Новая газета (Россия),
27 грудня 2013, 10:15
Майдан довів, що Церква може і мусить захищати людей.
В останню ніч листопада навіть атеїсти зрозуміли, навіщо в центрі сучасного Києва храми. Рятуючись від погоні, побиті учасники студентського Майдану якимось дивом зуміли добігти від площі вгору, до воріт Михайлівського Золотоверхого монастиря. (Новобуд на місці стародавнього, який ще встов перед Чингисханом, собору, який був знесений в кінці тридцятих років минулого століття, відродили в роки незалежності. Суперечки навколо того, чи потрібна така «імітація історичної правди», вщухли нескоро) Ченці - храм належить УПЦ Київського патріархату - впустили і заховали закривавлених людей. Увірватися в храм міліція не зважилася, - пише Ольга Мусафірова в російській Новой газете.
Десять ночей потому, коли вже численні намети й барикади Майдану вкотре опинилися під загрозою штурму, а площу обтікали з усіх боків загони «Беркута» в чорних блискучих шоломах, на дзвіниці Михайлівського Золотоверхого вдарив сполох. Він не стихав три години поспіль. Київ чув таке лише 1240 року, коли на місто наступала Орда... На дзвіницю, отримавши благословення єпископа Агапіта, намісника монастиря, піднявся аспірант православної богословської академії Іван Сидор. «Ви закликали до протесту?» - запитую прямо і не за канонами. «Той, що виганяє зло з тих сердець, де воно могло бути», - відповідає Іван. Як розповідали очевидці, набат почули (відчули?) навіть на лівому березі Дніпра: незабаром його підхопили церкви, споруджені в спальних, важких на підйом районах. У багатоповерхівках запалювалися вікна, у дворах сигналили «безколісним» сусідам: «Спускайтесь! Треба їхати, біда!» Так вночі в центрі зібралися сотні тисяч мирних громадян. Кровопролиття не відбулося.
У Києво-Печерській лаврі дзвони мовчали. Її намісник, владика Павло, постійний член Священного Синоду УПЦ Московського патріархату, засудив протест
У Києво-Печерській лаврі дзвони мовчали. Її намісник, владика Павло, постійний член Священного Синоду УПЦ Московського патріархату, засудив протест: «Вони просто бали набирають. Це не захисники Вітчизни, це насмішка над Церквою - така ж, як поїдання на Майдані в пост свинини і яловичини, смаження шашликів і варіння плову. Різдвяний піст - час покаяння та виправлення». Утім, хворий митрополит Володимир напередодні запропонував свою резиденцію в лаврі для переговорів влади та опозиції. А 15 грудня перед Народним віче, під час уже традиційного екуменічного молебню за мир і спокій в Україні, вперше поряд із представниками Київського патріархату, Української Греко-католицької, Римо-католицької та Автокефальної церкви на сцені Майдану виявився протоієрей Георгій Коваленко, голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу.
Кардинал Любомир Гузар, людина похилого віку, визнаний моральний авторитет, благословив і підбадьорив суспільство і в той день, коли, здавалося, напруга досягла піку. Про те, щоб піднятися драбиною на броньовану «Тойоту», що стала пересувним агітмайданчиком для лідерів опозиції, не могло бути й мови. Натовп розступився, мегафон передали вниз, кардиналу, і підтримували священика під руки. Голос Любомира Гузара звучав, як звичайно: спокійно, з ноткою посмішки. На Майдані, недалеко від пам'ятника Незалежності, греко-католики встановили похідний храм, намет із хрестом нагорі й іконами всередині. Сюди можна прийти помолитися незалежно від конфесії, якщо треба знайти душевний спокій. У підполі патріаршого костелу Воскресіння Господнього влаштований нічліг для 600 мітингувальників: матраци, ковдри, сухий одяг, гарячий чай. Теж незалежно від конфесії та ставлення до релігії взагалі.
Особлива тема - молебні в моменти небезпеки. Коли пронеслася звістка про заміновані станції метро і - одночасно! - про зачистку Майдану, я бачила, як тисячі людей, оголивши голови під снігопадом, напружено слухають і повторюють українською мовою: «Ти все бачиш, Господи! Зміцни наш дух». Потім священики різного віку, не знімаючи вбрання, встали перед першим рядом захисників барикад. З одним із них, отцем Павлом (Добрянським), настоятелем храму УПЦ КП у селі Комарівка Макарівського району Київської області, я поспілкувалася трохи пізніше в прес-центрі штабу національного опору.
- Православні та автокефальні батюшки і ксьондзи молилися і не нагадували один одному більше ні про фундаментальні розбіжності, ні про «спірні» приміщення церков, ні про суперництво за паству... Чи легко це далося?
- Люди на базовому, первинному рівні не поділяють Бога. Конфлікт починається на рівні верхів духовенства. Адже якщо завтра в країні виникне помісна церква, то їм доведеться ділитися владою.
- Чи не боїтеся збільшення впливу католицизму на українців під впливом Майдану?
- Пізнайте дерево за його плодами. У хорошого дерева - плоди хороші, у поганого - погані. Мені не здається, що це самореклама. Греко-католики своєю самовідданістю і поведінкою проповідують сьогодні гідні приклади.
- Ви, прості священики, готові до компромісів?
- Я з перших днів на Майдані. Ще коли підходив до студентів, багато пирхали: навіщо змішувати політику і релігію? А потім протестувальники самі прийняли рішення створити духовний комітет. Ми освятили кілька похідних каплиць разом із нашими греко-католицькими братами. Римо-католики тут з'явилися трохи пізніше. Ми об'єдналися навіть догматично. Напередодні ввечері католицькі священики відмовилися наприкінці служби не вимовляти догмат про непорочне зачаття Діви Марії, навіть деяка агресія виникла. Але на молитву в ніч штурму і ті, хто наполягав, і ті, хто заперечував, вийшли разом, із братніми сльозами і любов'ю обняли один одного і читали тропар «Спаси, Господи, людей твоїх».
Потім мені зателефонував знайомий священик з Криму і сказав, що вони з матушкою теж до ранку молилися, щоб «Беркут» не підняв меча на свій народ. А я йому розповів, як на барикаді звертався до спецназу зі словами Письма: «Хто душу за ближнього покладе, то немає більшого благословення!» І нічого поганого не сталося. Спочатку «Беркут» дуже зухвало поводився по відношенню до священиків: у груди штовхали, обіцяли хрести зірвати...
- Для віруючої людини життя - найвища цінність, тому що вона подарована Богом. А чи має цінність влада? За неї має сенс самовіддано боротися?
- Влада - безумовно, цінність, яка обмежує стихійну природу людини. Якщо взяти біблійну історію, то першою владою була теократія, коли пророк, безпосередньо керуючись гласом Божим, подавав знаки суспільству. Але юдейський народ виявився до цього не готовим і тому попросив собі царя. Бог тоді сказав пророку: «Це не тебе відкинули, а мене». Влада і закон настільки ж необхідні, щоб наше життя не посипалося, наскільки християнству потрібен Старий Заповіт. Однак подивіться: на Майдані більшість людей стоїть не з примусу, не з чужої волі, а за велінням душі, і це вже Новий Заповіт. Якби з примусу, то був би Старий...
- І Януковича, й опозицію звинувачують у надмірній жорсткості, непримиренності, в готовності приносити жертви. Заради поставленої мети можна пролити кров?
- Якщо стояти на позиціях макіавеллізму - так. Але сам Христос, сказав: «Кесарю - кесареве». Адже він не говорив, що земні правителі не потрібні! Не порушив жодного ні людського, ні духовного закону. Зате на закликав апостола Павла вийняти меч, щоб захистити себе, відповів: «Хто узяв меч від меча і загине». І по тих, хто проводив неправдиву агітацію, як деякі російські засоби масової інформації, рано чи пізно їхній же меч і вдарить. І по Московському патріархату, який в питаннях пропаганди діє гармонійно з владою.
- Представників УПЦ МП, судячи з усього, ви поки не готові назвати, як католиків, братами…
- Окремі священики Московського патріархату прийшли на Майдан, щоб розділити з людьми їхню долю. Вони теж бачать Українську православну церкву незалежною і помісною.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.