Безсумнівним досягненням "помаранчевої революції" 2004 року в Україні стала поліархія - система влади, при якій владні можливості розділені між конкурентами в деякій пропорції, пише політолог Андрій Окара у свіжому номері Московського комсомольця.
Інакше кажучи -
це коли замість сценарію "переможець отримує все" всі учасники
політичної гри залишаються при своєму інтересі, нехай і зміненому в розмірах.
Саме цього немає і в найближчому майбутньому не передбачається в Росії. Така
конструкція політичної системи передбачає наявність конкурентного політичного
процесу, партій, опозиції, свободи слова, свободи зібрань і т.д., і т.п.
Тільки в епоху
президентства Ющенка, Юлія Тимошенко, яку він щиро ненавидів могла двічі стати
прем'єр-міністром, тільки він міг допомогти дострибнути до президентського
крісла Віктору Януковичу, через боротьбу з яким на попередніх виборах й сталася
"помаранчева революція".
Новий український
кабмін - дивовижне видовище! Стільки "кучмістів" в одному місці, наче
на дворі який-небудь 2002 рік
Тому коли 11
березня прем'єр-міністром України став найбільш близький до Януковича і досить
одіозний Микола Азаров, а ключові міністерські крісла виявилися заповнені
вихідцями з Донецька та околиць, у багатьох виникло побоювання за збереження
поліархії.
Новий український
кабмін - дивовижне видовище! Стільки "кучмістів" в одному місці, наче
на дворі який-небудь 2002 рік. Але, схоже, Янукович повторює помилку Ющенко,
набираючи виконавчу владу не за рівнем професіоналізму, а за принципом
особистої відданості.
Ніяких дискусій
про модернізацію в цьому колі поважних і не дуже молодих людей поки не
передбачається - головним антикризовим інструментом стануть (точніше,
залишаться) зовнішні позики.
Зіркою кабміну за
кількістю гнівних коментарів став міністр освіти і науки Дмитро Табачник. У
середовищі української інтелігенції вважається, що Табачник знищуватиме
українську культуру і русифікуватиме освіту.
Широко відомий
вислів Бориса Колесникова про Дмитра Табачника, який став в новому уряді
віце-прем'єром з підготовки до футбольного Євро-2012: "Давайте піднімемо
питання про виключення (з Партії регіонів) цього дешевого клоуна Дмитра
Табачника! <...> Казнокрад, що не створив у своєму житті ніякого бізнесу
<...>. Що він взагалі робити вміє, крім того як книжки і картини з і так
небагатих українських музеїв тирити? "(Інтерв'ю сайту" Обозреватель
"від 14 вересня 2008 року).
Судячи з усього,
призначення такої фігури на знакову, але не забезпечену ресурсами посаду -
політична "димова завіса": опозиція замість контролю за економічною
та фінансовою політикою уряду всі сили змарнує на боротьбу з одіозним
"українофобом".
Що стосується
нового прем'єра, то його прізвище стала номінальною ще на початку 2000-х. Що
таке "азаровщина" можуть докладно пояснити бізнесмени дрібного і
середнього формату, які застали її в кучмівські часи - спочатку на посаді
головного податківця, потім віце-прем'єра. Він також відомий як прихильник
входження України в ЄЕП і Митний союз.
За опозицією не
залишилося нічого - ні парламентської більшості, жодного крісла в уряді, ні
посади в контролюючих органах.
Головна загроза
української опозиції виходить не від "донецьких", а від неї самої - поки
ці люди (Тимошенко і соратники, колишні соратники Ющенка, Яценюк, а головне -
молоді пагони нової еліти) демонструють не волю до єднання, а жорстке неприйняття
один одного .
Свободі слова в
Україні якщо хто й може загрожувати, то тільки не "донецькі", не
Янукович з Азаровим. І зовсім не через тендітне ставлення до поліархії, а через
некомпетентність, невміння використовувати технології "м'якої
пропаганди". Вже перші офіційні інформаційні повідомлення про діяльність
Януковича показали архаїчність придворних журналістів.
Перспективи
нинішнього кабміну досить хиткі: справа в тому, що кандидатури прем'єра і
більшості міністрів пропонує президентові саме парламентська коаліція, а вона
може складатися виключно з парламентських фракцій, а не з окремих депутатів, як
це сталося цього разу. Тому її легітимність, як і легітимність всього уряду, -
під великим питанням, яке належить розглянути Конституційному суду.
Загалом, як
виявляється, за поліархію будь-якій країні доводиться платити, причому платити
досить дорого - історичним часом, ресурсами, роздутим політичним класом,
низькою інтенсивністю модернізації, неможливістю сконцентрувати в одних
розумних руках всю повноту влади.
Однак саме вона
робить політику не тільки змістовною, але і видовищною, не тільки інтенсивною,
але і загартованою від узурпації і авторитарної диктатури.
***
У рубриці Огляд
преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін.
Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.