Масштаби та інтенсивність нинішньої пропагандистської кампанії не має аналогів у сучасній Росії.
Невпинний тиск російської пропаганди на ТБ під час кризи в Україні не тільки налаштував значну частину країни проти Заходу, а й впливає на соціальні відносини всередині Росії.
За останній рік у медіа з’явилось багато історій, як надзвичайно емоційне висвітлення державним телебаченням подій в Україні налаштувало друзів та родичів один проти одного. Вони навіть припиняли спілкувались.
Також здається, що медіа створюють суспільство, що має апетит до війни та агресії.
Минулого літа телеканал НТВ, який входить до групи "Газпром-Медіа", випустив низку програм з нищівною критикою на адресу російських зірок естради та політиків, що симпатизували новій владі України.
Один фільм називався "13 друзів хунти" й розпочинався кадрами з благодійного концерту для дітей-біженців ветерана російського року Андрія Макаревича в контрольованому владою України місті Святогірськ на Донбасі.
Проте, як розповіли на НТВ, концерт був цинічним трюком, аби відродити згасаючу кар’єру Макаревича, й якимось чином приуроченим до наступу української армії.
Промовиста послідовність, коли гітарні акорди Макаревича синхронізували з артилерійськими залпами з кульмінацією з масованими вогненними руйнуваннями. Після цього двоє колишніх колег по музичному бізнесу на камеру назвали співака "зрадником".
Це був класичний брудний трюк державного ТБ, а також уміла психологічна маніпуляція.
"Килимове бомбардування пропагандою"
За кілька днів латвійське видання "Спектр" опублікувало статтю, в якій московський сімейний психолог Людмила Петрановська описала, як російське державне телебачення намагається залізти в голови людям.
"Можна сказати, що за останні місяці російські глядачі піддалися масовому емоційному зґвалтуванню, килимовому бомбардуванню пропагандою", - написала Петрановська.
Музикант Андрій Макаревич - один з багатьох ліберально налаштованих людей, які зазнали нападів від державної пропаганди за позицію з "українського питання"
"Метою цього є не донесення конкретної точки зору. Сюжети та меседжі сконструйовані, аби глядач мав зрозуміти, що сам має зробити моральний вибір", - додала психолог.
Результат такого інтенсивного бомбардування можна помітити у різкому зростанні антизахідних настроїв, зафіксованих численними опитуваннями. Але видається, що це також впливає на особисте життя людей.
Петрановська розповідає, що її поштова скринька була переповнена листами людей, які у різний спосіб ставили одне питання: "Що з ними сталося?"
Дехто писав про приємних літніх сусідів, які "з ненавистю та наростаючим кров’яним тиском" почали розповідати про "криваву київську хунту".
Інших, за її словами, вражала поведінка друзів, які здавались розумними та іронічними, але починали сперечатися про президента Путіна, який "підняв Росію з колін".
"Зазомбовані"
Петрановська писала це рік тому. Але такі ж історії з’являються й сьогодні.
В інтерв’ю ліберальному виданню Colta телепродюсер Станіслав Феофанов розповів, що його матір "зазомбували" пропагандою до такої міри, що говорити з нею він міг тільки про "домашні дрібниці".
Описані в статті на сайті громадських активістів "Такие дела" історії перегукуються з випадком Феофанова.
"Анна" (не справжнє ім’я), яка редагує журнал у Лондоні, розповіла, як її матір називає її "ворогом народу" через опубліковане інтерв’ю з одним із опонентів Путіна.
Для обох її батьків "правильною думкою стало те, що кажуть по телебаченню", каже "Анна".
Це дуже спантеличує "Анну", адже її батьки були "освічені, інтелігентні люди", що підтримували реформи в 1990-х роках, а на останніх виборах голосували не за Володимира Путіна, а його ліберального опонента, бізнесмена Михайла Прохорова.
Ефекти російської телепропаганди порівнюють з сценаріями романів жахів Стівена Кінга
Московська студентка "Олена" мала схожі проблеми зі своїм 78-літнім дідом, який донедавна був ліберальним та неупередженим.
Проте коли дівчина відмовилась від запрошення подивитись з дідом фільм про Путіна на державному каналі, він відмахнувся він неї, бурмочучи: "Як я виростив п’яту колону у своєму домі".
Проте це не тільки поділ між поколіннями. Спеціаліст IT-сфери "Іван" із Самари описав, як він віддалився від дружини, з якою прожив 11 років, через її підтримку дій Путіна в Україні.
"Ми обоє боїмось якось коментувати новини, хоча раніше ми спокійно дискутували на політичні теми", - розповів чоловік.
"Неприйнятність"
Таку проблему комунікації зафіксувала соціолог Каріна Ліпія з Левада-центру.
"Люди загалом не хочуть чути іншу точку зору", - заявила вона російській службі Міжнародного французького радіо.
Її колега з Левада-центру Олексій Левінсон зауважує, яка значна кількість росіян зараз підтримують ідеї, які "ще вчора були незбагненні та неприйнятні".
Як він написав у газеті "Ведомости", у квітні 47% чоловіків сказали, що їх "не злякала" заява Володимира Путіна про готовність застосувати ядерну зброю.
За його словами, велика кількість молодих людей (40%) вважають, що Росія може перемогти США у ядерній війні.
Пан Левінсон пов'язує ці войовничі точки зору із впливом телебачення.
Останні дослідження показують, що кремлівська телепропаганда стала дещо менш популярною у порівнянні з піком - влітку-восени минулого року.
Однак українська тема досі домінує у телевізійних новинах, а ток-шоу, гості яких розмірковують про американські плани встановити панування над цілим світом, продовжують збирати чималу аудиторію.
Ветеран російської телевізійної критики Юрій Богомолов припускає, що багато росіян стали певним чином "залежними від пропаганди", а зараз мають "апетит до агресії".
"У нашому суспільстві є цикл ненависті", - написав він у блозі на сайті незалежної радіостанції "Эхо Москвы".
Далі буде?
Максим Трудолюбов з газети "Ведомости" приходить до подібного висновку, припускаючи, що телепропаганда сьогодні викликає у глядача певну форму "інтоксикації".
Він наголошує, що здатність прокремлівського телебачення справляти настільки феноменальний вплив на величезну кількість росіян пояснюється не відсутністю доступних альтернатив, як це було в Радянському Союзі.
Не виключено, що пік застосування пропагандистської зброї ще попереду
Телебачення не було б настільки успішним, якби "громадяни цього не хотіли", пише він.
Людмила Петрановська і Максим Трудолюбов порівнюють ефекти телевізійної пропаганди з сюжетами романів американського письменника Стівена Кінга.
Петрановська згадує про книгу "Мобільник": у ній сигнал, який пересилається мобільними телефонами, перетворює досі нормальних людей на кровожерних зомбі.
А для Трудолюбова створена російським телебаченням альтернативна реальність нагадує відрізане від зовнішнього світу містечко, описане у романі "Під куполом".
Масштаби та інтенсивність нинішньої пропагандистської кампанії не має аналогів у сучасній Росії. Щоб віднайти щось подібне, потрібно звертатися хіба що до прикладів епохи Сталіна.
Але, можливо, далі буде більше. Або напевно буде, якщо має рацію ведучий державного телебачення Костянтин Сьомін. У тексті на сайті "Однако" він пише, що те, що сьогодні видається за ідеологію на державному телебаченні, це насправді "дикий вінегрет зі шматків лібералізму, кубиків патріотизму і дрібно нарізаної ностальгії за СРСР".
Однак якщо ситуація погіршиться, продовжує він, державі неминуче потрібно буде запустити "санацію ЗМІ" і розробити "мобілізаційну ідеологію - боєприпас для пропагандистської артилерії".
Джерело: ВВС Україна