Дії Росії в Україні зайшли в глухий кут і вже не залежать від неї самої.
Політика Росії щодо України є одним з ключових факторів в українській кризі.
Суперечки з приводу інтересів Москви та ефективності російських дій не змовкають.
The American Interest перераховує аргументи на користь того, що Росія провалила свою українську політику.
Корреспондент.net наводить переклад статті американського видання під назвою: "Провали української стратегії Путіна".
Підсумки російської активності в Україні
Минуло трохи більше року з тих пір, як Москва захопила Крим і спровокувала «російську весну» в спробі відокремити від України весь схід і південь.
Здається, що сьогодні Кремль повністю володіє ситуацією. За будь-якими мірками, російська влада користується величезною популярністю в Криму, за винятком кримських татар, яких дуже небагато, щоб якось вплинути на ситуацію.
Росія відрізала великий шматок Донбасу, який є промислово розвиненим регіоном України, і у Києва немає жодного шансу вигнати звідти російських військовими засобами. Захід більш-менш єдиний, але спільність позицій у нього дуже і дуже слабка.
Незважаючи на те, що численні російські джерела (не кажучи вже про українські та західні) вказують на пряме військове втручання Росії, Захід не може зважитися навіть на те, щоб поставити в Україну оборонні системи озброєнь.
Російська артилерія без жодних зусиль може з великої відстані розривати на шматки українських солдатів, які одягли американські бронежилети і окуляри нічного бачення. Військова техніка, здатна врятувати життя українців, не поставляється, тому що Захід боїться викликати роздратування у Росії.
У відповідь на те, що Москва порушила умови припинення вогню за першою мінською угодою, Захід нагородив Росію ще більшими поступками, підписавши угоду Мінськ-2.
Російська економіка, якій все ще загрожує неприємна рецесія, трохи стабілізувалася. Та й, в будь-якому випадку, у неї найближчі перспективи набагато кращі, ніж в української економіки. Путін, як і раніше, користується астрономічною популярністю, а рівень підтримки його українського колеги починає падати.
Несподівані союзники України
Тим не менш, минулої весни Росія не зуміла завдати нокаутуючий удар, що дозволило Києву оговтатися і встановити твердий контроль над більшою частиною країни, причому навіть у тих районах, де говорять російською мовою.
Москва зберігає військову перевагу в умовах патової ситуації на Донбасі, але Кремлю у своїй стратегії необхідно враховувати цілий ряд факторів, які в більш віддаленій перспективі не обіцяють Росії нічого хорошого.
В України з'явився найбільш неймовірний союзник - Саудівська Аравія. Яскравим прикладом дії закону ненавмисних наслідків стало те, що російська економіка зазнала великих побічних збитків від саудівської кампанії проти видобутку сланцевої нафти в Північній Америці (і, в другу чергу, проти Ірану).
Війна на виснаження на Донбасі в значній мірі стала заручницею економічної війни на виснаження, що ведеться в Баккеновській формації. Така ситуація виявилася несподіванкою для Росії (та й для всіх інших, якщо говорити чесно) після її вторгнення на Україну.
Схоже, що ціни на енергоресурси будуть низькими ще багато років, а це буде послаблювати російську економіку і її військовий потенціал, позбавляючи країну можливості вести війну в Україні.
Крупний катаклізм на Близькому Сході може розгорнути цю тенденцію назад, знову піднявши нафтові ціни; але показово те, що вони знижуються навіть в умовах хижацьких набігів ісламістів в Іраку і хронічного хаосу в Лівії. А ослаблення санкцій проти Ірану забезпечить надходження на ринок додаткових обсягів нафти і газу.
Реакцію Заходу не прорахували
Якщо саудівський фактор був непередбаченим, то західна реакція на російське вторгнення в Україну являє собою цілком реальний прорахунок Москви.
Кремль напевно очікував, що реакція буде приблизно такою ж, як в 2008 році у зв'язку з подіями в Грузії. Він розраховував, що зазвучить жорстка західна риторика, що буде введено кілька формальних санкцій, а шість місяців потому з'явиться горезвісна кнопка перезавантаження, і все піде як звичайно.
Але замість цього західні країни ввели проти Росії досить потужні санкції і поки не збираються від них відмовлятися. Санкції проти окремих осіб носять в основному символічний характер, але обмеження на кредитування створює серйозні труднощі для російських компаній, особливо в умовах нинішнього економічного спаду.
AP
Путін і Франсуа Олланд.
Природно, Кремль у відповідь задіяв цілий арсенал тактичних прийомів, спрямованих на підрив західної єдності та рішучості. Перш за все, Москва намагається демонізувати Сполучені Штати і представити Європу як другу жертву тих санкцій, які ввів Вашингтон.
Згідно з креативною версією Кремля, Майдан виник не через те, що українцям набридла корупція і вони захотіли жити за європейськими стандартами. Ні, він став результатом цинічних американських маніпуляцій з метою нанесення удару по Росії. У своєму оповіданні про американського ляльковода Москва, звичайно ж, приховує ту величезну роль, яку за минулі роки у розвитку українських інститутів і громадянського суспільства зіграли європейці, і вплив на українців того прикладу глибоких перетворень, який показують їм колишні соціалістичні сусіди.
Якщо поляки, прибалти і румуни, вступивши в Європу, стали більше процвітати і отримали сумлінне державне управління, то чому б і українцям не піти тим же шляхом?
Розмови Москви про причетність американців до повалення Януковича - це суміш самообману і навмисного затемнення свідомості, яка навряд чи заслуговує спростувань.
Ще один інструмент Москви, за допомогою якого вона відчуває рішучість Заходу, це залякування. Вона проводить великі військові навчання, здійснює провокаційні польоти, робить войовничі заяви про захист Криму, а іноді, мабуть, навіть засилає потайки субмарини в чужі територіальні води.
Цей сигнал - «не зв'язуйтеся з Росією» - включає натяки на готовність вдатися до будь-яких засобів, включаючи ядерні, щоб відстояти російські інтереси в Україні. Через це найбільш боязкі західні оглядачі починають панічно стогнати про те, що військова допомога Києву здатна привести до Армагедону.
Але немає ніяких доказів того, що Кремль страждає від нападів самогубною безрозсудності, а заяви про протилежне - це не більше, ніж епідемія страху. Так, Кремль готовий на багато (і вже робить це) заради досягнення своїх цілей в Україні. Але він чудово розуміє, що взаємно гарантоване знищення не може бути стратегією переможця.
Москва змушена чекати
Кремль аж ніяк не готується до сміливих, але потенційно катастрофічних дій типу ядерної війни. Схоже, що він пішов у глуху оборону і має намір вести довготривалу боротьбу, відчуваючи силу волі супротивника.
Звичайно, думає він, з часом ринок вуглеводнів відновиться, Захід втомиться від санкцій та напруженості у відносинах зі Сходом, західна солідарність і рішучість зруйнуються, а українці повернуться до своєї класичної історичної ролі, ставши найстрашнішим ворогом для себе самих. Ось тоді Росія зможе набагато глибше впровадитися в Україну, діючи в більш сприятливих умовах.
Але можна лише здогадуватися про те, буде чи ні час працювати на благо Росії. Москва по суті безсила і ніяк не може вплинути на енергетичну політику Саудівської Аравії, а тому Кремлю залишається лише набратися терпіння і чекати, коли умови на ринку приведуть до нового підйому цін на вуглеводні. У майбутні кілька років повернення до ціни 100 доларів за барель вельми малоймовірний, та й у середньостроковій перспективі воно теж не гарантоване.
Колишній міністр фінансів Олексій Кудрін нещодавно попередив, що Росію чекають п'ять років стагнації. А це означає, що в нову фазу конфлікту вона вступає не з найміцніших економічних позицій.
Російський тупик
Ослаблення західних санкцій Росія зможе досягти тільки в тому випадку, якщо забезпечить якусь подобу перемир'я на Донбасі. Але припинення бойових дій позбавить Москву можливості використовувати свою військову перевагу, а українці отримають перепочинок, щоб консолідувати свою національну самосвідомість, зміцнити державність, провести далекосяжні реформи і стати на шлях асоціації з Євросоюзом, який з часом приведе її до членства в ЄС.
Нещодавня відставка Ігоря Коломойського з поста губернатора Дніпропетровської області стала вражаючою демонстрацією готовності і здатності Києва приборкати владу українських олігархів.
Reuters
Якщо це так, і якщо Київ зуміє закликати до порядку інших олігархів, Росії в середньостроковій перспективі не вдасться перетворити Україну в неспроможну державу, і тут вона зазнає серйозної поразки.
Українська економіка зруйнована не повністю, і в ній зберігаються певні можливості, які можна використовувати.
Але в битві за лояльність своїх громадян українській економіці не треба обганяти російську. Їй достатньо запропонувати кращі перспективи і умови життя, ніж у Криму та на Донбасі. А ця планка набагато нижче
З іншого боку, відновлення Росією великомасштабних військових дій не тільки гарантує збереження діючих санкцій, але й може призвести до введення нових.
Більше того, ті, що вижили в руїнах Маріуполя і Харкова, навряд чи будуть зустрічати російські війська як визволителів. Зараз з'являються повідомлення про те, що пенсії на Донбасі почали виплачувати в рублях. А це додатковий фінансовий тягар, який бере на себе Росія в тих районах, які знаходяться під її контролем. Якщо російська окупація пошириться і на інші зруйновані райони України, цей тягар ще більше збільшиться.
Таким чином, Росія опинилася в ситуації, що чимось нагадує «Прийом-22»
Крихка мінська угода про припинення вогню послабила тиск на російську економіку - але й на Київ теж.
Москві буде важко дестабілізувати Україну без нового військового наступу, однак відновлення бойових дій зведе нанівець будь-які спроби послабити санкції Заходу.
А оскільки швидких і легких операцій типу кримської не передбачається, Кремль потрапив у пастку нерадісного для нього режиму очікування. Він чекає підвищення цін на нафту і газ, чекає розколу Заходу, чекає розпаду України. Якщо Москві не посміхнеться удача як мінімум на двох із цих фронтів, їй доведеться нескінченно субсидіювати ізольований Крим і зруйнований Донбас в умовах економічного застою, в той час як інша частина України, навіть перебуваючи в складному економічному становищі, буде невідворотно йти з поля тяжіння Москви.
Це може з часом привести до усвідомлення того, що стратегія Росії щодо України, незважаючи на деякі блискучі тактичні моменти, в кінцевому рахунку, зазнала провалу.
І ось тоді настане час для серйозних переговорів. І це будуть не переговори між Сходом і Заходом про сфери впливу, що проводяться через голови країн, що входять. Це будуть переговори між Москвою і Києвом. І головним елементом цих переговорів будуть умови догляду Росії.