Чи зможе рішення конгресу США зупинити глобальне стеження Агентства національної безпеки по всьому світу.
Маю зізнатися: рішення створити розгалужену мережу прослуховування телефонних розмов громадян Америки не зробило наше життя більш безпечним. Навіть більше, ми стали свідками формування нової системи, яка не підпорядковується державним органам і може сама приймати рішення, хто є ворогом держави, пише Лорен Рено, генерал ВПС США, глава аналітичного центру Center for Creative Leadership, у колонці, опублікованій у №20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року.
Все це почалося задовго до терактів 11 вересня [2001 року], коли літаки, керовані ісламськими смертниками, врізалися у вежі Всесвітнього торгового центру. Вже тоді Агентство національної безпеки (АНБ) мало розгалужену систему шпигунства за нашими громадянами. Тільки ніхто не може зрозуміти, як саме вона використовувалася. Питання в тому, що більша частина бюджету АНБ скеровувалася зі спеціального президентського фонду в обхід конгресу, тому майже неможливо проконтролювати, куди йдуть ці гроші.
Думаю, якби не історія з Едвардом Сноуденом [колишнім співробітником АНБ, який передав секретну інформацію журналістам], ми б не скоро дізналися про саме існування такої системи, яка включала в себе прослуховування телефонних розмов, люстрацію кореспонденції та підключення інтернет-компаній до стеження.
Я засуджую Сноудена за те, що він вирішив розголосити ці дані пресі, а не звернувся до свого начальства або безпосередньо до конгресу. Хоча, мушу визнати, зараз ситуація складається таким чином, що владі вигідно тримати все це в секреті. У будь-якому випадку преса, можливо, стала його останньою надією.
У підсумку ми дізналися, що з 1978 року в АНБ створили систему стеження, якій не було рівних. Для цього не пошкодували грошей і апаратури. Якщо тільки приблизно оцінювати бюджет цієї програми, то виходить, що грошей вона отримувала більше, ніж ФБР і поліція, разом узяті. Але поки що приголомшливих результатів не домоглася.
Тому я схвалюю рішення палати представників конгресу обмежити прослуховування телефонних дзвінків. Можливо, це покладе край розмовам про те, що уряд зважився стежити за власними громадянами. Втім, я сильно в цьому сумніваюся.
По-перше, закон повинен пройти сенат. А там більшість міцно утримують республіканці, які неодноразово виступали проти ідеї обмеження діяльності спецслужб. Тут закону допоможе сам час, оскільки у США починається виборча кампанія і жоден кандидат не хоче виглядати ретроградом, що підтримує стеження в ім'я національної оборони.
Таким чином, вони можуть підтримати цей закон. Але навіть якщо так станеться, то система стеження не буде згорнута повністю. На це ніхто не розраховує, особливо тому, що ідеї конституційних свобод в Америці зараз виявилися майже забутими.
Це показує глибинну проблему відірваності влади і держапарату від народу. Найбільш явно це було помітно в роки правління Джорджа Буша-молодшого. Тоді для того, щоб ловити реальних і уявних терористів, сотні тисяч дзвінків записувалися й аналізувалися щодня.
Приблизно тоді ж у стеження були залучені соціальні мережі і компанії, що обслуговують інтернет. Влада приймала таємні рішення про те, наскільки важлива та чи інша інформація. І ніхто її не контролював. У роки правління Барака Обами все залишалося, як і раніше, до скандалу із системою стеження Призма.
І тепер навряд чи багато чого зміниться, оскільки загроза ісламського тероризму нікуди не поділася – вона стала тільки більш реальною. І тепер теракти можуть здійснити не вихідці з проблемних країн, а ті, хто давно живе у нас. Як було з бостонськими вибухами або стріляниною в Парижі.
Це наше власне зло, тому АНБ продовжуватиме стеження. Тут важливо зрозуміти, чи хочемо ми пожертвувати громадянськими свободами заради безпеки або готові ризикнути. Поки більшість американців виступає проти стеження, але водночас хоче, щоб бомби не вибухали, а терористів вчасно ловили.
Зараз АНБ намагаються позбавити одного з інструментів нагляду за американцями. Але це лише частина питання. А полягає воно у тому, чи готові ми делегувати свої права в обмін на стабільність. Особливо воно актуальне зараз, коли ісламський джихадизм стає все більш популярним у світі, а сама система міжнародних відносин розвалюється на очах.
***
Цей матеріал опублікований в № 20 журналу Корреспондент від 22 травня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.