23 січня, коли учасники акцій протесту в регіонах - слідом за Києвом - направили свої зусилля на захоплення адміністративних будівель, особливою популярністю в українських політиків користується словосполучення розпад країни.
Більшу частину населення такий прогноз лякає, але ні для кого не секрет, що серед українців є й ті, хто так чи так бажав би своїй країні втратити цілісність. Причому втрата ця абсолютно не обов'язково має обернутися феодальною роздробленістю - наприклад, про федералізацію країни говорять вже давно, і на найвищому рівні, - пише Петро Бологов у російському виданні Lenta.Ru.
Взагалі, спекуляції на тему розпаду (або розділу) України точаться з моменту здобуття країною незалежності в 1991 році. Як не дивно, але одним з перших, хто поставив під сумнів єдність української держави, був засновник Народного руху, кумир всіх місцевих націоналістів В'ячеслав Чорновіл. Правда, він заявляв лише про можливий федеративний устрій країни - власне, навколо ідеї федералізації всі останні роки і крутилося більшість міркувань, які прийнято називати сепаратистськими.
У 1991 році Чорновіл ініціював скликання так званої Галицької асамблеї , яка висловилася за створення на основі Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей якогось регіонального утворення. Незважаючи на те що саме ця асамблея послужила одним з каталізаторів української незалежності, після обрання президентом країни Леоніда Кравчука Чорновола та його прихильників стали звинувачувати в сепаратизмі. З часом його починання абсолютно маргіналізувалися, і ось вже двадцять років противники федералізації напряму пов'язують цю ідею з подальшим розколом країни.
У 1991 році Чорновіл ініціював скликання так званої Галицької асамблеї , яка висловилася за створення на основі Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей якогось регіонального утворення
З прийняттям 1996 року нової конституції, що затвердила Україну як унітарну державу, питання про федеральний устрій було зняте. Щоправда, крім 24 областей і двох міст республіканського значення (Київ та Севастополь), до складу України входить автономна республіка Крим, у якої певний час навіть був власний президент, - а це означає, що, по суті, Україна вже є федеративною державою.
Довгий час президенту Леоніду Кучмі, котрий змінив Кравчука, вдавалося дотримуватися балансу як у зовнішній політиці, так і у внутрішній - на лінії схід-захід, за якою традиційно ділять Україну ще з часів Богдана Хмельницького. Але 2004 року, коли результат «помаранчевої революції» ще не був зрозумілим, політики з числа прихильників нинішнього президента Віктора Януковича знову заговорили про можливу федералізацію країни. Тоді в Україні дійсно склалася критична ситуація, і, мабуть, вперше розкол країни не здавався лише плодом уяви імперця-футуролога.
Зокрема, Луганська облрада запропонував створити Південно-Східну Автономну Українську Республіку (ЮВАУР) і звернувся за підтримкою до Москви. За створення ЮВАУР висловилися й учасники з'їзду Партії регіонів у Сєвєродонецьку, вирішивши винести це питання на референдум. Однак провести його не вдалося, оскільки опонент Януковича - Віктор Ющенко - переміг у третьому турі президентських виборів. За підсумками сєвєродонецьких дбань проти регіонала Євгенія Кушнарьова порушили кримінальну справу за статтею про сепаратизм, яку, втім, згодом було закрито. Партія регіонів не припиняла при цьому рухатися в зворотньому напрямку - в 2007 році її депутати у Верховній Раді підготували законопроект про децентралізацію влади, який передбачав внесення відповідних змін до конституції. Тоді представники блоку «Наша Україна - Народна Самооборона» угледіли в цьому проекті ідеї федералізму, і він був забракований.
У 2010 році, вже після того, як Янукович взяв реванш і очолив країну, він знову заговорив про децентралізацію влади. Тоді ж про федеративний устрій раптово згадав віце-прем'єр з питань регіональної політики України Віктор Тихонов. Свою позицію він обґрунтував тим, що наприкінці ХІХ - початку ХХ століть схожих ідей дотримувалися, зокрема, такі українські авторитети, як Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський.
Популярнішим варіантом поділу країни (його періодично обговорюють на просторах інтернету самопроголошені експерти) є навіть не тривіальний «схід-захід», а той, при якому Україна буде поділена на Галичину, Новоросію (південь і південний захід країни), Крим, Донецьку республіку (схід і північний схід) і власне Україну з центром у Києві
Останній дійсно стверджував, що неважливо, як Україна буде називатися, - «фактично вона все одно має організовуватися як федерація своїх фактичних республік - громад». «Будь-яке нав'язування громадам механічної унітарності, примусових зв'язків буде великою помилкою, яка призведе тільки до опору, реакції, відцентровості або дасть основу для нових міжусобиць», - говорив Грушевський. Драгоманов також виступав за «федеративний союз вільних самоврядних громад». До слова, підтримував ідею федеративної республіки вчений і письменник Іван Франко.
За словами Тихонова, багато питань територіальної організації держави в Конституції 1996 року вирішені не були. «Практика показала, - міркував віце-прем'єр , - що сучасна модель не відповідає сучасним завданням. Хай скільки ми говоримо про прагнення встати в один ряд з розвиненими країнами Європи, якщо не будемо нічого змінювати, то навряд чи досягнемо позитивних зрушень». Тихонов запропонував новий варіант поділу України, який багатьом може здатися дещо штучним. На його думку, потрібно виділити п'ять самостійних регіонів з власними виконавчими і законодавчими органами: Галичина, Центральна Україна, Київський округ, Слобожанщина і Крим.
Популярнішим варіантом поділу країни (його періодично обговорюють на просторах інтернету самопроголошені експерти) є навіть не тривіальний «схід-захід», а той, при якому Україна буде поділена на Галичину, Новоросію (південь і південний захід країни), Крим, Донецьку республіку (схід і північний схід) і власне Україну з центром у Києві. Щоправда, польські журналісти з Polityka Wschodnia схиляються до традиційного варіанту, тобто поділу на Малоросію, до якої приєднається Крим, і Україну.
Цей розклад описував, зокрема, український політолог Анатолій Філатов. У 2009 році він припустив, що на першій стадії розпаду країни держава під назвою Україна збережеться в межах її нинішнього заходу і центру. Така «усічена» Україна, можливо, буде прийнята до НАТО і Євросоюзу, але найімовірніше, стане в майбутньому «підвідомчою територією» Польщі. «Повна самостійність для Західної України в силу територіальних домагань сусідніх Румунії, Угорщини та Польщі дуже проблематична», - визнавав він. Що стосується східних територій, то на них буде сформовано держава Новоросія, а Крим стане окремим суб'єктом державного права, але лише в тому випадку, якщо цього захочуть місцеві татари.
У 2011 році федеративні ідеї почав просувати в маси Віктор Медведчук - колишній глава адміністрації президента Кучми, який створив 2012 року рух Український вибір
Не залишився осторонь і відомий астролог Павло Глоба - з урахуванням компетентності більшості згаданих експертів його теж можна занести до їхнього числа. П'ять років тому він припустив, що Україна закономірно розпадеться на частини саме в 2014 році. Щоправда, причини цього розвитку подій, на його думку, мали бути суто економічними - світова фінансова криза тощо. «В Україні будуть існувати де-факто дві незалежні одна від одної адміністрації, при збереженні формальної цілісності території, приблизно в тому ж форматі, що і сьогодні в Молдавії. Східноукраїнська федерація не буде підпорядковуватися Києву і де-факто стане частиною Російської імперії, Крим же стане українською Чечнею», - віщав провісник. У грудні він оновив свій «прогноз», заявивши, що найскладнішим і критичним для України буде 2015-ий (коли в країні пройдуть вибори президента), а ймовірність її розпаду оцінив менш ніж у 50 відсотків.
У 2011 році федеративні ідеї почав просувати в маси Віктор Медведчук - колишній глава адміністрації президента Кучми, який створив 2012 року рух Український вибір. Втім, окрім як численними банерами і, м'яко кажучи, антипатією, яку більшість українців відчувають по відношенню до Медведчука за його відверто проросійську позицію, Український вибір досі нічим суттєвим не запам'ятався.
Тривалий час серед прихильників федералізму чи розділу країни переважали представники «східного табору», які зазвичай оперували економічними показниками. Ґрунтуючись на тому факті, що регіонами-донорами бюджету є, згідно з офіційною статистикою, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Харківська області, вони пропонували Галичині та іншим «западенцям», що годуються на дотації, забиратися на всі чотири сторони, щоб підбирати крихти зі столу заможніших держав.
Проте, як пишуть українські ЗМІ, це твердження застаріло. Наприклад, Донецька область за перші півроку 2013-го отримала з держбюджету більше, ніж у нього віддала. Обігнав її в цьому тільки Київ. Водночас Львівська область перерахувала до держбюджету на 356 мільйонів гривень (80 мільйонів доларів) більше, ніж отримала з нього. На одного донеччанина за шість місяців минулого року припало 2126 гривень, перерахованих області з держбюджету, а на кожного львів'янина - 140 гривень. У підсумку, як підрахували журналісти, «годувальників» в Україні залишилося тільки три - Харківська, Дніпропетровська та Полтавська області, причому останню, судячи з недавніх подій, аж ніяк не можна віднести до «сходу» країни в сучасному понятті цього виразу.
Події в західних регіонах варто розцінювати не як доконаний сепаратизм, «але як можливий початок процесу, який може закінчитися перебудовою України за типом конфедерації чи федерації»
Можливо, популярна точка зору про те, що донорство східних областей надто перебільшено, деяким чином позначилося на виступах противників чинної влади в січні цього року. Учасники акцій протесту захопили будівлі обласних адміністрацій у Львові, Рівному, Івано-Франківську та в Тернополі. За ними повинні послідувати Волинь і Чернівці. При цьому робляться спроби повалити владу і в центральних регіонах - на Полтавщині та в Черкасах.
«Що стосується подій у Львові, то не можна забувати, що місцеві адміністрації на заході країни не виконують указів із центру вже два місяці, - поділився з Лента.ру своїми міркуваннями директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський. - Те, що сталося там було зроблено, очевидно, за вказівкою з Києва від лідерів Свободи: Тягнибок скористався нагодою, щоб прибрати людей, на яких він ніяк не міг впливати, - того ж главу львівської обладміністрації». На думку Погребинського, події в західних регіонах варто розцінювати не як доконаний сепаратизм, «але як можливий початок процесу, який може закінчитися перебудовою України за типом конфедерації чи федерації».
У свою чергу, директор київського Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає, що ризик розпаду країни хоч і невеликий, але все ж наявний. На його думку, у випадку розвитку подій за силовим сценарієм «відбудеться остаточний розкол». «Підпорядкувати своїй волі Галичину нинішня влада не в змозі, я думаю, український політичний клас буде йти шляхом компромісу; адже червона лінія ще не перейдена, Янукович зупинився перед нею - а по той її бік на нього вже дивилися люди на зразок Слободана Мілошевича», - резюмує Карасьов. А ось прихильник ідей федералізму, депутат Верховної Ради Лев Миримський вважає, що говорити про розпад країни передчасно, «оскільки майже всі політичні сили виступають за єдину і неподільну Україну».
Майже всі експерти сходяться в тому, що поділ країни на даному етапі не вигідний нікому. «Те, що відбувається зараз в Україні, - це не громадянська війна, а війна активістів з владою, - говорить провідний науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Олександр Стегній. - Сили, які хотіли б довести ситуацію до повноцінного громадянського протистояння, звичайно, є, але перейти цю грань неможливо без активного сприяння органів влади. Щоравда, Донецька, Дніпропетровська, Харківська обласні раді, Крим вже закликають до введення надзвичайного стану, що означатиме тільки одне - велику кров». За словами експерта, захвати органів влади на заході країни - це результат двох місяців бездіяльності. «Два місяці люди провели в наметах, а це важко, повірте, сьогодні вранці температура була мінус 16 градусів; два місяці їх ніхто не чув. Бажання розвалити країну у них немає, але є зростаючий антагонізм», - вважає експерт.
То, что происходит сейчас в Украине, - это не гражданская война, а война активистов с властями
Виступаючи напередодні зі зверненням до сторін політичного конфлікту, Віктор Янукович гарантував цілісність України. «Вона залишиться неподільною. Це я вам гарантую. Поки я керую Україною - нікому не вдасться її розділити», - сказав президент. А ось лідер російських ліберал-демократів Володимир Жириновський переконаний у протилежному - на його думку, тільки поділ країни врятує її від повномасштабної громадянської війни. «Два різних народи - це росіяни і зросійщені українці, і це західники - ті, хто жили завжди у складі Австро-Угорщини. Тому вони завжди будуть противниками», - цитує політика РІА Новости. За його словами, 1945 року радянській владі варто було б створити Україну на основі п'яти областей - Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської та Львівської (саме тих, в яких сьогодні вже, по суті, відбувся переворот), а все інше включити до складу РРФСР.
З одного боку, доки на тему поділу України висловлюються Глоба і Жириновський, можна не сумніватися, що країна залишиться єдиною. З іншого - загострення пристрастей в українському суспільстві велике як ніколи. Щоправда, сьогодні основна формула протистояння, що виражалася раніше в простому географічному протиставленні сходу і заходу, вже не грає основної ролі. Особливо після прийнятих 16 січня законів - вони, як кажуть тепер у Києві, більше підходять для (поки ще) неіснуючої Малоросії, але ніяк не для єдиної України.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.