Чому за 15 років світ так і не зміг виконати всі Цілі розвитку тисячоліття.
У вересні 2015 року, коли світові лідери зберуться на відкриття Генеральної асамблеї ООН, її генсек Пан Гі Мун вийде на сцену і почне презентацію проекту, який у всьому світі знають як Цілі розвитку тисячоліття, пише Павло Сивокінь у №36 журналу Корреспондент від 11 вересня 2015 року. Рівно 15 років тому його попередник на цій посаді, Кофі Анан, заявляв, що до цієї дати у світі більше не залишиться бідних, а найбільш небезпечні хвороби будуть переможені. Якщо, звичайно, країни зважаться працювати разом і не пошкодують грошей.
Але все виявилося не так просто. Найбагатші держави більше розраховували на рекламний ефект цих декларацій у рамках ООН і не збиралися давати необхідне фінансування. Навіть більше, за даними Інституту Брукінгса, тільки 10% країн погодилися виділити 0,7% ВВП на боротьбу з бідністю по всьому світу і досягнення сталого розвитку.
Розвинені країни на повну використовували рекламний ефект, що дозволило їм зняти негативний образ з процесу глобалізації й отримати схвалення для своїх дій
Решта або відмовилися зробити це, або були нездатні дати стільки грошей. Спочатку вони думали, що це їм не потрібно, а потім економічна криза і крах системи міжнародних відносин змусили витрачати кошти на підтримку своєї економіки й оборону, а не на далекі гуманітарні програми. При цьому розвинені країни на повну використовували рекламний ефект, що дозволило їм зняти негативний образ з процесу глобалізації й отримати схвалення для своїх дій.
"Цілі розвитку тисячоліття ніколи не були програмою тільки ООН, вони безпосередньо залежали від політики великих країн з грошима, і ті не поспішали платити", – каже Корреспонденту професор міжнародних відносин Сакіко Фукуда-Парр з американської Schools of Public Engagement.
За її словами, ніхто не очікував і такого прогресу, і того, що хоча б частина цілей буде досягнута.
Але, тим не менш, за словами аналітиків Ради із зовнішньої політики США, країни, що розвиваються, поступово виходять з бідності і приділяють соціальній сфері більше уваги, ніж 15 років тому. Тоді здавалося, що африканські держави ніколи не зможуть жити нормально.
Що цікаво, експерти вважають, що зовсім не ООН зуміла мобілізувати світ для досягнення цих цілей. До відсталих регіонів Землі поступово докотився економічний прогрес й інвестиції з інших країн. А для того щоб працювати в певних державах, потрібно було побороти нестабільність, яка породжувалася бідністю.
Але досягти всіх цілей поки що не вдалося. Ніхто не сумнівається, що фінальний термін буде перенесений на 2022 рік, коли країни повинні отримати остаточний звіт щодо Цілей розвитку тисячоліття. Але й тоді ситуація принципово не зміниться.
Безцільна політика
Фактично осінь 2000 року не стала моментом запуску Цілей. Так, на Генеральній асамблеї ООН світові лідери голосно проголосили, що тепер перед ними стоять вісім амбітних цілей: побороти бідність, скоротити материнську та дитячу смертність, захистити права жінок, забезпечити всіх початковою освітою, зупинити пандемію СНІДу, вирішити екологічні проблеми і налагодити глобальну взаємодію. Але реального наповнення цих цілей тоді не було.
"Ніхто не знав, хто буде за це платити і як згуртувати всі країни навколо цієї ідеї. Хоча реклама вийшла дуже хороша", – пояснює Корреспонденту Васелін Поповські, старший професор United Nations University.
За словами професора, цей саміт дозволив проштовхнути ідею глобалізації у світі.
До 1999 року протистояння громадянського суспільства цьому процесу набуло дуже масштабної форми. Під час одного із засідань Великої сімки в Сіетлі там почалися протести, які переросли у вуличну війну. Тоді ж, за даними Pew Research, більшість американців сприймали глобалізацію як спробу великих корпорацій підпорядкувати собі весь світ. Але з появою гуманітарних цілей багато хто почав міняти свою думку. І тепер протести антиглобалістів збирають тільки найбільш відчайдушних активістів і стали такими нечисленними.
З іншого боку, держави, отримавши потрібну рекламу, не поспішали виконувати ці цілі. Тільки до 2002 року на саміті міністрів фінансів в Мексиці члени ООН домовилися, що витрачатимуть на боротьбу за Цілі розвитку тисячоліття по 0,7% ВВП. Хоча багато учасників об'єднаних націй вимагали, щоб внесок був набагато більше. Але розвинені країни наполягли на своєму.
Але потім в справу вступила велика політика. У 2003-му американські війська вторглися до Іраку, не маючи резолюції ООН на військові дії. Докази того, що Саддам Хусейн володіє зброєю масового ураження, які надали дипломати США, не переконали Генеральну асамблею. Експерти кажуть, що тоді між ООН та Америкою почався довгий період погіршення дипломатичних відносин. І внески Вашингтона до бюджету організації та на програми в її рамках відразу різко впали. Адміністрація Джорджа Буша дала всім зрозуміти, що бюджет прямо залежатиме від політичних поглядів чиновників ООН.
З приходом до влади Барака Обами позиція в цьому питанні майже не змінилася. Новий президент США обіцяв досягти Цілей, але не поспішав давати більше грошей. Крім того, економічна криза вимагала зосередити всі резерви всередині країни. У підсумку, за даними ВООЗ, у період 2010-2013 років фонд Білла Гейтса виділив на боротьбу з малярією більше грошей, ніж уся Америка.
Схожа ситуація була і з країнами Євросоюзу, які думали про власну кризу і не хотіли вирішувати віддалені гуманітарні питання. Тим часом нестабільність на Близькому Сході вимагає все більше грошей.
Досягли всупереч
У Пан Гі Муна на відкритті Генеральної асамблеї буде і привід для гордості. Майже щодо половини Цілей досягнутий значний прогрес. Гроші, які все-таки збирали країни, пішли на вакцинацію, відкриття нових лікарень, шкіл і подолання бідності у найвідсталіших регіонах.
Більшість країн змогли подолати труднощі завдяки приватним інвестиціям і фондам. Так, з 2013 року вкладення одного Китаю в країни Екваторіальної Африки склали понад $ 10 трлн, що значно перевищує надходження від міжнародних донорів
Хоча в цьому успіху є один нюанс. На думку Олі Кендела з Westminster Public Affairs, більшість країн змогли подолати ці труднощі завдяки приватним інвестиціям і фондам. Так, з 2013 року вкладення одного Китаю в країни Екваторіальної Африки склали понад $ 10 трлн, що значно перевищує надходження від міжнародних донорів.
Тим більше країни Азії, які 2000 року перебували за межею бідності, поступово наростили свою економіку, особливо в період кризи, коли ціна на природні ресурси, що експортуються ними, була дуже високою. І тепер їхні уряди могли приділити увагу соціальній сфері. Але в питаннях, які мають воістину глобальний масштаб, такі як зміни клімату, особливого прогресу поки що не видно. Розвинені країни все ще не бажають обмежувати свої викиди в атмосферу або платити за них.
Тому зараз основний акцент знову переноситься на 2022 рік, коли настане час підбивати остаточні підсумки. Але це буде тільки через сім років, а поки правителі можуть зайнятися власними потребами, не звертаючи уваги на заклики ООН.
***
Цей матеріал опубліковано в №36 журналу Корреспондент від 11 вересня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.