Розширення Євросоюзу спричинило за собою приплив до Німеччини волоцюг – аусзідлерів і євробюргерів.
Жити їм тут на державному забезпеченні набагато вигідніше, ніж працювати на батьківщині, пише Вероніка Мелкозерова у №15 журналу Корреспондент від 17 квітня 2015 року.
Вранці в маленький затишний провулок Бонна з усіх околиць сходиться різношерста публіка різних національностей і роду занять. Втомлені повії, все ще в бойовому розфарбуванні, які цілуються в щічку з колегами по цеху. Вуличні жебраки з собаками. Алкоголіки, що стискають пляшки пива для похмілля. Наркомани, що неспокійно дивляться на годинник.
Усі чекають відкриття їдальні в центрі допомоги бездомним і залежним людям VFG. Тут вони отримають сніданок за символічну плату у 70 центів і безкоштовний хліб. Поруч в офісі для волоцюг-аусзідлерів (іноземців з німецьким корінням) соцпрацівник Тетяна Бротцман готується приймати нових підопічних.
Серед тих, хто переїхав до Німеччини з неуспішних країн і відразу віддався на милість соціальних служб, досить багато емігрантів з Близького Сходу і країн колишнього СРСР
З останнім розширенням Євросоюзу у 2004 році до Німеччини хлинув потік іноземців. Знайти тут роботу і житло непросто, і багато хто перетворюється на волоцюг. Серед них чимало аусзідлерів – їм простіше інших отримати цивільні права в Німеччині, хоча далеко не всі вони можуть говорити по-німецьки і знайти собі легальне заняття в країні. Серед тих, хто переїхав до Німеччини з неуспішних країн і відразу віддався на милість соціальних служб, досить багато емігрантів з Близького Сходу і країн колишнього СРСР.
«Наші алкоголіки старої генерації і їхні діти, які відразу вдалися до наркоманії, як правило, погано знають мову, – розповідає Бротцман, яка сама на початку 90-х перебралася до Німеччини з Санкт-Петербурга як аусзідлер. – Плюс є таке поняття як менталітет».
Фото Вероніки Мелкозерової
У кав'ярні VFG сніданок коштує лише 70 центів, а хліб можна взяти безкоштовно
Друга велика група в середовищі німецьких бомжів – «євробюргери», тобто жителі країн Євросоюзу, що перебралися до Німеччини, щоб жити тут на допомогу. Переважно це румуни і болгари.
Багато клієнтів VFG в минулому відбували терміни в тюрмах, серйозно сидять на наркотиках та алкоголі. Жебракувати в країні економічного дива для них набагато вигідніше, ніж працювати в рідних країнах, каже Бротцман.
У 2013 році в Німеччині налічувалося понад 300 тис. громадян без певного місця проживання, і за останні два роки їхня кількість зросла в кілька разів
За словами Сюзанни Пол, прес-офіцера німецької філії Червоного хреста, в Німеччині немає офіційної статистики кількості асоціального контингенту. Тому вона спирається на дані Федеральної асоціації з прав бездомних Німеччини (BAGW), згідно з якими у 2013 році в країні налічувалося понад 300 тис. громадян без певного місця проживання, і за останні два роки їхня кількість зросла в кілька разів.
Бундестаг до цього часу всіх приймав з розкритими обіймами, пояснює Бротцман. «Передбачається, що кожен приїжджий тут влаштується на роботу, де буде не тільки заробляти, але й приносити користь Німеччині, і житло сам собі оплатить, – пояснює мотиви уряду Бротцман і відразу задумливо додає: – Але їдуть не тільки працездатні, а й інваліди, наркомани і просто нахлібники».
Собаче життя
Один з клієнтів VFG Олександр Запельфельд, кремезний бритоголовий чоловік 35 років – колишній в'язень, який два з половиною роки відсидів у німецькій в'язниці за зберігання наркотиків. У 1995-му він емігрував до Німеччини з Росії в 12-річному віці разом з батьками, у яких німецьке коріння.
«Спочатку все було добре, одружився, діти пішли. Двічі був одружений, – розповідає Запельфельд. – Потім щось начебто зіскочило [почав вживати наркотики]. Почав з анаші, потім одне набридло, інше треба було спробувати».
У підсумку іммігрант, який серйозно підсів на героїн, так і не зміг отримати в Німеччині ні вищої, ні навіть середньої освіти, а потім взагалі потрапив до в'язниці за зберігання наркотиків.
«Звільнившись, не хотів повертатися в старі групи, хотів життя своє змінити. Приїхав сюди, у Бонн. Взагалі без нічого, – згадує Запельфельд. – А у в'язниці знайомі пацани, які тут жили, дали мені адресу цього закладу. Сказали, що можна приїхати сюди, тут допоможуть».
Волоцюга не помилився – він отримав від держави соціальну допомогу для малозабезпечених у розмірі 260 євро на місяць, а недавно і квартиру в Бонні.
Перетворитися з бомжа на звичайного бюргера з дахом над головою тут має шанс будь-який аусзідлер, який прожив у країні п'ять років. За законом він має отримати безкоштовну державну житлоплощу розміром 50 кв. м
Перетворитися з бомжа на звичайного бюргера з дахом над головою тут має шанс будь-який аусзідлер, який прожив у країні п'ять років. За законом він має отримати безкоштовну державну житлоплощу розміром 50 кв. м.
«Розкажи, як ми про тебе подбали! Вбивати йому не треба, грабувати не треба», – по-материнськи плескаючи по плечу колишнього зека, приєднується до розмови Корреспондента із Запельфельдом Бротцман.
Фото Вероніки Мелкозерової
Колишня росіянка Тетяна Бротцман (зліва) уже кілька років працює в центрі допомоги безпритульним у Бонні
«Ну, вбивати ще не доводилося», – багатозначно відповідає Запельфельд і, хоча каже, що на оплату комунальних послуг та їжу допомоги йому цілком вистачає, зізнається, що не гребує дрібним злодійством.
«А скільки у кого знайду грошей в сумці або гаманці, стільки й зароблю», – усміхається він, коли залишається один на один з Корреспондентом.
Загалом клієнти VFG не бідують. П'ятниця тут – день роздачі продуктових талонів, які надає центру один з його спонсорів – католицька церква.
«На них, за наявності посвідчення особи, можна скупитися в місцевому супермаркеті Netto на 6 євро [на цю суму можна скромно харчуватися три дні]. Купити можна все, крім сигарет і алкоголю», – пояснює Бротцман.
У кафе центру закінчується сніданок, і бомжі чинно попивають каву. До них традиційно виходить перекинутися слівцем завідувач їдальні Майк Хайнц. Колишній алкоголік, він влаштувався в центр, щоб допомагати вийти з кризи таким же людям, яким він був ще недавно.
«Ми існуємо не тільки за рахунок держави, а й за рахунок фінансової допомоги спонсорів. Будь-який охочий може нам перерахувати гроші на картку», – розповідає Майк, демонструючи багаті склади харчового блоку, заставлені коробками з кавою, кондитерськими виробами, крупами та питною водою.
Різні міські служби також підтримують VFG речами. Наприклад, поліція надсилає теплий одяг і спальні мішки для тих, хто воліє жити під відкритим небом. Наркомани в центрі можуть під наглядом медперсоналу отримати чистий шприц і вколотися принесеним із собою наркотиком, а в спеціальному боксі – покурити марихуану. Біля входу в нього з ранку збирається черга з охочих піти в легальний «тріп».
«Купують вони, як правило, кокаїн або героїн. Це все у нас можна знайти у місці, яке називається Бонн Хьольш (Боннська дірка). Біля підземного переходу на центральному автовокзалі», – розповідає Бротцман.
Згідно із законами Німеччини, злочином тут є не вживання наркотиків, а поширення, і заарештувати продавця можуть лише, якщо зловлять за руку в момент продажу, що зі спритними дилерами з переходу зробити практично неможливо. А тим, хто прийняв рішення злізти з наркотиків, центр пропонує замісну терапію з використанням метадону.
Ще одна преференція для бездомних, які живуть в нічліжках VFG, – можливість тримати собак. Собака для німецького волоцюги – не тільки друг, але й джерело заробітку
Ще одна преференція для бездомних, які живуть в нічліжках VFG, – можливість тримати собак. Собака для німецького волоцюги – не тільки друг, але й джерело заробітку. Тим, хто жебракує «на корм собачці», більше подають на вулицях. А якщо тримати чотириногого вихованця ситим і чистим, то від організацій із захисту тварин можна отримати допомогу на них у 200 євро на місяць.
Двоє німців у харчоблоку центру намагаються розняти двох псів, які зчепилися, щось не поділивши між собою. «Слов'яни рідко заводять собі собак, – коментує цю сценку Бротцман. – Домашніх улюбленців тут переважно німці собі з притулків беруть. Наші люди не хочуть додаткової відповідальності».
Плата за страх
Центр VFG – остання інстанція для тих, кому, висловлюючись мовою Достоєвського, нікуди вже більше йти, хто досяг соціального дна. Найбільш поширені передумови, які ведуть до втрати даху над головою в Німеччині – асоціальний спосіб життя і безробіття.
Значним поштовхом до зростання числа бездомних у цій країні стала європейська боргова криза, яка вибухнула у 2011 році, коли зарплати в Німеччині знизилися на 20%, а вартість оренди житла стрімко зросла, сягнувши 700-800 євро на місяць за двокімнатну квартиру.
Після 2011-го змінився і збірний портрет німецького бездомного – він став більш інтелігентним і охайним за рахунок поповнення контингенту середнім класом. Німецькі бомжі загалом виглядають набагато більш доглянуто, ніж українські. Завдяки створеним для них умовам, вони ретельно стежать за собою, мають можливість безкоштовно прийняти душ у VFG або за символічну плату – на вокзалі.
Один з клієнтів центру 65-річний уродженець Коломиї Степан Мороз, одягнений у добротну куртку, випрасувані брюки та взутий у начищені туфлі, – абсолютно типовий європейський бездомний. Ось уже чотири з половиною роки він живе в нічліжці для наркоманів Себастьян Хаус, проте не є ні наркоманом, ні алкоголіком, ні колишнім зеком.
До Німеччини українець вперше вирушив у 1990-ті, як і багато його земляків, на заробітки різноробочим – щоб забезпечити сім'ю з чотирма дітьми. Проте з часом залишився тут назавжди, розлучившись з українською дружиною й одружившись на німкені. З Маргаретою Мороз прожив 11 років, при цьому не забуваючи про дітей від попереднього шлюбу, які приїжджали до них у гості, а потім і на заробітки.
Після розлучення з Маргарет українець буквально опинився на вулиці Берліна, і замість того, щоб продовжити вже наявну у нього посвідку на проживання, Мороз віддав перевагу купити у випадкового приятеля фальшиву грінкарту. Не чекаючи проблем з поліцією, він сам з'явився у VFG і попросив допомоги.
«Ми допомогли йому не тільки залишитися [в Німеччині], а також оформити допомогу і стати в чергу на квартиру. Але йому не подобається та квартира, яку я йому знайшла через інтернет. Йому треба 50 квадратних метрів, а я можу запропонувати тільки 30», – скаржиться Бротцман на свого підопічного.
Тому принциповий бомж Мороз досі кантується в нічліжці – пліч-о-пліч з наркоманами, що накладає на нього певний відбиток.
Фото Вероніки Мелкозерової
Уродженець Коломиї Степан Мороз чекає на велику квартиру від держави й не погоджується на скромніші варіанти
«Постійно сльозяться очі від того, що курять і вживають мої сусіди», – нарікає він. Незважаючи на таке життя, на батьківщину українець повертатися не хоче. Каже, що домагатиметься 50 квадратів, на які він має право, до останнього.
При цьому скромна допомога бездомного його цілком влаштовує. Він навіть може посилати з неї допомогу дітям в Україні. Наприклад, відправив 150 євро на форму і бронежилет для старшого сина Івана, який воював добровольцем в АТО.
За десять років роботи в центрі Бротцман стикалася з безліччю таких історій. У найважчому становищі, на її думку, перебувають євробюргери, у яких в Німеччині немає ніяких прав. Тим не менш, якщо вони потрапляють на швидкій допомозі до лікарні, то держава зобов'язана сплатити їхнє лікування, а за відсутності німецької страховки це коштує великих грошей – тиждень перебування в стаціонарі коштує в середньому 5 тис. євро. Тому VFG домагається від країн, звідки прибули євробюргери, щоб ті самі страхували або оплачували лікування своїх громадян у Німеччині.
«Вчора я весь день займалася оформленням EKA – банківської картки медстраховки для одного нашого австріяка», – розповідає Бротцман.
Центр також допомагає бездомним з пошуком роботи, адже євробюргери не мають можливості офіційно працевлаштуватися без посвідки на проживання. Наприклад, при VFG діє програма Робота за 1 євро, коли бомжі можуть прийти в центр і допомогти з дрібним ремонтом і прибиранням за цю скромну платню на день.
Фото Вероніки Мелкозерової
Боннські безпритульні виконують дрібні роботи на території центру за 1 євро на день
Життя і проблеми бездомних, мігрантів та біженців у Бонні та Дюссельдорфі висвітлює щотижнева газета FiftyFifty. Схожа преса є і в інших регіонах країни. Поширенням видань займаються тільки волоцюги. Боннська газета належить профспілці FiftyFifty Bayrat і є єдиним легальним джерелом доходу для бездомних, який не обкладається податками.
«Ось він [бездомний] у нас купує газету за 90 центів, тобто оплачує собівартість, а продає він її за 1,5 євро або ще дорожче», – розповідає Бротцман.
Німецькі платники податків, за її словами, цілком поділяють турботу держави про бездомних за їхній рахунок, а податки в Німеччині становлять сьогодні в середньому 50% від доходу німців. Вони вважають, що підтримка волоцюг – це запорука безпечного існування решти громадян країни.
«У Німеччині один з найнижчих рівнів злочинності в Західній Європі, – пояснює Бротцман. – Ми можемо спокійно ходити вулицями навіть вночі, не боячись, що нам дадуть по голові, тому що ми саме ось таким ось чином відкуповуємося від тих, хто заради наживи міг би відібрати у нас життя».
***
Цей матеріал опубліковано в № 15 журналу Корреспондент від 17 квітня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.