Фото: АР
Економічні обмеження не сприяють вирішенню проблеми, а тільки консервують наявний стан справ, що показала історія США та Куби
Чому закриті кордони і торговельні обмеження тільки погіршили ситуацію на Кубі і загальмували там реформи.
Відразу повинен сказати, що можливе потепління відносин між Кубою і США мене дуже тішить, пише Деніел Грісвольд, директор Центру з вивчення торговельної політики в інституті Сato, у колонці, опублікованій у №24 журналу Корреспонент від 19 червня 2015 року.
Рішення президента Барака Обами, а потім і конгресу послабити блокаду острова здається мені своєчасним, оскільки сьогодні незрозуміло, для чого вона потрібна і чи була взагалі такою необхідною із самого початку.
Я ніколи не був прихильником Фіделя Кастро чи лівих ідей. Хочу наголосити, що його режим на острові із самого початку був диктатурою, яка знищувала своїх співгромадян і не давала країні нормально розвиватися. Але й наша відповідь на цю політику була неадекватною. Замість того щоб намагатися знайти точки дотику і почати переговори, ми просто закрили кордони і відвернулися від населення Куби.
Можливо, в умовах холодної війни ця тактика була виправданою. У Білому домі брали участь у підготовці до висадки в Затоці Свиней [спроба збройного перевороту на Кубі в 1961 році] й активно думали тільки про те, як би не допустити російські війська і ракети на острів. Для них Кастро з його радикальними ідеями був реальною проблемою.
Але блокада не вирішила її. Як тільки загострення пристрастей після Карибської кризи спало, потрібно було починати переговори. Замість цього Вашингтон махнув рукою на проблему і порахував її вирішеною. У підсумку ми отримали відразу декілька негативних наслідків такої політики.
По-перше, режим Кастро зміг списувати всі свої економічні та соціальні прорахунки на торговельні обмеження, які ввели Штати. Якщо в Гавані провалювалася земельна реформа, то влада говорила, що продовольства немає через США, і вводила талони. Звичайно, далеко не всі вірили пропаганді, але багато хто ототожнював свої економічні біди з Америкою.
Своїми діями ми привели до того, що після завершення холодної війни острів законсервувався у впевненості, ніби соціалізм радянського типу ще живий і здатен приносити прибуток
По-друге, відсутність будь-яких економічних реформ і бажання їх проводити пояснювалися тим, що блокада все одно робить їх неефективними. Треба визнати, своїми діями ми привели до того, що після завершення холодної війни острів законсервувався у впевненості, ніби соціалізм радянського типу ще живий і здатен приносити прибуток. Якби переговори відбулися раніше, то і реформи на Кубі почалися б давно.
І не треба говорити, що острів становив для нас небезпеку, – з того часу як завалився СРСР, це стало міфом. Ще в 1998 році US Defense Intelligence Agency представило доповідь, в якій заявило, що Куба не становить для нас ніякої загрози. Але тоді на неї не звернули уваги.
Що стосується американського бізнесу, то наші компанії, за оцінками Американської торгової комісії, щорічно через блокаду втрачають від $ 300 млн до $ 1,2 млрд. Показово, що як тільки конгрес дозволив продавати на острів лікарські препарати, експорт туди за кілька років зріс з нуля до $ 320 млн на рік. І це тільки за однією статтею.
Слід зазначити, що економічні санкції взагалі рідко працюють. Такі дії щодо Північної Кореї, М'янми або Ірану не вплинули на політичний курс цих країн. Вони тільки ще більше законсервували ситуацію
Слід зазначити, що економічні санкції взагалі рідко працюють. Такі дії щодо Північної Кореї, М'янми або Ірану не вплинули на політичний курс цих країн. Вони тільки ще більше законсервували ситуацію. Дослідження Інституту Сato показали, що тільки відкрита торгівля і глобалізація здатні привести до поступового встановлення демократії і миру. А штучне обмеження кого-небудь лише штовхає режими на все радикальніші кроки.
Також показовим є приклад Венесуели. Після смерті Уго Чавеса США не захотіли відразу починати переговори з його наступником Ніколасом Мадуро. Воно й зрозуміло: Мадуро ще більший диктатор, ніж Чавес. Але посилення санкцій проти цієї країни в період президентства Джорджа Буша-молодшого призвело до відновлення там кризи. Падіння цін на нафту, що дає найбільшу частину фінансових надходжень, тільки погіршило цей процес. Зараз Венесуела стрімко перетворюється на дуже бідну поліцейську державу.
Я не знаю, чи будуть санкції проти Росії ефективними, оскільки вони поки що лише згуртовують суспільство, що бідніє, навколо президента Володимира Путіна і нарощують його рейтинг. Зрозуміло, що його режим також антидемократичний, але торгові ембарго і закриття кордонів вже відживають свій вік.
Головним знаряддям демократії повинні стати відкрита торгівля та рівні можливості для всіх.
***
Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 19 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.