200 років тому бій біля Ватерлоо змінив хід європейської історії.
Наполеон втратив свою імперію, але став романтичним героєм для багатьох поколінь французів, пише Наталя Гузенко у №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року.
18 червня 1815 року мала розпочатися остання битва в історії людства. Саме так імператор Франції Наполеон Бонапарт охрестив баталію біля бельгійського села Ватерлоо. Тоді перед військами він сказав, що вони – «останні солдати останньої війни» і за нею нарешті настане довгоочікуваний мир.
Дійсно, Франція тоді вже була на межі повного виснаження всіх ресурсів. Понад 15 років воєн призвели до того, що країна втратила більш ніж 40% свого населення, і, незважаючи на прогресивні реформи Наполеона, економіка лежала в руїнах.
Але головне – на неї насувалися сили Сьомої коаліції під проводом Англії, Росії та Пруссії, які готові були виставити проти Парижа понад 1 млн солдатів. На ті часи це була астрономічна цифра: наступного разу така кількість чоловіків зібралася на війні тільки через століття, у 1916 році, в окопах Вердена під час Першої світової війни. На початку ж XIX століття битва за участю 100 тис. осіб була надто великою.
Битва біля Ватерлоо мала вирішити, чи зможе Наполеон зберегти свою владу або ж у Франції знову буде відновлена монархія. Також держава могла потрапити під іноземну окупацію, чого не хотілося французам. Крім того, ця битва вирішувала і те, якою стане Європа в майбутньому.
У момент, коли французька артилерія дала перші залпи в Бельгії, у Відні на спеціальному конгресі дипломати антифранцузької коаліції обговорювали долю континенту. Якби Наполеон розбив союзників, то йому, можливо, дозволили б правити й надалі. А поразка привела до того, що ініціативу на континенті захопили Англія й Росія.
Якщо Лондон після цього почав активно будувати свою колоніальну імперію за морями, то Петербург залишився стежити за порядком в Європі і придушував будь-які прояви революційних рухів на материку. Саме російські війська під командуванням генерала Олександра Паскевича стали основною силою, яка придушила Весну народів – низку революцій в Європі у 1848 році. І дозвіл на це Росія отримала саме після перемоги над Наполеоном. До самого піднесення Пруссії і створення Німецької імперії Росія була загальним жандармом для європейських країн.
Бій біля Ватерлоо не тільки забрав у Наполеона імперію, але й зробив його героєм романтичних творів на багато століть вперед
Цікаво, що бій біля Ватерлоо не тільки забрав у Наполеона імперію, але й зробив його героєм романтичних творів на багато століть вперед. Причому сталося це саме після його трагічної поразки, заслання на острів Святої Єлени і таємничої загибелі. Письменники та поети, особливо французькі, заговорили про геній імператора і про те, що він був першою людиною, яка намагалася об'єднати Європу і вирвати деякі країни із Середньовіччя.
При цьому багато хто забував, що приєднання відбулися за допомогою Великий армії – військового корпусу чисельністю 100 тис. осіб, сформованого імператором. Для сучасників він був людиною, на яку розізлився весь світ і яку змогли перемогти лише кілька великих країн Європи, що об'єднали зусилля. Але з плином часу образ полководця ставав все привабливішим для істориків і письменників.
Зараз, через 200 років, британці вважають, що їхні предки врятували континент від гноблення і рабства – цим пояснюється візит членів королівської сім'ї на святкування річниці битви. А у Франції сумують за Наполеоном і намагаються зрозуміти, як найбільш блискучий полководець їхньої країни програв фатальну битву.
Він повернувся
У 1814 році в палаці Фонтенбло Наполеон зрікся престолу і здався в полон військам союзників. Це був вимушений крок. Справа в тому, що в цей момент російські, пруські й англійські війська вже підступали до Парижа.
За його плечима була провальна кампанія в Росії, що коштувала йому основного кістяка армії. Тоді навіть захоплена Москва й інші великі міста великої країни не змінили ситуації. Військові поразки, партизанська війна і сувора зима змусили французів тікати з Росії.
Що цікаво, значна частина солдатів Наполеона пробиралися до кордону мало організованими групами, постійно натикаючись на ворожість місцевого населення. У російській мові досі зберігся вираз «шаромижник», яким називають жебраків. Виникло воно саме тоді – від французького звернення cher ami (милий друг). Відступаючи, французи саме так зверталися з проханням допомоги.
До моменту, коли армія, яку раніше ніхто не міг перемогти, прийшла з Росії до Німеччини, від неї залишалися жалюгідні залишки. Тому не дивно, що битву при Лейпцігу Франція програла об'єднаним силам Пруссії та Росії. Петербург дуже пишався перемогою і через 100 років поставив на полі бою помпезний гранітний пам'ятник, постійно виплачуючи гроші на його утримання.
У підсумку імператор зрікся, і його вирішили заслати на острів Ельба, який був розташований біля берегів Італії і вважався досить віддаленим для втечі. У Франції союзники вирішили знову встановити монархію династії Бурбон, яку скинули понад 20 років тому. Для цього знайшли герцога Прованського, який вже давно жив у Британії і не захотів отримати від Наполеона пенсію у розмірі 2 млн франків в обмін на відмову від претензій на владу.
Іменитого француза під охороною іноземних військ привезли до Парижа і проголосили Людовиком XVIII. Треба сказати, що його правління почалося з хартії, яка встановлювала м'який режим правління. Новий король і не думав повертатися до абсолютної влади, розуміючи, що цей час назавжди пішов.
Але у Франції залишалося занадто багато прихильників Наполеона. А головне, сам народ ще не забув, як їхня країна правила всім континентом і готувала честолюбну висадку в Британії, щоб захопити і її. І в лютому за допомогою кількох провідних офіцерів Бонапарт втік зі свого ув'язнення і повернувся до Франції. Зрозуміло, що непопулярний король нічого не міг протиставити кумиру нації, і вже в березні спішно перебрався назад в Англію, почавши звідти закликати країни Європи до нової війни.
Треба сказати, деякі історики вважають, що Наполеон поспішив зі своєю втечею. У Лондоні, Москві та Берліні ще були свіжими спогади про війну проти французів. А більшість армій союзників усе ще стояли таборами біля кордонів Франції. Якби він почекав кілька років, то позиції союзників не були б такими категоричними.
А тепер вони прийняли рішення воювати з узурпатором до останнього і почали збирати війська. У Парижі розуміли, що союзники вже мобілізували свої сили, і тепер перемогти їхні об'єднані армії було неможливо, оскільки вони перевищували їхні сили щонайменше втричі.
Тому були придумані дві стратегії. Перша – почекати, поки іноземні війська ввійдуть до Франції, і почати проти них народний опір. Треба сказати, у військовій доктрині того часу була звичною ситуація, коли військо значною частиною утримується за рахунок окупованих територій. Іншими словами, солдати просто грабували тих, кого встигли захопити. Це неодмінно викликало б партизанський рух. Саме так у 1792 році біля села Вальмі розрізнена і слабка армія нової Французької республіки зуміла зупинити іноземних агресорів.
Іншою стратегією було йти вперед і розбивати сили коаліції по черзі. Наполеон, мабуть, не хотів чекати і дозволяти іноземцям вторгатися до Франції, і тому виступив проти контингентів Англії і Пруссії, які розміщувалися в Бельгії. На допомогу їм уже йшли армії Росії та Австрії, а отже потрібно було поспішати. У Парижі сподівалися, що рішуча перемога схилить союзників до переговорів і миру.
Історичне село
Першим великим боєм цієї кампанії була битва біля села Леньї в Бельгії. 16 червня 1815 року корпуси під проводом маршала Нея зіткнулися із силами прусської армії. Під час кровопролитного бою, що тривав майже весь день, прусські сили були відкинуті, але не знищені остаточно. У розпорядженні генерала Блюхера, який ними командував, залишалося понад 40 тис. осіб. Їх він хотів відправити на допомогу англійському корпусу під керівництвом герцога Веллінгтона.
Наполеон ввів свої основні сили між ними і зважився найближчим часом розбити британців, щоб не дати їм об'єднатися з пруськими силами. Але битву довелося відкласти – 17 числа йшов дощ. За такої погоди порох у піхоти й артилерії міг відволожитися, а кавалерії потрібен був твердий ѓрунт для атаки.
Тому вирішальна битва почалася тільки на наступний день. Спочатку Наполеон послав перші сили на правому фланзі в удар на відволікання по укріпленого маєтку Угумой. Але маневр удався лише частково – британські солдати встигли зайняти високі стіни цієї ферми, і французам нічого не залишалося, як почати кровопролитну битву за можливість хоча б підійти туди.
Тим часом на горизонті показалися невідомі війська. Думки французьких маршалів розділилися – одні думали, що це Блюхер, інші, що їм іде підмога на чолі з генералом Груші. У будь-якому разі, щоб не опинитися в оточенні, Наполеон віддав наказ до основного наступу в центрі і на правому фланзі британців.
Спочатку батарея з 80 гармат постійно обстрілювала цю ділянку позицій Веллінгтона. Хоча через розмоклу землю значна частина ядер і картечі не завдала британцям великої шкоди. Тому, коли чотири піхотні дивізії французів вишикувалися в колони і рушили на ворога, британці вже їх чекали.
Крім того, перед силами наступу був високий пагорб, вкритий мокрою травою, на який потрібно було піднятися. І коли французи виконали це, на них накинулися кілька корпусів шотландської кавалерії, відкинувши їх назад, під ураганний вогонь артилерії союзників. Тоді французьке командування вирішило вдарити на лівому фланзі і тут змогло домогтися успіху, захопивши укріплену ферму Ла-Хе-Сент, яку залишили солдати з німецького князівства Гессен.
У цей момент Наполеону донесли, що невідомі війська на горизонті – це сили Пруссії, а генерал Груші десь загубився з підкріпленнями. Імператор відправив назустріч Блюхеру 10 тис. резерву і наказав маршалу Нею пробити центр британців і переламати хід битви на свою користь. Ней вводить у битву 40 корпусів кінноти і розбиває легку кавалерію англійців, захоплює кілька редутів з артилерією. Але його зупиняють основні піхотні сили союзників. Вони шикуються в каре і починають постійно стріляти у вершників.
У підсумку лінія витримує. Хоча в той момент здається, що союзники близькі до поразки. Тоді герцог Веллінгтон почув, що його сили не можуть рухатися в оточенні французів і вимагають підкріплення. Командувач вимовив історичну фразу: «Тоді нехай помруть на місці. У мене немає для них нових сил».
Але й сили французів були на межі. До кінця дня Наполеон кинув у бій свою гвардію, яка до цього стояла в резерві. Але й вона натрапила на запеклий опір союзників. Навіть те, що імператор сам командував наступом, не допомогло. Залпи британських мушкетів знищили майже всіх гвардійців. Тільки невелика частина з них почала відступати. Водночас генерал Блюхер нарешті досяг позицій французів і почав тіснити їх.
У підсумку відступ перетворився на втечу. Союзники переслідували залишки армії Наполеона до темряви і тільки потім зупинилися.
Тиран або герой
Ця битва стала однією з найбільш кровопролитних за весь період наполеонівських воєн – понад 25 тис. французів і 22 тис. солдатів союзників назавжди залишилися в полі.
Наполеон утік і через кілька тижнів знову зрікся престолу. Тепер союзники заслали його набагато далі – на острів Святої Єлени в Атлантичному океані. Звідти корабель до Європи плив кілька місяців, і втеча була б дуже складною. А головне, якби Наполеон знову втік, то до його прибуття союзники встигли б зібрати армії.
Битвою при Ватерлоо закінчився довгий період воєн і революцій у Європі. Тепер Росія, Пруссія і Британія пильно стежили, щоб ніщо не порушувало порядок на континенті. А у Франції поступово почала формуватися легенда про імператора, який підняв цю країну на вершину величі і дав їй закони, які Париж використовує донині.
Саме героїзація Наполеона стала основою політики відразу кількох режимів у Франції наприкінці XIX століття. Тоді ж його останки з особливою пишністю були перевезені до Парижа. А президенти і прем'єри говорили про нього як про першу людину, яка хотіла об'єднати Європу. Але для цього йому не вистачило лише однієї перемоги в Бельгії.
***
Цей матеріал опубліковано в №25 журналу Корреспондент від 26 июня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.