Міністр освіти і науки України Дмитро Табачник дав інтерв'ю провідній російській радіостанції Эхо Москвы Олексію Венедиктову.
- Дмитро Табачник, міністр освіти і науки України. На Україні чи в Україні? Як правильно?
- В Україні буде, напевно, більш політично коректно з точки зору сучасних норм української мови.
- Добре. І у вас, і у нас, скажу я політично коректно, міністри освіти не є найпопулярнішими членами уряду в громадській думці. І у вас, і у нас йде реформа. Скажіть, будь ласка, як ви думаєте, чому погляди суспільства в Росії, і у вас сфокусовані саме на освіті - шкільній, вузівській? Чому це так болісно?
- Тому що це наймасовіша галузь, яка зачіпає кожну родину і кожне покоління. Наведу простий приклад. У цьому році у вступній компанії братимуть участь, разом зі своїми батьками та родичами, як і в минулому році, 4-5 мільйонів осіб.
- Це абітурієнти?
- Це абітурієнти та їхні родичі. А ось, наприклад, сайт нашого міністерства, який називається "Конкурс", за підсумками минулого року відвідало 55 мільйонів осіб! Другого такого інтернет-ресурсу, такого порталу в Україні немає. Тому оскільки освіта входить протягом декількох десятиліть в кожен дім, кожен себе частково вважає фахівцем в освіті і кожен має готові рецепти, як її модернізувати.
- Дмитре, от зараз ви говорите про внутрішньоукраїнські проблеми. Дозвольте все-таки показати увагу російських обивателів, якщо хочете, до ваших проблем. Історія з мовою тестування або з мовою ЄДІ - по-нашому, так? - У Росії була вирішена однозначно. Незважаючи на те, що ЄДІ, природно, здають і всі республіки - Чеченська республіка, Татарстан тощо - після досить бурхливих дебатів, не приховую від вас, у тому числі з президентами цих республік, було прийнято рішення: ЄДІ здається однією мовою, російською. Ну, державною мовою. А ви, прийшовши на посаду міністра, зробили іншу пропозицію. І ось я хотів би, щоб ви її пояснили.
На сьогоднішній день приблизно близько 80 відсотків шкіл - це українські. Потім левову частку з решти 20 - це російські школи, і по кілька шкіл іншими мовами національних меншин. Угорська, молдавська, кримсько-татарська, румунська і так далі .
- Я пояснюю її. Це дуже, на мій погляд, легко. Ми пішли назустріч побажанням суспільства, ми внесли і в правила зовнішнього оцінювання, і в правила вступу до вищих навчальних закладів те, про що не просто говорила - кричала та голосила! - Педагогічна громадськість, студенти, ректори вузів протягом двох років. І тільки колишнє міністерство, абсолютно заполітизоване, взявши одну точку зору за основу, не хотіло реагувати, не хотіло йти назустріч суспільству. На сьогоднішній день в Україні держава фінансує шкільну освіту вісьмома мовами. І тому спроба примусити всіх випускників шкіл з іншими мовами, крім української, складати іспити українською мовою, вела до того, що в момент самого важливого випробування, яке визначає майбутню конкурентоспроможність молодої людини на довгі роки в плані отримання освіти, ця конкурентоспроможність була штучно зруйнована . Саме тому міністерство і я підписали наказ дуже простого сенсу - про те, що тестування це мова навчання. Ви навчалися в угорській школі, ви навчалися в молдавській школі, ви навчалися в російській школі - ви здаєте зовнішнє тестування мовою навчання.
- От зараз доведеться вам пояснити, що таке молдавська школа і яке співвідношення там мов, умовно кажучи. Чи російська школа, чи українська. У чому різниця? За мовою.
- Різниця в тому, що у всіх цих школах викладання предметів - фізики, математики, астрономії, геометрії - ведеться мовою однієї з національностей.
- Тобто, коли ми говоримо ...
- Але обов'язково вивчається українська мова та література у великому обсязі! Тому ці діти, коли прийдуть до університету, вони абсолютно готові, - для них немає проблеми - для того, щоб продовжувати освіту і здобувати вищу освіту українською мовою.
- Я уточню. Тобто, іншими словами, коли ми говоримо "молдавська школа, російська школа, українська школа" - це означає, що основні предмети в цих школах вивчаються молдавською мовою, російською мовою або українською мовою. Так? Я просто пояснюю нашим слухачам.
Ті, хто закінчував більшість шкіл до 1993 року, вони отримували нормальний, природний білінгвізм розуміння мови і у володінні предметом української та російської літератури .- Так, звичайно. Але при цьому у всіх школах національних меншин - і угорській, і кримсько-татарській, і молдавській, і російській школі - обов'язково викладається і вивчається українська мова й українська література. Як державна мова.
- Скажіть, будь ласка, яка статистика? От якщо ми говоримо про найменування, скільки в Україні українських шкіл, російських шкіл. Чи різко зменшилася?
- На сьогоднішній день в Україні понад 21 тисячі середніх шкіл. З них 14 тисяч шкіл у сільській місцевості, вони, як правило, менші. І більш ніж 7 тисяч - це школи міські, які більші, де кожна паралель має декілька класів. У містах-мільйонниках це і великі школи, де по 4, по 3 класи на одну паралель. На сьогоднішній день приблизно близько 80 відсотків шкіл - це українські. Потім левову частку з решти 20 - це російські школи, і по кілька шкіл з викладанням іншими мовами національних меншин України. Угорська, молдавська, кримсько-татарська, румунська тощо.
- Але зрозуміло, що у великих містах ситуація дещо інша за кількістю учнів. Не 80 і 20, скажімо, не 80 відсотків українських дітей навчаються в українських школах, так?
- Дещо інша. Наприклад, ми скажемо, в дуже великому, найбільш населеному регіоні України - у Донецькій області - приблизно 25-26 відсотків дітей навчаються в російських школах, і приблизно 74-75 відсотків у Донецькій області і в місті Донецьку навчаються українською мовою.
- Скорочення кількості російських шкіл в Україні почалося - я подивився приблизну статистику - з 1993 року, тобто, це такий тривалий процес.
- Навіть з 1992. Це було позицією першого президента України Кравчука і тих, хто складав тоді основу його команди в уряді.
- Скажімо, що всі президенти, включаючи і Кравчука, і Кучму, і Ющенка, при них скорочувалася частка російських шкіл.
Тепер кожен випускник цього року й той, хто прийде на тестування з випускників минулих років - він має право добровільно поліпшити результати - він має право обрати ту мову, якою його вчили .
- Так, загалом, це так. Тому що ігнорувався головний принцип про те, що батьки мають право брати участь у виборі мови навчання. На сьогоднішній день найбільш показова картина в Києві. У Києві 529 середніх навчальних закладів, з них тільки 6 - це російські школи і гімназії, і в деяких є окремі російські класи. Тобто, за роки незалежності ця піраміда практично перекинулася. Якщо до 1991 року приблизно 90 відсотків учнів міста Києва навчалися в російських школах, і приблизно 12 відсотків - в українських школах, то на сьогоднішній день піраміда виглядає по-іншому. Близько 95 відсотків учнів столиці України навчається в українських школах, а значно менша частина - у російських школах. Але хочу пояснити, що українські та російські школи до 1991 року - це було не зовсім те, як, можливо, уявляють собі радіослухачі-росіяни. Ось, наприклад, якщо я навчався в російській школі, в простому робочому, пролетарському районі Солом'янка ...
- Ви зараз про себе?
- Я про себе, так. То, тим не менш, у нас на тиждень було 4 уроки російської мови і 4 - української, 5 уроків російської літератури і 5 уроків української літератури. Це російська школа! В українській школі в Києві те ж саме було. Вся різниця полягала лише в тому, що ми починали у російській школі вивчати українську мову з 2 класу, а в українських школах російську мову починали вивчати з 2 класу. Таким чином, ті, хто закінчував більшість шкіл до 1993 року, вони отримували нормальний, природний білінгвізм розуміння мови і у володінні предметом української та російської літератури. І ось руйнація цього білінгвізму дуже часто під адміністративним тиском призвела до того, що дуже різко скоротилася кількість, у першу чергу, російських шкіл. Тому що, як не дивно, інші національні меншини України - я маю на увазі, молдавську, румунську, особливо угорську - вони дуже жорстко, дуже чіпко, вимогливо відстоювали збереження кожної школи та кожного класу зі своєю мовою навчання.
- Виходить, що в Донецьку, в Луганську так жорстко не відстоювали.
- Виходить, що так. За три тижні роботи в міністерстві я ще не можу скласти всю статистику, але, дійсно, так виходить.
- Я нагадую, що у нас в ефірі Дмитро Табачник, міністр освіти і науки України. Скажіть, а ви хочете знову перевернути піраміду? Або що ви хочете зробити? Якщо це несправедливо, припустимо, як ви будете відновлювати справедливість?
Держава не повинна насильно педалювати процес українізації шкіл у Луганську, в Севастополі, в Криму. Не повинна насильно змушувати педагогів і місцеві органи влади повертати дітей до російських шкіл з українських .
- Перший крок ми вже зробили. Коли я прийшов у міністерство, мені чиновники кажуть: у цьому році на зовнішнє оцінювання 53 тисячі осіб запросили лексико-графічну підтримку. Зовнішнє тестування - це те, що ваше ЄДІ. Із 400 приблизно тисяч дітей, які цього року будуть здавати українську форму ЄДІ, 53 тисячі попросили лексико-графічну підтримку. Це значить, дитина попросила словничок! Угорсько-український, молдавсько-український, російсько-український. Я кажу: а час який? – Той самий - 2 години. Я кажу: але вона ж гірше складе іспит, це ж зрозуміло! Значить, їй складніше, значить, у неї будуть нижчі бали, і вона не зможе вступити до вищого навчального закладу. Вдалося зламати цю ситуацію, і тепер кожен випускник цього року й той, хто прийде на тестування з випускників минулих років - він має право добровільно поліпшити результати - він має право обрати ту мову, якою його навчали.
- Поясніть мені на прикладі, а потім ми продовжимо. От я подивився: у Севастополі з 68 шкіл 67 російських. Як хлопець з Севастопольської російської школи зможе здати зовнішнє тестування в Харківський авіаційний інститут, де викладання ведеться українською мовою?
- Він здасть тестування в своєму центрі тестування в місті Севастополь. Російською мовою, тому що це була мова викладання фізики, математики, астрономії.
- Так.
- Але, крім того, він всі ці 10 років вивчав українську мову і українську літературу. Тому викладання в Харківському авіаційному університеті імені Жуковського для нього не буде каменем спотикання.
- І тепер - про справедливість.
- Тепер про справедливість. Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши в парламенті Європейську хартію регіональних мов і мов меншин. Там передбачається, що в місцях компактного проживання батьки мають право брати участь у виборі мови навчання. Я вважаю, що держава не повинна насильно педалювати ні процес українізації шкіл у Луганську, в Севастополі, в Криму! Не повинно насильно змушувати педагогів і місцеві органи влади повертати дітей до російських шкіл з українських! Тобто, тут повинна бути певна гармонія - якщо є бажання батьків і учнів здобувати освіту якоюсь мовою - не українською - місцеві органи влади повинні йти назустріч і відкривати або класи, або цілі паралелі, йдучи назустріч побажанням. Це нормальна демократична норма, яка абсолютно не викликає ніяких дискусій ні в жодній європейській країні. Але, на жаль, в Україні є дуже часто просто-таки тектонічним розломом у поглядах політиків.
- Чи не виникнуть, - перепрошую за ці слова, у вас кажуть тут - лінгвістичні резервації?
Я вважаю найбільшим досягненням багатьох років в Україні - абсолютний білінгвізм. Я закінчив російську школу, але тим не менше, з 53 наукових та публіцистичних книг і монографій у мене 49 українською мовою і 4 російською .
- Думаю, що ні. Тому що я вважаю найбільшим досягненням багатьох років в Україні - абсолютний білінгвізм. Я закінчив російську школу, але тим не менше, з 53 наукових та публіцистичних книг і монографій у мене 49 українською мовою і 4 російською.
- Чи не здається вам, що зараз молоді громадяни України будуть шукати третю мову? Або першу. Я маю на увазі англійську.
- Вже шукають. І в кращих школах і гімназіях вони шукають не тільки англійську, а, як мінімум, дві європейських мови. І з кожним роком кількість і школярів, і студентів, які вивчають дві - і більше - іноземних європейських мов збільшується. Більше того, з точки зору культурної спадщини України, з точки зору взагалі історії України, мене, наприклад, досі зачіпає, коли говорять, що російська мова - це мова національної меншини. У культурній спадщині України російська мова така ж основотвірна в культурній спадщині, як і українська. Так, українська державна мова, але та ж норма конституції України окремо позиціонує статтю 10 "Російська мова", виділяючи її із групи інших мов.
- Ви, будучи в опозиції, вважали, що потрібно зробити російську мову державною. Президент Янукович зараз так не вважає. Де тут компроміс?
- Як для міністра, для мене немає іншої точки зору, крім як виконувати передвиборну програму і установку президента.
- Я не про це, насправді. Я не збираюся вас зіштовхувати. Ми можемо говоримо про юридичне оформлення, а можемо говорити про фактичне існування.
- При фактичному існуванні проблема вирішується тільки одним - найвищою автономією і вищих, і середніх навчальних закладів, які, облаштовуючи і конкуруючи на ринку праці, будуть обов'язково - обов'язково! - давати своїм і школярам, і студентам можливість вибору. Більше того, я, наприклад, можу, мабуть, вас здивувати. В одному з найбільших і найвідоміших технічних університетів України - національному Університеті "Львівська політехніка" - практично на всіх факультетах за всіма спеціальностями існують групи студентів, які повністю від 1 курсу до закінчення бакалаврату, потім на спеціаліста й магістра - російською мовою. Навіть у найбільш національно радикально налаштованій області України - Івано-Франківській - один з найвідоміших університетів - це національний Університет нафти і газу Івано-Франківський - ректор професор Крижанівський, теж має практично за всіма видами своїх напрямків підготовки російські групи. Більше того, вони вирішили це питання абсолютно демократично і радикально. При укладенні договору про контрактне навчання вони вказують: на 10, на 12, на 15 відсотків контракт для бажаючих навчатися - в Івано-Франківську, в університеті нафти і газу! - Буде на кілька відсотків контракт дорожчим. Тому що часто їм доводиться створювати менші академічні групи і виділяти окремих викладачів, які проводять лабораторні та практичні заняття ...
- Це ринок відрегулював?
Навіть у найбільш національно радикально налаштованій області України - Івано-Франківській - один з найвідоміших університетів - це національний Університет нафти і газу Івано-Франківський -, теж має практично за всіма видами своїх напрямків підготовки російські групи.
- Безперечно! Більше того, процвітає і тримається прекрасний вуз - Івано-Франківський університет нафти і газу - тому що у нього величезна кількість замовників з Росії, з Казахстану, з країн Близького Сходу. Вони зараз виходять на ринок освіти, скажімо так, нафтових багатих країн Перської затоки. Будуть створювати і створюють групи, але поки не арабські, а англійські, тому що там інженер-буровик, інженер-геофізик цілком гармонійно може працювати зі знанням англійської мови, що, власне, доведено було ... Я колись жив у готелі і кожен вечір на балконі спілкувався з Жаком Івом Кусто, на ювілеї Арабських Еміратів. І ось він говорив, що головною проблемою в середині 50-х років, коли він перший розвідував нафтові поклади в Об'єднаних Арабських Еміратах, для нього була погана англійська вимова. Тому що місцеві техніки недостатньо його розуміли. І він каже, що за картами розуміли добре, а ось у мові - не дуже.
- Дмитро Табачник, міністр освіти і науки, зауважу, України, а не Об'єднаних Арабських Еміратів. Ви самі сказали про історію, торкнулися історію. І тут так само, як з мовою. В України велика і складна історія. Нинішня Україна, вона була в різних державах, скажімо, так? - Від Туреччини до Великого князівства Литовського, і від Росії до Австро-Угорської імперії. Відповідно, різні території і області України розвивалися по-різному, історично в тому числі. У кожній області, мабуть, свої історичні герої. Зрозуміло, що в Росії ми з якимсь подивом дивимося на три фігури, які завжди в російських підручниках були зі знаком мінус. Я маю на увазі - Мазепа, Петлюра, Бандера. Ну, гаразд, Мазепа на ваших грошах з самого початку. Але, тим не менше, ось історія навколо Степана Бандери. Зрозуміло, що для частини населення нинішньої України, для частини громадян України він герой. Зрозуміло, що для іншої частини України він антигерой. Голосуванням, на жаль, у підручниках історії нічого не вирішується, як показує практика. Так ось, коли дитина, що починає своє навчання в Івано-Франківську, потім, тому що його батьки переїжджають до Донецька на роботу - в рамках однієї країни! - Вона іде в донецьку школу. Як ви збираєтеся, і яким чином ви збираєтеся цю проблему як міністр освіти це протиріччя знімати?
На Західній Україні постійно виходять з ініціативами героїзувати людей, які представляють нічим не найкращу форму тоталітаризму - націоналістичну .
- Мені здається, що знімати його варто гуманізацією і певної деполітизації обов'язкових шкільних курсів з історії. Це загальні слова. Хочу сказати без загальних слів - українофілія або українолюббя не передбачає обов'язкової полонофобії або русофобії. Це дуже важливо! Знаєте, для мене тут головний приклад, ось як зустрічалися практично кілька років поспіль, щомісяця два великих європейських лідера - Шарль де Голль і Конрад Аденауер. Вони шукали спільні точки у кожному питанні! У тому числі і цілу низку болючих проблем - постійні війни Прусії та Франції, а потім Німеччини і Франції - перенесли в курс навчання у ВНЗ. Я думаю, що в курсі обов'язкового навчання в середніх школах України - ми говоримо про школи, так - можна пом'якшити і об'єктивніше викласти багато позицій. Але, розумієте, проблема полягає ще в тому, що південь, схід, центр України, він перехворів захопленням тоталітаризмом у його інтернаціоналістичній або, скажімо, класовій формі.
- Це ви сказали складно.
- Це складно, добре. Ніхто не йде сьогодні на рівні місцевих органів влади з пропозицією спорудити пам'ятник маршалу Берії або, наприклад, міністру Строкачу, який з властивою жорстокістю того часу проводив операції проти бандерівців на Західній Україні ...
- Ви ж знаєте моє наступне запитання! Ви самі на нього напросилися - про пам'ятник Сталіну.
- А місцеві органи влади, тим не менше, на Західній Україні постійно виходять з ініціативами героїзувати людей, які представляють нічим не найкращу форму тоталітаризму - націоналістичну. І за своєю жорстокістю тоталітаризм класовий і тоталітаризм націоналістичний - це рідні брати, і на кому з них більше крові, я думаю, що не можна зважити на жодних вагах!
- Що робити?
- Робити? По-перше, бути толерантними до кожного регіону, один до одного. І по-друге, віддати максимум волі на розсуд регіонів. У Запоріжжі ...
- Тобто, нехай стоїть Сталін?
У вас є можливість відремонтувати кілька шкіл, або спорудити бронзовий істукан людині, яка пролила масу крові своїх співвітчизників і не своїх співвітчизників .
- У Запоріжжі стався, на мій погляд, абсолютно сумний факт для початку 21 століття - місцеві органи влади хочуть спорудити пам'ятник Сталіну. Забороняти держава, на мій погляд, не повинна. Потрібно просто сказати, що це місцевий бюджет. У вас є можливість закупити кувес для погано розвинених дітей, які народилися раніше 7 місяців, або відремонтувати кілька шкіл, або спорудити бронзовий істукан людині, яка пролила масу крові своїх співвітчизників і не своїх співвітчизників. Будь ласка, обирайте! Нехай за це несе безпосередньо відповідальність місцева рада і місцевий мер. Те ж саме - не повинна держава насильно демонтувати або вимагати демонтувати пам'ятники націоналістичним тоталітаристам у Західній Україні. Але ось у підручнику потрібно говорити правду. Що Шухевич одягнув форму гітлерівської армії і проводив каральні операції проти мирного населення на Західній Україні, проти мирного населення в Білорусі. Це буде правда. Буде правдою говорити те, що було два партизанських рухи в Україні. У боротьбі з радянським партизанським рухом - це підтверджують німецькі архіви - німці втратили сотні тисяч людей під час окупації України. У боротьбі з ОУНівськими партизанськими з’єднаннями втратили значно меншу кількість, що обчислюється кількома сотнями загиблих і, можливо, тисячами. Але це потрібно розповідати об'єктивно! Ще раз наголошую: любов до України не передбачає ні полонофобії, ні русофобії. Ось я б просив авторів, буду просити авторів підручника ...
- Ми говоримо про шкільні? ..
- Про шкільні підручникки! Обов'язково подавати ті моменти, які були в радянських підручниках, які об'єднують нас цивілізаційно і з Великим князівством Литовським, і з Польським королівством, і з Великим Московським князівством. Битва на полі під Грюнвальдом, де, в тому числі, полки, сформовані на території сьогоднішньої України разом протистояли агресії німецьких лицарів. Битва на Куликівському полі, де новгород-сіверські князі привели свої дружини на допомогу великому князю Московському.
- Тепер таке питання. Скажіть, будь ласка, у вас підручник історії для школи, він буде російською федеральним? Тобто, це буде єдиний підручник для всієї території України?
У боротьбі з радянським партизанським рухом - це підтверджують німецькі архіви - німці втратили сотні тисяч людей під час окупації України .
- У нас єдиний підручник. І конкурс проводить міністерство спочатку рукописів для кожного предмета, кожного класу. Але, разом з тим, я вважаю позитивним, щоб як у європейських школах значний обсяг годин, відведених на історію, займала локальна історія, чи місцева. Вона може викладатися, наприклад, от у Києві був такий, один з перших підручників "Історія мого міста". Це історія Києва. Це може бути краєзнавчий підручник або підручник з локальної історії. А взагалі на сьогоднішній день я вже неодноразово говорив педагогам і з півдня, і зі сходу, педагогам із заходу, що коли ви проклинаєте підручник необ'єктивний, створений при Ющенку, ви не хочете подивитися в закон. А в законі написано, що будь-яка середня школа має право до 40 відсотків навчального часу - навіть сьогодні - сама готувати предмети і факультативи. Тому харківські вчені повинні не стогнати на конференціях, а зробити нормальний, хороший, якісний, доступний дітям шкільний підручник "Історія слобідського краю", і там розповісти про те, що Харківщина завжди розвивалася як регіон транскордонного співробітництва, дружнього і для України, і для Росії . І що там було два переселенських потоки, що засіки проти кочівників будували і люди, які приходили з Воронежа, з Волги, і люди, які приходили з Новгород-Сіверських земель, з території нинішньої Чернігівської області.
- Остання тема, можливо, перед вашим візитом до Москви. Це для нас болюче питання - для Росії, для моїх колег. Це, можливо, не прямо ваше запитання, але це запитання. Це мовлення російських каналів російською мовою на територію України. Ми знаємо, що законодавство України досить сильно обмежує таку можливість. Чи збираєтеся ви вносити якісь законодавчі ініціативи стосовно цього?
- Ну, якщо говорити, то ми вперше через досить довгу паузу проводимо з паном Фурсенком, міністром освіти і науки Росії, засідання підкомітету з гуманітарної співпраці 7-8 квітня в Москві, як перший крок з підготовки засідання українсько-російської міждержавної комісії і президентів Януковича і Медведєва. І ось там широкий спектр питань: це архівне співробітництво, і культурне, відновлення гастролей кращих колективів. Найголовніше, що ми хочемо запропонувати провести в Росії дні науки і освіти України в 2011 році, а в Україні - дні освіти і науки Росії. І на декількох майданчиках. Що стосується проблеми мовлення. Ви знаєте, я думаю, що безглузді в 21 столітті, в країні, яка претендує на перебування в європейському культурному, інформаційному просторі, будь-які обмеження. Я, скажімо, виступав і виступаю - не тільки в опозиції - проти обов'язкового обмеження показу фільмів російською мовою, англійською, французькою ... Я вважаю, що кінопрокатник, який вклав у реконструкцію кінотеатрів великі гроші, має право обирати. Будь-якою мовою, куди ходять люди! Держава повинна підтримувати українську мову тим, що давати дотацію на гарні дитячі мультфільми українською мовою, на дитячі книжки ... Допомагати, але не нав'язувати, не вбивати!
- Ви будете прихильником скасування ось цих обмежень за фільмами?
Я, скажімо, виступав і виступаю - не тільки в опозиції - проти обов'язкового обмеження показу фільмів російською мовою, англійською, французькою .
- Я буду прихильником скасування обмеження і щодо фільмів, і щодо телеканалів. Я вважаю, що не повинна держава керуватися заборонною позицією. Але найбільш вражаюче - представницькі демократичні сили, вони ж замовчують, що після введення обов'язкового перекладу художніх фільмів українською мовою кількість відвідувань в кінотеатрах Львова впала мало не на третину. А це теж правда! Тому що залучити глядача можна тільки одним - конкуренцією. Зробити дубляж і музику, і якість перекладу фільму - американського, французького, німецького - українською мовою краще, ніж це роблять ті студії, які російською. Ось це я розумію, як європейську норму поведінки. Не змусити, не переламати державним рішенням об коліно, плюндруючи прокатників, плюндруючи телепродюсерів, а фінансувати і підтримувати просування державної мови. Ну, наприклад, коли працював я в першому, в другому уряді Януковича, у нас були найвищі показники за всю історію України підтримки програми соціально значущих видань та української книги українською мовою. Це були енциклопедії, це були словники, це була дитяча література, це була класика. І коли ми перші внесли закон про підтримку вітчизняного книговидання, ще тоді в 2003 року націонал-патріоти обрушилися на норми цього закону. Мовляв, треба підтримувати книгу, видану в Україні тільки українською мовою! Ми наполягли на тому, щоб підтримувати, звільняти від податку на додану вартість, податку на прибуток будь-яку книгу, створену в Україні, надруковану в Україні, тому що це робочі руки наших поліграфістів, це підтримка мізків наших авторів! Я взагалі прихильник того, щоб патріотизм вимірювався двома основними параметрами. Перший - наскільки людина сумлінно виконує закони. І другий - наскільки сумлінно вона наповнює державну скарбницю, сплачуючи податки. Ось, на мій погляд, два основних критерії. Це стосується будь-якої держави, і дуже б хотілося, щоб в Україні ось така норма відносин до громадянина, вона стала домінуючою. Не той, хто розвалює свою ділянку роботи, знищує, наприклад, два роки методично вищу освіту заборонними заходами, і при цьому вимовляє якісь ритуально правильні слова, які ритуально правильні тільки для нинішньої політичної ситуації, а той, хто, дійсно, старається, щоб була висока якість освіти, і щоб була конкурентоспроможність українського диплома, скажімо, хоча б на пострадянському, а в перспективі - на європейському просторі.
- А ось ці ось виступи проти вас - я не маю на увазі політичні виступи депутатів, це їхня робота, вони за це зарплату отримують, а от виступи студентів, які ми спостерігали на російських каналах, і навіть не професури - студентів, все-таки це вже дорослі люди - наскільки їхні виступи можуть скоригувати вашу позицію? Наскільки ви піддаєтеся впливу учнівської молоді?
Але найбільш вражаюче - представницькі демократичні сили, вони ж замовчують, що після введення обов'язкового перекладу художніх фільмів українською мовою кількість відвідувань в кінотеатрах Львова впала мало не на третину.
- З точки зору професійних питань, жодного зауваження чи серйозної дискусії я не почув . В основному, студенти коментували те, що їм не подобається в тих чи інших моїх давніх, колишніх років, публіцистичних, зроблених в опозиції матеріалах, нарисах і так далі.
- Тобто, вони вже скориговані, насправді, виходить, деякі ваші думки, позиції колишніх років?
- Я хочу сказати, що політичні погляди - це право будь-якої людини. А державного менеджера, міністра треба оцінювати по тому, наскільки чітко він виконує конституцію і закони України. Я кажу, що я не дозволю нікому вправлятися над своїми політичними поглядами, але не допущу жодного порушення норм закону України та обмеження жодного університету, в якому б регіоні він не був, хоч би якою школи не був, хоч би в якому краю, області вона не перебувала. І для мене це найголовніше. Чому? Тому що не можна далі заохочувати громадську таку традицію, на жаль, коли одні регіони претендують перевиховувати, переформатувати погляди інших. Але це зовсім недемократично! І чим раніше українське суспільство це зрозуміє, тим більша й швидше гармонія в ньому настане.
- Це не крок до розвалу України? Занадто висока ступінь автономності, перш за все. Все починається з освіти ...
- Боронь боже! Я думаю, що якщо український університет у Львові буде конкурувати не тільки з Харківським університетом, а скажімо, хоча б з Люблінським або Празьким, то це буде зміцнювати Україну. Більше того, я знаю, яким чином, скажімо, Канада поборола сепаратизм - тільки одним розумним кроком. Наростання сепаратизму франкофонів у Квебеку було приглушене, а потім мінімізоване і переведено в латентну стадію тільки тим, що Канада дозволила нормальну освіту, нормальне навчання, телетрансляції, газети французькою мовою.
- На всій території Канади.
- На всій території! Більше того, за останні кілька років сепаратизм Квебека, він тане швидше, ніж сьогодні в Україні квітневі залишки снігу.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.