Сучасна Німеччина відрізняється від тієї, яку ми звикли уявляти в стереотипах.
Забезпечені громадяни, які свято бережуть німецький порядок, відступають під натиском економічних проблем і напливу мігрантів, пише Вероніка Мелкозерова, кореспондент рубрики Життя журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №12 журналу від 27 березня 2015 року.
«Сортування відходів – це перше, що ти повинна запам'ятати. Папір і картон – у синій ящик, тільки не кидай туди ж використані серветки. Їх разом з харчовими відходами і чайними пакетиками – у сірий ящик. А пластик – у жовтий », - пояснила Урсула Крамер, господиня будинку в Бонні, де мені потрібно було жити.
При цьому всі пластикові упаковки слід було мити і сушити, адже сміття вивозять раз на п'ять тижнів, і відсортоване за цей час може засмердітися на весь будинок. Щоранку я боролася з нападами паніки, намагаючись пригадати, що куди викидати, під акомпанемент піаніно, на якому поверхом нижче грав Теодор Крамер.
Подружжя Крамер у віці під 60 мешкають у триповерховому будинку з картинами на стінах, вінтажними меблями, колекційним вином і книгами. Фрау Крамер ревно дбає про чистоту будинку, в якому прожила все життя. Саме такою я уявляла собі Німеччину, коли їхала туди на стажування в німецьке медіа.
Втім, за стінами житла Крамерів мене чекала зовсім інша країна. Зістрибнувши з автобуса на автовокзалі в Бонні, колишній столиці ФРН, я насамперед побачила побитого життям чоловіка, який безсоромно рився в урні.
«Може автобус мене привіз кудись не туди?» – подумала я.
Але сюрпризи продовжилися. Виявилося, що молоді німці їздять на велосипедах, щоб зберегти навколишнє середовище, і при цьому курять, як паровози. Майже на кожній автобусній зупинці є автомати з сигаретами – недопалки кидають теж тут, прямо собі під ноги.
- Який сенс сортувати відходи, якщо на вулицях все одно дуже брудно? – запитала я у фрау Крамер.
- Кожен повинен робити все можливе, щоб жити за порядком. За всіх відповідальність я нести не можу, – туманно відповіла вона.
Колеги по роботі пояснили мені, що смітять у місті не німці, а іммігранти, найчастіше турки. Дійсно, в Німеччині близько 5 млн вихідців з країн Сходу, але водночас понад 600 тис. болгар і румунів. Для громадян менш успішних країн Євросоюзу, які приїжджають у ФРН, щоб жити за рахунок німецьких платників податків, тут навіть придумали спеціальний термін – євробюргер.
«З розширенням ЄС життя німця змінилося не в кращий бік, – констатує Тетяна Бротцман, працівник соціального центру для безпритульних VFG, яка живе в Німеччині з 1992 року. – Поки сидиш у вуличному кафе, до тебе підійдуть чоловік п'ять і попросять цент на хлібець. Дуже багато мігрантів з інших країн, і держава забезпечує навіть тих, хто цього не гідний».
До останніх Бротцман відносить банду румунських циган, які обчистили її квартиру рік тому.
«Незрозуміло чому, адже вони отримують € 200 на місяць соцдопомоги! Мабуть, мало», – нарікає Бротцман.
За її словами, порівняно з іншими країнами в Німеччині рівень злочинності все-таки незначний. Але переважно тому, що німці просто відкуповуються від потенційних злодіїв і бандитів.
«Цього року знизили податки. Тепер плачу не 60% своїх доходів державі, а 50%! Так раділа», – ділиться Бротцман.
Вона розуміє, що частина її доходів іде не тільки на те, щоб зробити Німеччину краще, чистіше і безпечніше, але й на допомогу біженцям, на лікування наркоманів. Поки що німці терплять.
«Так, у нас закриваються школи і театри – не вистачає грошей. Але ми не можемо робити по-іншому. Ми повинні відстоювати ті цінності, які пропагуємо», – спокійно усміхаючись, каже фрау Крамер.
Втім, відома європейська толерантність має межу.
«Ти чому так повільно по-німецьки говориш? Навіщо перейшла на англійську? – суворо запитав мене молодий вуличний активіст. На мої пояснення, що я приїхала до Німеччини лише на місяць і ще не підтягла мову, хлопець присоромив мене: – Англійську кожна собака знає! А ти давай, перебуваючи в країні, розмовляй її державною мовою!»
Живуть на вулицях і жебракують не тільки іммігранти, а й німці.
«Багато хто з нас позбувся даху після кризи 2008 року. У когось банк через суд забрав житло за невиплату кредиту, інших виселили з квартири за несплату оренди. Зате ми стали більш мобільними», – не втрачає оптимізму Марія, боннська жебрачка.
Правда, як мені потім пояснили, випадки виселення нечасті. Але факт залишається фактом: німці вже не ті ситі вальяжні бюргери, які живуть в країні економічного дива. Зарплати не ростуть, дорогі біо- та екосупермаркети громадяни змінили на Нетто – мережу магазинів уцінених товарів. І не гребують купувати взуття, одяг і навіть косметику на блошиних ринках.
При цьому вони, як і раніше, люблять свою країну.
«Мені подобається жити в Німеччині. Просто тому, що тут я народилася, вивчилася, зустріла чоловіка і виростила дітей. Місця на землі краще немає», – стверджує фрау Крамер.
***
Цей матеріал опубліковано в №12 журналу Корреспондент від 27 березня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.