Фото: АР
Про те, що саме трапиться в 2014-му році з Україною практично неможливо
Відразу скажу - про те, яким саме буде 2014-й рік для України, сьогодні сказати не може ніхто. Не буває єдиного сценарію в ситуаціях, коли об'єкт знаходиться в зоні перетину відразу декількох стратегій.
А сьогодні саме в такому становище і знаходиться країна, - пише Павло Казарін у російському виданні Росбалт.
З одного боку, є Віктор Янукович і його найближче оточення. Вони зацікавлені в тому, щоб вуличний протест, який так надовго став на Майдані, зійшов нанівець. При цьому йти на будь-які компроміси з опозицією влада не має наміру - ні проект коаліційного уряду, ні відставка міністра МВС, ні дострокові вибори в плани керівництва країни не входять. Якщо протест "стухне", то влада майже напевно розгорне кампанію "закручування гайок". Це може бути порушення кримінальних справ проти активістів у регіонах, розгром громадських організацій, тиск на тих, хто, так чи так, надав Майдану підтримку. Віктору Януковичу нічого іншого не залишається - 2015 року в Україні повинні пройти президентські вибори, а сьогодні, за даними соціології, він програє їх у другому турі і Віталію Кличку і Арсенію Яценюку.
Йти на будь-які компроміси з опозицією влада не має наміру - ні проект коаліційного уряду, ні відставка міністра МВС, ні дострокові вибори в плани керівництва країни не входять
З іншого боку, є опозиція. Вона чітко продемонструвала, що брати владу силовим, нелегітимним шляхом не має наміру. Навіть коли на вулицях число протестувальників доходило до мільйона - достатня кількість, щоб йти на рішучі дії - опозиціонери цим шансом не користувалися. Можливо, тому що знали, що зовнішні гравці не підтримають подібний сценарій - а мирним способом змусити владу оголосити дострокові вибори Кличко, Тягнибок і Яценюк не зуміли. Їхня стратегія сьогодні зводиться до перемоги на президентських виборах-2015. Ситуацію ускладнює те, що всі троє є прямими конкурентами, при цьому Тягнибок - найбільш привабливий для Януковича спаринг-партнер. На тлі націоналіста можна мобілізувати південний схід і змусити його проголосувати за чинного президента, до якого сьогодні російськомовні регіони відчувають мало симпатії.
По-третє, є Майдан. Мирний вуличний протест існує поза опозицією - за великим рахунком, він акцентований не так на конкретних політиках, а на втомі від влади і бажанні змін. При цьому його потенціал сьогодні ніяк і ніким не використовується - і при збереженні тенденцій Майдан має шанс "розсмоктатися". Але навіть у цьому випадку є негативний і позитивний сценарій подальшого розвитку ситуації. Перший трапиться в тому випадку, якщо протестувальники підуть з Майдану з відчуттям власної поразки і безсилля - у такому випадку не виключено, що подальша мобілізація людей трапиться досить не скоро. Позитивний сценарій можливий, якщо люди зрозуміють, що вони вже перемогли, що змусили владу злякатися, що згуртування поза політикою можливе, що за допомогою грубої сили влада не може диктувати волю всій країні. Від того, який післясмак залишиться у Майдану від самого себе, залежить самовідчуття українського суспільства.
Позитивний сценарій можливий, якщо люди зрозуміють, що вони вже перемогли, що змусили владу злякатися, що згуртування поза політикою можливе, що за допомогою грубої сили влада не може диктувати волю всій країні
По-четверте, існує Москва. 15-мільярдних кредит, анонсований Володимиром Путіним, буде надходити в Україну частинами - тим самим, гарантуючи поступливість українського керівництва. Аналогічно ситуація і з ціною на газ - вона буде встановлюватися щоквартал. Хоча, тут взагалі складно говорити про пряму вигоду: Україна відтепер зобов'язана викуповувати за зниженою ціною весь законтрактований обсяг, хоча 2013 року вона знизила споживання до 30-ти млрд кубометрів газу. З урахуванням зниженої ціни, але збільшенням обсягів Київ платитиме Москві на $ 1 млрд на рік більше. Разом з тим, у Москви сьогодні немає своєї креатури на посаду президента країни - плеканий нею кум Володимира Путіна Віктор Медведчук не має потенціалу для перемоги на президентських виборах. А всі інші претенденти навряд чи можуть вважатися лояльними до Кремля політиками. Тому Москва, швидше за все, буде діяти ситуативно, здійснюючи тактичний контроль і беручи участь у ситуативних домовленостях.
По-п'яте, є західні гравці. З одного боку, говорити про те, що між німецькою і польською політикою щодо України немає особливої різниці, буде явним перебільшенням. Вона є - Польща зацікавлена у втягуванні України в європейську орбіту куди більше Берліна. З іншого боку, західні гравці в певних речах дотримуються спільної позиції. Наприклад, щодо застосування сили до протестувальників. Інша справа, що вони не будуть вводити персональних санкцій проти Віктора Януковича - з тієї простої причини, що український гарант ніяких рахунків за кордоном не тримає, вважаючи за краще зберігати свої заощадження в країні (і, як кажуть обізнані джерела - навіть у "кеші"). Зате вони можуть натиснути на олігархів, які контролюють до п'ятдесяти депутатів з провладної більшості, якщо вирішать, що перелом неминучий і час втрутитися.
Хто взагалі може щось говорити напевно в ситуації, коли в самому центрі Києва продовжують стояти на Майдані кілька тисяч людей?
І сказати напевно - виходячи з усього перерахованого - про те, що саме трапиться в 2014-му році з України практично неможливо. Хоча б тому, що навіть усередині здавалося б лояльного оточення українського президента є ті, хто зацікавлений в його зміщенні. Хто заважає їм організувати кілька провокацій, які знову запустять маховик вуличного протесту з новою силою? Де гарантія, що чиясь зайва завзятість і прагнення вислужитися не виплеснеться раптовим некрологом на передовиці інтернет-ЗМІ? Хто взагалі може щось говорити напевно в ситуації, коли в самому центрі Києва продовжують стояти на Майдані кілька тисяч людей?
Зрозуміло одне - нудно не буде.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.