Газпром перекрив газ, оскільки від початку хотів це зробити! Внаслідок призупинення транзиту російський газовий монополіст втрачає 150 мільйонів доларів на день. При цьому іншого виходу, окрім як піти на мирову з Україною, у нього немає, - пише колишній заступник міністра енергетики Росії Володимир Мілов у російському виданні Новая газета.
Щорічний газовий конфлікт вигідний і російській, і українській елітам. Газ стає нічиїм, особистий прибуток зростає по обидва боки труби, а всі політичні проблеми можна звалити на сусіда.
Чи можна було уникнути газової війни?
У мене склалося враження, що Газпром від початку мав намір відключити Україні газ. По-перше, російський концерн послідовно висунув декілька вимог, за невиконання яких пообіцяв це зробити. Спочатку пролунала вимога повернення Нафтогазом боргу, причому навіть не перед Газпромом, а перед компаніями-посередниками. Коли українці погодилися та перенесли погашення основної частини боргу на передноворічний період, щоб закрити питання, Газпром заявив, що його не влаштовує відсутність домовленості про постачання газу в 2009 році, притому що партнерам, здається, вдалося дійти до компромісної ціни 230 – 250 доларів за 1 тисячу кубометрів. Перед Новим роком Газпром раптом озвучив нову ціну – 418 доларів, а потім призупинив поставки газу. Якби Газпром справді хотів уникнути відключення, партнери змогли б знайти компромісну схему поставок у січні та продовжити переговори. По-друге, на відміну від газової війни 2006-го, Газпром завчасно технічно підготувався до призупинення транзиту.
Про причини конфлікту
Конфлікт Росії й України викликаний політичними та економічними причинами. Хоча політична складова помітніша за комерційну. Ситуацію слід розглядати у загальному контексті політики Кремля щодо пострадянських країн, які йдуть антиросійським курсом (наприклад, тих, що прагнуть вступити до НАТО). Якщо під час президентства Володимира Путіна відносини з сусідніми державами були більш або менш стриманими, то серпневий конфлікт із Грузією показав, що Росія готова діяти жорстко та без огляду на Захід.
В Україні політичних цілей неможливо досягти військовими засобами. Росія, напевно, має намір чинити тиск на українську еліту, сформувати промосковське лобі (це може бути, наприклад, Віктор Янукович або Юлія Тимошенко) та зрештою спробувати відновити вплив Кремля в країнах колишнього СРСР.
Серед економічних цілей кампанії – бажання Газпрому підвищити виторг від продажу газу, бажання встановити контроль над деякими українськими підприємствами за газові борги. Безумовно, наявне бажання повернути тією чи іншою мірою контроль над українською газотранспортною системою через консорціум.
Я не вважаю ідею консорціуму поганою. Українська газотранспортна система перебуває у тяжкому технічному стані, однак ця сфера політизована. Українці загнали себе у глухий кут півтора роки тому, заблокувавши передачу своєї власності в управління міжнародним нафтогазовим компаніям. До речі, модернізувати українські мережі не обов’язково має Газпром.
Ще одна можлива причина конфлікту пов’язана з незадовільним станом російського газового балансу. Газу просто не вистачає, і, перекриваючи транзит, його можна зекономити. У 2007 році – за м’якої зими – підземні сховища Газпрому опустіли вже до кінця січня. У 2008 році видобуток газу не зріс, а зима видалася холодною. І якби Газпром виконував свої зобов’язання повністю, то до середини січня 2009 року газу у сховищах не було б.
Про роль Європи
Європа, перебуваючи у залежності від російських енергоносіїв, займає позицію спостерігача та навряд чи зможе вплинути на конфлікт. Україна після Помаранчевої революції спробувала реалізувати свою прозахідність у вигляді ідеї євроінтеграції, однак зіткнулася з прохолодним ставленням Європейського Союзу: він не готовий до подальшого розширення. У результаті матеріальну допомогу та моральну підтримку Київ отримує з Вашингтона. Крім того, незначне залучення ЄС до конфлікту пов’язане з тим, що Європа, зосереджена на внутрішніх проблемах, поки не змогла виробити концепцію енергетичної політики, яка дозволила б уникнути надалі таких ситуацій.
Хто краде газ
Про те, що Україна краде російський газ, нам говорять уже 15 років. Однак тільки зараз Газпром прийняв рішення подати позов до міжнародного арбітражу, щоб довести факт крадіжки. Я не виключаю, що українці й насправді займаються несанкціонованим відбором газу, однак у контракті 2002 року, що регулює транзит російського газу через українську територію, багато незрозумілого.
Наприклад, цей контракт фіксує річні обсяги газового транзиту, але у ньому немає помісячної, потижневої та подобової розбивки. Тому українці завжди можуть сказати, що відібраний газ буде поповнений пізніше. У договорі не врегульоване й питання про газ для технологічних потреб – він потрібний, щоб забезпечити роботу газоперекачувальних агрегатів та компресорних станцій. Нафтогаз днями опублікував таблицю, яка показує, скільки газу було закачано в українську систему та скільки звідти вийшло. Згідно з таблицею, Україна за минулий тиждень подала на європейський кордон газу приблизно на 50 мільйонів кубометрів менше – він знадобився для технологічних потреб. Українці стверджують, що загальний обсяг газу на технологічні потреби, який був необхідний для перекачування російського газу в Європу протягом тижня, склав 126 мільйонів кубометрів, причому 70 мільйонів вони взяли з власних сховищ.
Я не довіряв би цій інформації цілком, однак вона, на відміну від гучних газпромівських заяв, містить цифри. Поки незалежний міжнародний орган не розібрався у ситуації, російським офіційним особами слід було б заборонити публічно висловлюватися з цієї теми, щоб не нагнітати ситуацію.
Про перспективи
Газпром втрачає приблизно 150 мільйонів доларів на добу через призупинення транзиту до Європи. Крім того, минулого тижня Газпром не продав Україні (якщо враховувати ціну 250 доларів за 1 тисячу кубометрів) газу на суму понад 200 мільйонів доларів.
Замінити Північним та Південним потоком український транзит (130 млрд. кубометрів на рік, 80% російського газового експорту до Європи) неможливо. Північний потік (запланована потужність першої черги – 27,5 млрд. кубометрів) призначений для доставки російського газу на ринки Північно-Західної Європи. Крім того, технічно складно перекинути великий обсяг газу, приміром, із Голландії у Грецію: в Європі немає розгалуженої газотранспортної системи. Проект Південний потік (30 млрд. кубометрів на рік) відкладено через відсутність коштів. Проблема полягає і в тому, що він має пройти через українську або турецьку ексклюзивну економічну зону, а ці країни навряд чи погодяться на будівництво. Тому єдиний, на мою думку, варіант вирішення проблеми – досягнення довгострокових домовленостей з Україною.
Оригiнал статті