На місце біженців, які виїхали, одразу ж прибувають нові люди.
Спустошливе, тягуче очікування. Ним просякнуте в хорватському Товарнику все. Тут - транзитний пункт для біженців і мігрантів, які прагнуть потрапити до Європи.
Нескінченним потоком вони йдуть сюди з Сербії, кордон з якою виглядає умовно: люди без проблем обходять закриті пункти пропуску і протоптаною вздовж полів стежкою потрапляють до Хорватії.
У Товарнику вони облаштовуються просто на узбіччях дороги: десь встановлені намети, десь вистачає затінку дерев. Уздовж дороги - нескінченна "черга" з сумок і рюкзаків, новачки лишають свої речі в самому кінці. Дивно, як життя цілої родини може вміститися в один-два рюкзаки.
У всіх тут схожа історія. Спочатку були роки звичайного життя, наприклад, в Сирії, зі своїми радощами і негараздами, потім - перелам і повна перешкод і проблем дорога заради того, щоб знову жити звичайнісіньким життям з радощами і негараздами.
"Ми - просто статті або, може бути, фотографії в газетах", - з гіркотою говорить нам молодий чоловік з довгим волоссям.
Біллі Маркінг родом з Палестини, довгий час він жив у сирійському місті Дара, вивчав літературу і малював графіті. Але кілька років тому втік звідти, щоб не йти в армію президента Сирії Башара Асада, якого він не підтримує.
Потім була Туреччина і ось тепер - спроба потрапити до Швеції чи Норвегії. Біллі показує нам фотографії своїх сирійських графіті.
Каже, що до Сирії повернутися не може. Його розшукують там і за ухилення від служби в армії, і за графіті.
Біллі скаржиться, що хорватська влада робить недостатньо для того, щоб допомогти людям: так, біженців годують, але вони цілодобово очікують у Товарнику, поки політики просто приїжджають сюди, щоб поспілкуватися з журналістами.
"Тут нічого не відбувається ... Ніхто нами не переймається. Нічого не робиться, щоб відкрити кордони", - говорить Біллі. Він чекає свого місця в автобусі вже кілька днів, але охочих виїхати все ще більше, ніж місць в автобусах.
Ось-ось має приїхати автобус: люди вже вишикувалися в чергу
У тих, хто дістався Товарника, попереду - години, а іноді й цілі дні очікування потяга чи автобуса, щоб продовжити шлях. Адже Хорватія - це тільки маленький шматочок шляху, який може складатися з десятка різних країн.
Куди? Найчастіше називають Німеччину або Швецію, але складається враження, що ці люди самі точно не знають, де їм варто почати нове життя.
"Готовий жити в будь-якій країні, яка буде шанобливо до нас ставитися", - розповідає ще один сирієць, Махмуд.
Він просить не фотографувати його, але готовий розповідати про себе. Махмуд - з Дамаска, навчався в університеті, але поїхав, не отримавши диплома. Каже, що не хотів іти до сирійської урядової армії. Питаю, кого він підтримує у війні.
"Я нікого не підтримую, тому що зараз всі воюють заради грошей. Люди не мають значення", - відповідає він.
Час від часу людей вивозять з Товарника на автобусах, зрідка - на поїздах. Хорватська поліція, яка організовує посадку біженців та мігрантів в автобуси, відмовляється говорити, куди їх везуть.
"Я не знаю", - рішуче відповідає жінка-поліцейський на моє запитання. Втім, це не такий вже і секрет: людей відвозять до кордону з Угорщиною чи Словенією, звідки вони намагаються їхати далі.
У Товарнику - величезна кількість поліції, але вона виключно спостерігає за ситуацією і організовує посадку в автобуси.
Стомлені спекою і очікуванням люди іноді намагаються прориватися в автобуси силою і відкрито висловлюють невдоволення, коли поліцейські без черги проводять чергову сім'ю з малюками. Після багатьох годин під палючим сонцем хочеться просто виїхати і якомога швидше.
На місце біженців, які виїхали, одразу ж прибувають нові люди, і іноді здається, що так тепер буде завжди.
Добре одягнена, доглянута сирійка Манаш розповідає, що вже пару днів курсує зі своєю сім'єю від вокзалу до автобусної зупинки, але виїхати не вдається.
Манаш та її родина ні з чим повертаються з вокзалу: поїздів немає
Манаш виділяється із загального потоку біженців та мігрантів. Жінка каже, що її сім'я готова платити, аби тільки чекати транспорт не на узбіччі дороги з маленькими дітьми.
Вони виїхали з Дамаска кілька днів тому. Обстріли впритул підібралися до їхнього будинку.
Її сім'я, як і Махмуд, готова залишитися в будь-якій країні ЄС, де їм дозволять жити.
"Знаємо, що це таке"
Хорвати, що живуть на "іммігрантській" вулиці в Товарнику, здається, забарикадувалися у своїх будинках. За парканами і закритими вікнами всі вимерли.
Ті, хто зрідка з'являється на вулиці, відмовляються говорити з журналістами. Одна літня пара спробувала виїхати з будинку, але не змогла через поліцейське очеплення.
Чоловік і жінка доброзичливо всміхалися нам, але відмовилися говорити, почувши питання про біженців. "Погано", - не дуже задоволено сказав чоловік, закриваючи ворота.
"Вони нам не заважають. Те, що ми можемо, те, що у нас є, ми даємо їм. Але це все погано для них. Сьогодні ще нічого, але завтра буде дощ. Що тоді? Куди тоді?" - риторично запитує Марко Блашковіч, він сам живе в Товарнику і прийшов поспостерігати за ситуацією.
Там же ми зустріли хорватку, яка роздавала речі біженцям і мігрантам. Пенсіонерка з Вінковаца, Мілка Колаковіч сама була біженкою в 90-і, тоді вона поїхала до сестри в Австралію. Тепер зі знайомими приїхала до Товарника: "Ми принесли гуманітарну допомогу, їжу, іграшки".
Чому? Відповідь у неї проста: "Ми були в такій же ситуації, ми знаємо, що це таке - очікування, обіцяне життя, надія, допомога на їхньому шляху ... Хочемо, щоб дорога до бажаної мети була для них легшою".
Джерело: ВВС Україна