Як аварія на АЕС у США могла проплавити Землю наскрізь.
Під час виборчої кампанії 1976 року тоді ще кандидату в президенти Джиммі Картеру поставили запитання про майбутнє ядерної енергетики у США, пише Наталя Гузенко у №16 журналу Корреспондент від 22 квітня 2016 року.
Політик відповів, що після кризи 1973-го, коли ціни на нафту різко зросли в ході чергової арабо-ізраїльської війни, атомні станції допоможуть Америці досягти енергетичної незалежності. Адже поки не доведено, що станції небезпечні для навколишнього середовища і можуть бути джерелами радіації. Тому їх мережу потрібно розширювати.
До середини 70-х років у США працювало понад 50 реакторів, і їхню кількість планували нарощувати
Тим більше, тоді американське агентство з ядерної енергетики заявило, що розробило нове покоління більш безпечних реакторів. Отже, можна не побоюватися витоків радіоактивних матеріалів. До середини 70-х років у США працювало понад 50 реакторів, і їхню кількість планували нарощувати.
Аварії в атомній індустрії траплялися тільки на виробництві або на військових об'єктах та одразу ж отримували статус підвищеної секретності. Тому населення країни знало про це занадто мало. Згідно з опитуваннями громадської думки, до 1975 року більшість американців вважали АЕС повністю екологічно чистими. Здавалося, атомна енергія може стати не тільки джерелом взаємного знищення у Третій світовій війні між США і СРСР, а й дати реальну альтернативу конфліктам за викопне паливо і принести на Землю мир.
Але вже через кілька років інший кандидат у президенти, Рональд Рейган, заявляв, що ядерну енергетику потрібно взяти під суворіший контроль і провести повну модернізацію ядерних реакторів. У той же період екологічні активісти почали проводити кампанію за чисту альтернативну енергетику.
Причиною таких змін стала аварія на атомній станції Три-Майл-Айленд у Пенсільванії. Тоді деяким інженерам здавалося, що аварія може призвести до масштабної катастрофи. Якби розплавлення активної зони реактора досягло ѓрунтових вод, ця катастрофа могла виявитися наймасштабнішою в історії людства. Однак захисні контури реактора утримали розплавлене ядерне паливо в реакторній зоні і запобігли масованому радіоактивному зараженню значної території.
Цікаво, що причиною аварії у США стала втрата води, яка охолоджувала реактор, а також неправильна робота окремих датчиків, які показували, що з охолодженням усе гаразд. В Америці після цього ввели протокол, за яким більшість систем має дублюватися.
В інших країнах таких реформ не вжили. І тому аварії в Чорнобилі і на Фукусімі стали можливими через зростання температури реактора, а також відключення систем захисту або пізнього їхнього спрацьовування.
Після подій у Пенсільванії американська громадськість сильно охолола до атомної енергетики. І коли у 2006 році президент США Джордж Буш-молодший заявив про потребу ядерного ренесансу, його не підтримали.
До аварії станція Три-Майл-Айленд, яка розташовувалася недалеко від міста Гаррісберг, була передовим проектом з отримання безпечної атомної енергії. Там стояв водо-водяний реактор з двома контурами охолодження. Фахівці стверджували: система побудована так добре, що реактор може вийти з ладу хіба що через помилку диспетчера.
Вночі 28 березня 1979 року о четвертій ранку ситуація розвивалася за незапланованим сценарієм. Раптово відмовив насос, який повинен був постачати воду для охолодження активної зони реактора. По суті, зона, де відбувається розщеплення речовини, потрібна для того, щоб перетворити воду в системі охолодження на пару і подати її на парогенератор, який являє собою велику турбіну. Після цього пара знову охолоджується і надходить в активну зону, щоб відвести звідти надлишок тепла. Процес відбувається по колу.
Фото АР
До аварії на Три-Майл-Айленді атомна енергетика вважалася абсолютно безпечною
Через відмову головного насоса аварійна система запустила додаткові насоси подання води. Але виявилося, що засувки, які фіксували труби від насосів до реактора, закриті. Робочі просто забули підняти їх під час планового ремонту, який проходив на станції за кілька днів до аварії.
Оскільки температура і тиск, який досягав уже 17 мегапаскалей, різко підвищувалися, в системі охолодження спрацював імпульсний запобіжний клапан. Він повинен був відвести надлишок рідини, яка вже давно стала парою від реактора. Коли зростання тиску припинилося, оператори на пункті управління закрили клапан. І автоматика показала, що система виконала команду.
Хоча насправді клапан скидання тиску продовжував працювати, а на панелі горіла тільки лампочка, що нагадувала про те, що на нього не подається живлення, але не про його закриття. Оператор не зрозумів цього сигналу.
Ось чому теплоносій у реакторі через 90 секунд весь випарувався і вийшов через цей клапан. Відразу ж включилися насоси високого тиску, які швидко повинні були заповнити реактор водою, щоб уникнути його розплавлення. Але чергова зміна, орієнтуючись на неправильні показання приладів, вирішила виключити два з трьох насосів, а на останньому зменшити подачу води вдвічі.
Фото АР
Деякі мешканці після аварії вирішили залишити свої домівки
У підсумку вода надходила в активну зону реактора, швидко нагрівалася і виходила через незакритий клапан скидання надлишкового тиску. Один з насосів, що працював не на повну потужність, не міг забезпечити достатню кількість рідини для охолодження. Бак, куди скидалася вода, почав переповнюватися, і водяна пара просочувався крізь його герметичні стінки. Датчики показали там надлишковий тиск, але оператори списали це на несправність.
Коли через дві години після виникнення нештатної ситуації на станцію прибув черговий інженер, він зрозумів причину аварії і наказав закрити клапан скидання тиску, минаючи автоматику. І тоді вода стала наповнювати активну зону.
Але було вже запізно. Значна частина реактора розігрілася до температури у 2.200 градусів за Цельсієм. Радіоактивні елементи розплавляли підлогу і захист реактора.
Пізніше в американській журналістиці з'явився вираз «китайський синдром». Він означав, що розігріті до потрібної температури радіоактивні матеріали можуть проплавити всю земну кулю і дійти до Китаю, який розташований «навпроти» станції в Пенсільванії. Тоді ще працівники АЕС не розуміли, наскільки швидко йде вниз розплавлена крапля ядерного палива і частин активної зони. Але, мабуть, температура була недостатньо висока, і розплавлення зупинилося, так і не досягнувши ѓрунту.
Через кілька годин працівники станції змогли запустити насос високого тиску і направити в активну зону кілька десятків кубометрів води. Після цього водень, що накопичився під кришкою реактора, почали поступово видаляти, щоб він не вибухнув.
Аварія на Три-Майл-Айленд завершилася відносно невеликим викидом радіоактивної пари в атмосферу. Найбільше постраждала сама будівля реактора й енергоблоку
Аварія на Три-Майл-Айленд завершилася відносно невеликим викидом радіоактивної пари в атмосферу. Найбільше постраждала сама будівля реактора й енергоблоку. Вода, насичена радіацією, увібралася в стіни і підлогу будівлі. Навіть після дезактивації стіни продовжували випромінювати надмірну радіацію.
Операція з очищення станції коштувала майже в $ 1 млрд і тривала до 1993 року. Тільки після цього пошкоджений енергоблок визнали частково придатним для перебування людей. Однак усе одно створили там зону, що охороняється, яка існує і до цього дня.
***
Цей матеріал опубліковано в №16 журналу Корреспондент від 22 квітня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.