Для України і Росії в їх конфлікті на Донбасі міг би бути корисним досвід Сербії та Хорватії середини 1990-х років.
Можливе внесення до української Конституції змін, що стосуються статусу Донбасу, поки не зменшує градус конфлікту.
Росія і сепаратисти вже виступили з критикою конституційних змін, назвавши їх недостатніми.
Бойові дії на Донбасі тривають, а нещодавно Президент Петро Порошенко навіть заявив, що згідно з інформацією військової розвідки на територію України можливе вторгнення сил агресора.
Колишній міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт у статті для американського видання Project Syndicate пропонує балканський шлях вирішення конфлікту на Донбасі.
Корреспондент.net наводить переклад публікації про те, як Україні скористатись історичним досвідом інших проблемних територій.
Балканська модель для України
Тривала грецька драма, можливо, паралізувала Європу і світ, але величезна криза на сході Європи не зникла. Україна залишається під частковою окупацією сепаратистів, підтримуваних Росією, незважаючи на підписану угоду про припинення вогню "Мінськ-2".
Мінська угода, яку підписали в лютому, прояснила одну річ. Якщо Росія серйозно ставиться до пошуку вирішення конфлікту, вона повинна бути готова підтримати розгортання міжнародної миротворчої місії і сил.
Така місія могла б розпочати процес відновлення регіону, дозволити повернутись переміщеним внаслідок насильства особам та посприяти реінтеграції Донбасу в Україну з відповідними гарантіями і децентралізацією повноважень.
Корисна модель для такого підходу знаходиться під рукою. Два десятиліття тому міжнародна спільнота вступила у завершальну фазу докладання зусиль із забезпечення миру в Боснії. Але були також тривалі конфлікти в Хорватії, зокрема у Східній Славонії, прилеглій до Сербії.
Хорватські військові наступи (перший - на початку травня 1995 року, другий - на початку серпня) повернули назад 3 з 4 секторів, захоплених сербськими сепаратистами.
Але найважливіша область, Східний сектор у Східній Славонії, залишилась під твердим контролем сербів. І так само, як сьогодні президент Росії Володимир Путін щодо українського питання, тодішній президент Сербії Слободан Мілошевич наполягав на тому, що питання може бути вирішене тільки шляхом прямих переговорів між сербськими сепаратистами і хорватським урядом у Загребі.
Реальністю, звісно ж, було те, що сербські сепаратисти повністю залежали від політичної, військової та економічної підтримки Сербії Мілошевича. І врешті-решт, Мілошевич погодився на розгортання місії і сил ООН, якій було доручено забезпечити демілітаризацію регіону і повернення суверенітету Хорватії, після реалізації необхідних гарантій для проживаючих там сербів.
Сьогодні місія UNTAES (Тимчасова адміністрація Організації Об'єднаних Націй для Східної Славонії, Бараньї та Західного Срему) практично забута - не тому, що вона провалилась, а тому, що вона змогла.
Звісно, не з кожним питанням у Східній Славонії розібрались тоді чи в наступні роки, але там конфлікту більше немає: і Хорватія, і Сербія в даний час користуються конструктивними двосторонніми відносинами.
Усім потрібно піти на поступки
Це могло б стати моделлю для районів Донбасу, контрольованих сепаратистами, якщо є політична воля для того, щоб така угода діяла. Але чи говорить Кремль серйозно про визнання суверенітету України на Донбасі та поновлення нормальних відносин із Заходом?
Необхідно мати на увазі те, що в даному конфлікті Росія керувала кожним кроком до ескалації - зокрема й встановленням сепаратистських анклавів.
Дійсно, Кремль, схоже, чекає провалу уряду Президента України Петра Порошенка, і Захід розділиться з цього питання і перестане проявляти інтерес до його вирішення. У цей момент, мабуть, Путін буде готовий йти проти України, щоб забезпечити свій так довго бажаний результат.
Сепаратисти досі контролюють частину Донбасу
Але якщо уряд України і Захід залишаться єдині, Кремль міг би побачити, що його анклави на Донбасі становлять загрозу головно для самої Росії. Адже сувора реальність полягає в тому, що сепаратисти перебувають в економічному вільному падінні, а їхнє суспільство стає все більш злочинним.
Донбас ризикує стати опудалом, за яке ніхто не схоче брати на себе відповідальність.
Так як це стає очевидним, російські лідери могли б почати передбачати для регіону рішення типу UNTAES.
До введення миротворців ще дуже далеко
За відсутності будь-якого іншого механізму Кремлю доведеться це зробити. Доктрина колишнього держсекретаря США Коліна Пауелла "розбив - плати" відноситься до втручання Путіна в Україну в тій самій мірі, як до авантюри Джорджа Буша в Іраку.
Звісно ж, існують дуже складні питання, які повинні бути відсортовані перед тим, як миротворча місія могла б прийти на Донбас, зокрема склад і офіційний мандат будь-яких розгорнутих сил. Але знову ж якщо є бажання, ці питання не повинні бути важко вирішуваними.
Така місія могла б забезпечити реальне здійснення політичних положень угоди "Мінськ-2". Справді вільні і справедливі місцеві вибори за участю всіх переміщених осіб і біженців ніколи не будуть можливі без значної міжнародної присутності.
Сьогодні ця ідея, безсумнівно, не має жодних шансів на успіх. Так було з UNTAES на початку обговорення питання щодо Східної Славонії. Тоді режим Мілошевича висловлювався так само, як Кремль сьогодні. Але завтра, дійсно, інший день, і звісно, вже не рано розпочати вивчати можливості, які обіцяють не лише управління конфліктом, але і його вирішення.
Таке втручання могло б спрацювати - але тільки у випадку, коли обидві сторони щиро хочуть досягти певного вирішення. Ми поки ще не там, але цей день міг би настати.