Кожного, хто думав, що жорстка міжнародна агресія пішла в небуття, минулий тиждень мав протверезити й шокувати, пише кандидат у президенти США від Республіканської партії Джон Маккейн у сьогоднішньому номері The Wall Street Journal.
Після сутичок у грузинській області Південна Осетія Росія вдерлась у сусідню державу і розпочала наступальні операції, які загрожують самому її існуванню. Можливо, деякі американці думають, чому події в цьому куточку планети повинні нас хоч якось хвилювати. Зрештою, Грузія - це маленька, далека й невідома країна. Але саме в далеких, невідомих місцях часто твориться історія.
Коли російські танки й війська пройшли Рокським тунелем й перетнули кордон із Грузією, російський уряд заявив, що прагне лише захистити осетин. Однак істинною метою російської сторони є, очевидно, зміна режиму в Грузії.
Два роки тому я побував у Південній Осетії. Як тільки ми прибули в цю самопроголошену столицю - нині зайняту російськими військами - я побачив величезний плакат із написом "Володимир Путін - наш президент". Це було на території суверенної Грузії.
Запевнення російської сторони, начебто вона керується гуманними мотивами, ще більше спростувала кампанієя бомбардувань всієї Грузії: були зруйновані військові бази, багатоквартирні житлові будинки й інші об'єкти інфраструктури, поранено й убито невинних мирних громадян. Коли російський Чорноморський флот почав зосереджуватися біля узбережжя Грузії, а російські війська - наступати на міста, не залишилося жодних сумнівів у характері російської агресії.
Незважаючи на угоду про припинення вогню, укладену за посередництвом Франції, - до речі, в угоді не згадується про територіальну цілісність Грузії, і це насторожує, - російські атаки тривають. Є достовірні повідомлення про вбивства мирних громадян і навіть етнічні чистки, які супроводжуються подальшим просуванням російських військ углиб території Грузії.
Міністр закордонних справ Росії оголив одну із цілей свого уряду, заявивши, що Саакашвілі - це президент Грузії, вибраний демократичним шляхом, - більше не може бути партнером Росії, і йому краще піти. Таким чином, Росія продемонструвала, чому її сусіди так хочуть вступити в НАТО.
У вирі нинішньої кризи починає складатися новий трансатлантичний єдиний погляд на те, як нам варто спілкуватися з Росією і її сусідами. Лідери Польщі, Естонії, Литви, України та Латвії прилетіли в Тбілісі, щоб підтримати Грузію й засудити російську агресію. Президент Франції приїхав у Москву, намагаючись припинити бойові дії. Міністр закордонних справ Великобританії натякнув на ймовірністьіснування G8 без Росії, а лідер британської опозиції відкрито закликав призупинити членство Росії в цій групі.
Світ ціною великої втрати для себе усвідомив, чим доводиться платити, коли допускаєш, щоб агресія проти вільних країн залишалася безкарною. Припинення вогню - це життєво важливий перший крок, але потрібні й інші. Тепер ми разом з нашими союзниками повинні об’єднатися навколо спільної мети - переконати російський уряд перманентно припинити силові дії й вивести війська із Грузії. Варто негайно допустити в райони, зруйновані війною, міжнародних спостерігачів, щоб запобігти ще масштабнішій гуманітарній катастрофі, ми також повинні забезпечити термінову доставку допомоги повітрям й морем.
Нам варто попрацювати над створенням у сепаратистських областях незалежної, міжнародної миротворчої місії й підготуватися до того, щоб допомогти нашим грузинським партнерам відновити їхню країну. Для цього потрібно буде повністю переглянути наші відносини як із Грузією, так і з Росією. Як уже сказав генеральний секретар НАТО, Грузія залишається в черзі кандидатів у члени альянсу, і, сподіваюся, НАТО зробить все, щоб і Грузія, і Україна вступили на шлях членства.
Водночас ми повинні чітко пояснити російським лідерам, що ті переваги, якими вони користуються, є частиною цивілізованого світу, поваги до їх цінностей, стабільності й мирнго життя. США вже здійснили важливий крок у цьому напрямку - скасували раніше заплановані спільні військові навчання з Росією.
Грузинський народ страждав у минулому, страждає він і сьогодні. Ми повинні допомогти йому пережити цю трагедію, і грузини повинні знати, що американський народ думає про них, молиться за них і підтримує їх. Ця маленька демократична країна далеко від наших берегів надихає всіх, хто цінує наші споконвічні ідеали. Як я вже сказав президентові Саакашвілі в день, коли було оголошено про припинення вогню, сьогодні всі ми - грузини. Нам не можна про це забувати.
Оригінал статті: The Wall Street Journal
Переклад: ИноПресса