Транстихоокеанське торгове партнерство може стати гідним конкурентом Китаю у світовій торгівлі і повернути Америці вплив у регіоні
«Середина жовтня, можливо, стала переломним часом для всієї системи світової торгівлі. Країни, які підписали транстихоокеанське торгове партнерство (ТТП), зважилися піти далі простої зони вільної торгівлі», – каже Корреспонденту Майкл Спенс, лауреат Нобелівської премії з економіки.
На думку експерта, ті 12 країн, які погодилися відкрити свої економіки одна одній, можуть стати в майбутньому новим двигуном світової торгівлі. Парламенти цих країн ще мають ратифікувати документ, але мало хто сумнівається, що це буде зроблено, пише Павло Сивокінь у №42 журналу Корреспондент від 23 жовтня 2015 року.
США, В'єтнам, Японія, Мексика, Канада, Бруней, Чилі, Нова Зеландія, Сінгапур, Австралія, Перу і Малайзія почнуть не тільки безмитно торгувати, а й вільно обмінюватися грошима, робочою силою і технологіями
І тоді США, В'єтнам, Японія, Мексика, Канада, Бруней, Чилі, Нова Зеландія, Сінгапур, Австралія, Перу і Малайзія почнуть не тільки безмитно торгувати, а й вільно обмінюватися грошима, робочою силою і технологіями.
Зрозуміло, що головним ініціатором процесу були Сполучені Штати, які хотіли щось протиставити зростанню економічної потужності Китаю і проникненню його товарів на свої ринки. В період економічної кризи Піднебесна наростила свій експорт в Америку на 15% і за рахунок низького курсу власної валюти постійно отримувала мільярди доларів прибутку.
Тепер же ситуація може змінитися. Альянс великих економік і маленьких країн, які тільки починають прискорено розвиватися, цілком можливо, незабаром випередить Китай.
Крім того, ТТП – це не просто торгове співтовариство. У тих частинах документа, які учасники оприлюднили, наголошується, що країни повинні не тільки торгувати, а й зміцнювати виробничі зв'язки. У договорі зазначається, що держави не можуть вимагати від інвестора локалізувати свою технологію або будувати додаткові заводи, щоб йому дозволили виробляти свою продукцію.
Також забороняється примушувати інвесторів до створення спільних підприємств з місцевим бізнесом. Саме так чинить Китай, коли вимагає від іноземців віддавати половину акцій нового підприємства в руки місцевих компаній, які часто належать партійним чиновникам. Тому такий режим торгівлі і співпраці більш ліберальний, ніж можуть запропонувати в Китаї чи Росії, які демонстративно залишилися за бортом угоди за власним бажанням.
Нарешті, ТТП робить новий крок у розвитку системи СОТ, яка останнім часом застрягла на боротьбі із введенням загороджувальних мит і регулюванні норм експорту сільгосппродукції. З часу утворення зони вільної торгівлі в Північній Америці у 1994 році світова торгівля майже не розвивалася, а серія переговорів СОТ у Катарі затягнулася на десятки років. Нове ж партнерство здатне зрушити з місця цей процес.
До того ж договір на Тихому океані свідчить про те, що криза в розвинених країнах закінчується. Якщо раніше вони більше думали про захист своїх виробників за допомогою високих імпортних мит, то нині економіки більшості з них зуміли перебудуватися і можуть не боятися конкуренції. Тому дійсно можна сказати, що в глобальній торгівлі починається новий період.
Упертий Китай
З 2007 року Вашингтон намагався побудувати спільну зону вільної торгівлі з Пекіном. Економіка Китаю зростала двозначними темпами, він постійно розвивав торговельні зв'язки в регіоні Тихого океану. США хотіли створити єдину зону вільної торгівлі з КНР, щоб хоч якось регламентувати надходження товарів звідти.
Треба сказати, що значну частину імпорту у США становить промислова продукція з Китаю, яка часто йде контрабандним шляхом. І навіть ті товари, що ввозяться цілком законно, часто коштують дешевше, ніж аналогічні американські.
І справа тут не тільки в дешевій робочій силі. Багато років Китай регламентує курс своєї валюти, відмовляючись відпускати її у вільне плавання.
«Це не мало значення, поки не почалася криза 2008 року і конкуренція між виробниками серйозного не посилилася. Тоді стало важливо, який курс у китайських грошей», – каже аналітик Лондонської школи економіки Макс Натан.
На його думку, саме тоді Вашингтон вирішив активізувати переговори щодо створення єдиної зони вільної торгівлі з Китаєм. Цей союз мав покрити більш ніж 30% світової торгівлі.
Але головною умовою було ввести вільний валютний курс китайського юаня. Це означало, що уряд цієї країни перестав би отримувати додаткові доходи від експорту. Тому переговори сильно застопорилися. Крім того, багато країн, у тому числі і США, почали проводити схожу політику. І Вашингтон вже не міг вимагати від Пекіна відпустити валюту.
До того ж, зовнішньополітичний вектор США сильно змістився в бік Близького Сходу, і на Тихий океан звертали мало уваги. Штати завершували війну в Іраку, а потім намагалися взяти під контроль події арабської весни.
Аналітики Центру Брукінгса стверджують, що тоді мало хто думав про можливість нових торгових переговорів на Тихому океані. Тим більше що політика Китаю ставала все більш незалежною, і складно було уявити, що він погодиться ввійти в організацію, де Америка буде головною, навіть якщо це принесе йому економічні дивіденди.
Нарешті, в економічній сфері американський уряд більше думав про те, як підняти власну економіку, зростання якої у 2009-му було майже нульовим. Багато реформ вдарили по торгових партнерах, коли Вашингтон почав урізати статті експорту, щоб підтримати свого виробника.
Така політика увінчалася відносним успіхом – ВВП США цього року має зрости на 3,2%. Але при цьому ідея зони вільної торгівлі з Китаєм виявилася повністю забутою, а сам Тихий океан випав з інтересів Вашингтона.
Нетипова зона
Ідея сформувати ТТП спочатку виникла у представників бізнесу та в урядів невеликих країн регіону. На зустрічах представників держав Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) неформальні представники країн, які часто були головами великих компаній, почали готувати документи.
Такі країни, як В'єтнам або Бруней, також активно підтримували процес. Справа в тому, що ці держави вже давно відчувають зростання економічного тиску з боку Китаю. КНР є їхнім найбільшим торговим партнером, і разом з нею вони почали розкривати свою економіку для світу. Але зараз Пекін починає пригнічувати їхні економіки. Тим більше за останні роки експорт із цих країн у США став зростати. Наприклад, В'єтнам постачає 18% своїх товарів у Штати.
Крім того, невеликі країни Тихого океану відчувають себе дуже незатишно, спостерігаючи за зростанням військової та політичної могутності Піднебесної. Торік між прикордонними силами Китаю та В'єтнаму ледь не дійшло до збройних зіткнень. Тоді Пекін пред'явив свої права на спірні території в Південно-Китайському морі. Ситуацію вдалося вирішити тільки після кількох тижнів народних заворушень у Ханої і кількох антикитайських погромів.
Ще більше лякає тихоокеанські країни те, що КНР до 2020 року має намір побудувати найпотужніший флот у регіоні. А на тлі відсутності політичної уваги з боку США багато хто думав, що торгівля допоможе їм.
«Тільки нещодавно у Вашингтоні зважилися знову приділити увагу Тихому океану, й ідея ТТП відразу запрацювала. Тим більше наближаються вибори, і Бараку Обамі потрібно щось показати виборцям», – пояснює Корреспонденту Річард Болдвін, голова Центру економічних і політичних досліджень у Женеві.
За словами аналітика, підписання цього договору разом з потеплінням відносин США і Куби і зняттям санкцій з Ірану стануть основами пропаганди успіхів зовнішньої політики нинішнього лідера Білого дому.
Треба сказати, що сам договір ТТП поки що допрацьовується, але вже зараз зрозуміло, що він буде охоплювати не тільки торгівлю, а й інвестиції, промисловість і обмін технологіями. Коли парламенти всіх країн ратифікують документ, до нього зможуть приєднатися й інші учасники. Від них це зажадає проведення нових реформ. У державах Азії вірять, що договір стане поштовхом для економіки і привабить іноземних інвесторів.
Поки незрозумілі тільки позиції Росії і Китаю. Пекін може не помічати цього договору і продовжувати розвивати свою економіку. Адже у нього ще достатньо високий запас міцності. Якщо китайська промисловість перейде з орієнтації на експорт на потреби внутрішнього ринку, то проблем у країни не буде. Хоча вплив КНР на регіон у торгових питаннях трохи ослабне.
Також Китай може спробувати створити альтернативний союз, але поки ці спроби залишаються більше декларативними. Щоправда, після ратифікації ТТП зусилля в цьому напрямі можуть прискоритися.
У Росії ж знову заговорили, що не думають приєднуватися до цієї зони вільної торгівлі. Експерти вважають, що Кремль робить такі заяви на тлі політичного протистояння з Вашингтоном. Тим більше що східні регіони Росії розвинені дуже слабо й орієнтуються переважно на Китай. І тому поки що Москва залишається на Тихому океані лише постачальником сировини і не думає про лібералізацію своєї торгівлі.
***
Цей матеріал опублікований в № 42 журналу Корреспондент від 23 жовтня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.