Чому США перестають бути єдиним центром сили у світі.
У 2000 році, виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН, генеральний секретар цієї організації Кофі Аннан заявив, що США мають очолити підготовку до реалізації Цілей тисячоліття як провідна світова держава, пише Павло Сивокінь у №26 журналу Корреспондент від 3 липня 2015 року. Тоді здавалося, що Америка залишиться єдиним центром сили на багато років, і в ООН вважали, що ця держава з розвиненою і стабільною економікою готова вирішувати долі світу.
Зараз ці наміри здаються наївними. Штати поступово втрачають свої позиції і поки що не знають, як реагувати на виклики часу. Цьому є кілька причин.
По-перше, лідери, які приходять до влади в цій країні і яких обиратимуть ще багато років, бояться радикальних рішень і реформ. Барак Обама – наочна демонстрація цього. Політик, який отримав рекордну підтримку виборців і Нобелівську премію миру відразу після обрання, мало чим запам'ятається своїм співгромадянам. Хіба що тим, що став першим афроамериканцем на цій високій посаді. Але інших надій він явно не виправдав.
По-друге, Америка почала глобальну війну проти тероризму, яка в підсумку виснажила її сили. У 2001-му, коли війська США входили до Афганістану, експерти передрікали, що побороти тероризм як явище неможливо. З цього дня Америка витратила понад $ 5 трлн і втратила на полях битв 5 тис. своїх солдатів, але великого успіху не домоглася. Навіть більше, поява ІДІЛ кинула світовій гегемонії новий виклик, на який поки що незрозуміло, як реагувати.
Нарешті, в економічній сфері Китай майже наздогнав Штати. Звичайно, показник ВВП на душу населення в Америці набагато вищий, але економіка Піднебесної зростає дуже швидко. Цього року, за прогнозами МВФ, вона збільшиться на 7%.
На думку Елен Кім з Інституту Брукінгса, зараз суперництво з Китаєм є ще більш небезпечним, ніж будь-коли.
«Сі Цзіньпін зосередив у своїх руках управління країною – такого не було з часів Мао. І він таки прийняв рішення направити величезні грошові ресурси КНР на військову програму», – каже експерт Корреспонденту.
На думку Кім, якщо все триватиме такими темпами, то до 2020 року Китай побудує найбільшу і найбільш сучасну армію на Тихому океані. При цьому США потрібно буде утримувати контингенти в різних куточках світу.
Тому зараз уже мало хто сумнівається, що епоха однополярного світу закінчується. І причина цього не тільки в нових викликах та невдалій війні з тероризмом, а й у неготовності американських політиків реагувати на ці виклики. Й адекватно сприймати реальність, яка склалася у світі.
Шукаємо лідера
В останні кілька років система пропаганди в Росії малює американських політиків якимись яструбами, які хочуть поставити весь світ в залежність від себе й оточити Москву кольоровими революціями. Але, на думку міжнародних експертів, американські конгресмени і президенти останнім часом як ніколи залежні і слабкі фігури.
І справа тут не в тому, що країна перестала народжувати справжніх лідерів, – швидше, суспільство не дає запиту на їхнє правління. Воно вибирає залежних кандидатів, які з більшою ймовірністю підуть на компроміс, ніж стануть відстоювати свою точку зору.
Громадянське суспільство хоче контролювати владу і вибирає тих, хто не здатен встановити навіть подібність диктатури або посилити свою владу. Це одна з ознак демократії в ЄС і США
З точки зору Томаса Палмера з Інституту САТО, це одна з ознак демократії в ЄС і США. Громадянське суспільство хоче контролювати владу і вибирає тих, хто не здатен встановити навіть подібність диктатури або посилити свою владу.
Таким чином, більшість кандидатів, які виступають за сильне президентське правління, не підтримується суспільством. Саме тому на виборах 2016 року головними кандидатами повинні стати Джеб Буш і Хілларі Клінтон, від яких ніхто не чекає сюрпризів.
У відповідь на це політики намагаються відмежуватися від суспільства завісою таємниці, приймаючи те чи інше рішення
У відповідь на це політики намагаються відмежуватися від суспільства завісою таємниці, приймаючи те чи інше рішення. Особливо помітно це стало після початку економічної кризи. Тоді економіку Америки рятував глава ФРС Бен Бернанке, до падіння ринків у 2008-му маловідомий звичайним жителям.
Цей пост людина отримує після таємного голосування кількох глав резервних систем впливових штатів. Тому населення ніяк не може впливати на його рішення. Не кажучи вже про таємний розподіл посад у майбутніх адміністраціях ще до виборів.
Після Обами ніхто вже не говоритиме про масштабні реформи, тому що суспільство любить такі обіцянки, але не бажає терпіти труднощі, щоб їх виконати. І в нього достатньо важелів, щоб змусити будь-якого президента слухати себе.
І не дивно, що у світі все більше говорять про те, що поміркована диктатура може дати економіці більше користі і привести країну до могутності. Тут наводять приклад Китаю, лідери якого готові заявити про свої глобальні амбіції і реагувати на виклики часу.
Нові вороги
За останній рік у США з'явилося відразу три нові проблеми, з якими країна поки що не може впоратися.
По-перше, це зростання радикального ісламізму на Близькому Сході. У 2001 році, виступаючи в Інституті Брукінгса, президент Джордж Буш заявив, що обмежена збройна операція в Афганістані та Іраку принесе мир і стабільність у регіон. Чому зараз заважають авторитарні уряди. У підсумку США втрутилися у дві війни і не змогли стабілізувати ситуацію.
Арабська весна, що почалася з масових протестів у Єгипті у 2010-му, також дала надію, що Близький Схід нарешті обере демократію і стане на шлях розвитку ЄС та США.
Нездатність авторитарних режимів, що правили регіоном майже 50 років, утримати ситуацію під контролем, постійні протести і громадянські війни призвели до того, що там почав стрімко набувати популярності радикальний іслам
Але результат виявився протилежним. Нездатність авторитарних режимів, що правили регіоном майже 50 років, утримати ситуацію під контролем, постійні протести і громадянські війни призвели до того, що там почав стрімко набувати популярності радикальний іслам. І тут Америці, можливо, потрібно було втрутитися, але Обама під тиском громадськості не став робити цього, навіть коли одна зі сторін громадянської війни у Сирії застосовувала хімічну зброю.
Тому зрозуміло, чому вже новий президент, виступаючи у 2014-му в ООН, назвав головною загрозою миру діяльність ІДІЛ і радикальних ісламістів. І поки у Вашингтоні не знають, що робити з цією бідою, яка поступово захоплює все нові території. Починати війну суспільство не бажає, та й грошей немає. Залишається пасивно стояти осторонь.
Другою загрозою стала епідемія лихоманки Ебола в Африці. Розвинені країни виявилися зовсім не готовими протистояти небезпечним хворобам. На думку Стефана Прама з Міжнародного комітету Червоного Хреста, в Європі та США забули, що таке епідемії.
«За допомогою вакцинації та профілактики ми перемогли більшість наших хвороб і вирішили не вкладати гроші в лікування у країнах, що розвиваються», – каже експерт.
Тому, коли Сьєрра-Леоне зіштовхнувся з епідемією, вакцини не виявилося, а карантин був організований тільки через кілька місяців. За оцінками ООН, якби захворювання поширювалося швидше, кількість жертв обчислювалася б десятками тисяч.
Нарешті, третім великим викликом стала політика Росії у Східній Європі. На думку Кім, саме Москва вперше кинула виклик Вашингтону на офіційному рівні. Хоча на Заході це, звичайно, не сприймають як пряму загрозу.
Але для Європи конфлікт на сході України ще довго буде великою проблемою. І знову США відреагували стримано, не знаючи, чи варто відповідати на провокації Володимира Путіна. І багато хто у світі порахував це черговим виявом слабкості.
Всі ці три виклики показали, що поки Штати не знають, як впоратися зі світовими проблемами нового покоління. Тим більше що їм у спину вже дихають країни, готові взяти на себе відповідальність якщо не за весь світ, то як мінімум за свій регіон.
Інший полюс
На думку більшості міжнародних аналітиків, новий центр світової сили стрімко зароджується в Азії. І його лідером стане Китай, який уже заявляє про свої амбіції. А головне, ця країна може підкріпити їх щедрими фінансовими вливаннями.
І якщо раніше влада КНР була ослаблена внутрішнім протистоянням кількох груп, то тепер всі повноваження отримала одна людина – Сі Цзіньпін. За останні кілька років він усунув від важелів управління всіх можливих конкурентів і буде спокійно правити до 2020 року, коли йому прийде час іти на пенсію.
Втім, тоді він, швидше за все, підбере собі гідного наступника. Навіть спроба масових протестів у Гонконзі не похитнула його владу. Навпаки, лідер КНР показав, що готовий говорити з опозицією, але на поступки йти не має наміру.
А конфлікт Росії і Заходу ще більше посилить Китай, оскільки Москва розгортається в бік Азії і хоче продавати туди свої ресурси. У Пекіні чудово розуміють, що економічна ситуація у Росії надто погана, а до реформ Путін не готовий. А отже в цьому альянсі головним буде саме Китай.
У Кремлі не говорять цього вголос, але все-таки знають, що поки що неспроможні змагатися з двома полюсами, які зароджуються у світі. Таким країнам, як Росія, можна буде тимчасово перехопити ініціативу у своєму регіоні і стати там лідером. Адже США сходять зі світового п'єдесталу, а Китай ще не готовий втручатися і в справи Африки чи Латинської Америки.
Але мине ще трохи часу, і нова система зміцніє. І тоді долі світу будуть вирішуватися у Пекіні та Вашингтоні.
***
Цей матеріал опублікований в № 26 журналу Корреспондент від 3 липня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.