Фото: Reuters
Майдан залишається фактором, чиї наслідки до кінця прорахувати практично неможливо
Цього року підбивати передноворічні підсумки для України досить легко. Не має сенсу переривати підшивки, згадувати хронологію політичних подій і аналізувати процеси перших дев'яти місяців. Майдан обнулив усе.
За великим рахунком, саме він - головний підсумок і висновок для країни з усіх минулих 365-ти днів, - пише Павло Казарін у російському виданні Росбалт.
2013-й рік знову довів: українська влада набагато суб'єктивніше української опозиції. Весь рік Яценюк, Кличко і Тягнибок намагалися підняти народ на опір режиму. Акція "Повстань Україна" збирала найбільше кілька тисяч партійних прапороносців, але найкращим показником її безхребетності було те, що акцію навіть не забороняли.
Зате влада послідовно доводила, що вони може бути єдиним суб'єктом. Гайки закручувалися, опозиція програвала на всіх фронтах і навіть Свобода в парламенті не стала горезвісним опозиційним "спецназом", як сподівалися її прихильники в центральних областях країни. Усе друге півріччя Янукович вів Україну за вуздечку до Європи - на водопій до фінансового струмка МВФ. Росія при всіх своїх зусиллях вплинути на процес не могла - і всі змирилися з тим, що 2015 року Янукович зможе переобратися під брендом "головного євроінтегратора".
Гайки закручувалися, опозиція програвала на всіх фронтах і навіть Свобода в парламенті не стала горезвісним опозиційним "спецназом"
Ще влітку український протест був чимось на зразок міфічної істоти. Начебто колись хтось його бачив, але в друге пришестя ніхто особливо не вірив. За звичкою їм лякали ворогів, підбадьорювали друзів, але все підспудно звикли до думки, що реінкарнації не буде. Занадто велике розчарування, занадто низька пасіонарність. "Хатазкрайність" перемогла Січ. Пояснень було багато, і всі вони були вичерпними.
Українська опозиція не змогла створити Майдан. Його зміг створити тільки Віктор Янукович.
Небажання поступатися ЄС у питанні звільнення Юлії Тимошенко і спрага кредитів змусили українського гаранта здійснити кульбіт, якого від нього підспудно чекала частину опозиції і зовсім не очікувала країна. У результаті вийшов Майдан, якого зовсім не очікувала опозиція, зате чекала країна.
Майдан став головним підсумком року не тільки через свою несподіваність і масовість. Він став проривом саме тому, що в його рамках формується українська політична нація.
Протестувальники стоять не заради політиків - на відміну від 2004 року. Майдан довів собі здатність чинити опір силовому тиску - знову-таки, на відміну від 2004 року, коли подібного тиску було менше. Він став лакмусовим папірцем самоповаги, здатності сказати "держава це ми" і "банду - геть".
При цьому, як і будь-яке тектонічне соціальне явище, Майдан залишається фактором, чиї наслідки до кінця прорахувати практично неможливо. І справа не тільки в тому, що влада й опозиція не знають, як бути з протестом, який до цих пір ніяк не хоче затихнути. І не в тому, що сам протест чітко не може окреслити горизонт власного майбутнього. Є і ще одна особливість, ім'я якій - південний схід.
Цей рік нічим не відрізнявся від попередніх, окрім одного-єдиного, ім'я якому - вуличний протест
Поряд із процесом формування політичної нації в центральних і західних регіонах країни, південний схід України залишився у своєму колишньому - інертному - стані. Опозиція так і не спробувала знайти потрібні слова для Донецька і Сімферополя. Не спробувала задовольнити запит на патерналізм. Не сказала елементарного "ми про вас подбаємо, коли Україна продовжить рух у Європу". У результаті на всі незадані питання промислового, ієрархічнічного й надзвичайно патерналістського південного сходу продовжують відповідати тільки й виключно спікери Партії регіонів. Вони з цими областями говорять однією мовою. Опозиція зокрема і Майдан в цілому цього робити навіть не намагаються.
Для України 2013 рік виявився знаковим. Так, асоціація з ЄС так і не була підписана. Так, Київ знову бере гроші у Москви і говорить про важливість коопераційних зв'язків. Так, країна продовжує балансувати на межі економічного краху. По всій сумі показників цей рік нічим не відрізнявся від попередніх, окрім одного-єдиного, ім'я якому - вуличний протест. І за нього країна повиннаподякувати одній-єдиній людині - Віктору Януковичу. Його ім'я напевно потрапить у майбутні українські підручники історії - не так вже й часто президент країни здатний запустити в країні процес формування політичної нації.
І те, що цей процес запущений не завдяки його бажанню, а всупереч - нічого не змінює. Дякуємо вам, Вікторе Федоровичу!
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.