Експерт зі Східної Європи Ніко Лянґе в інтерв‘ю німецькій Süddeutsche Zeitung пояснює, чому між Москвою та Києвом немає чітких угод, як у конфлікті може допомогти ЄС – і через що українці не довіряють жодному політикові.
З 2006 року політолог Ніко Лянґе керує представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні. Доти він працював, зокрема, в Санкт-Петербурзі, а також радником депутата німецького Бундестагу.
З.: Пане Лянґе, Ви працюєте в Києві. Вам зрозумілі маневри та безлад у російсько-українському газовому спорі останніх днів?
В.: Із Києва видно щонайменше те, наскільки непрозорим і корумпованим є енергетичний сектор в Україні. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко розбагатіла на газовому бізнесі, у причетності до нього звинувачують також сім’ю Президента Віктора Ющенка. Лідер опозиції Віктор Янукович представляє найбільших споживачів газу: східноукраїнські металургійні заводи та промислові підприємства. Інші політики теж уплутані в енергетичні оборудки. Тут відомо багато схем, як спекулювати на сировині й на цьому наживатися – наприклад, через посередників типу "РосУкрЕнерго".
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко розбагатіла на газовому бізнесі, у причетності до нього звинувачують також сім’ю Президента Віктора Ющенка.
З.: Важливу роль відіграє українська державна компанія "Нафтогаз"…
В.: …спосіб, у який "Нафтогаз" керували в минулі роки, призвів до загострення конфлікту. Якщо проблему треба вирішити на тривалий термін, то цей суб’єкт повинен бути реформований. При "Нафтогазі" діють незрозумілі структури, ніхто не знає напевно, які повноваження в голови підприємства Олега Дубини чи хто на нього ймовірно впливає. Договори та ціноутворення також неясні. Донині ніхто в "Нафтогазі" не може сказати, якою в принципі є фінансова ситуація компанії.
З.: У чому ж річ?
В.: І через 17 років після розвалу СРСР російсько-українські енергетичні відносини багато в чому неясні. Договори переважно недоступні, і в них бракує чимало елементарних регулювань. Досі незрозуміло, треба платити за газ при перетині кордону чи в міру його споживання. А через брак чітких домовленостей розпалюються дискусії щодо закачаного до підземних газосховищ в Україні газу. Чи це призвело до виникнення боргів перед "Газпромом" чи навпаки, за газ потрібно платити пізніше, коли його спожито? Відкритим є й питання про технічний газ для роботи компресорів у подальшому транспортуванні сировини: за нього мусить платити "Нафтогаз" чи його додатково постачає "Газпром"?
Газпромові негайно потрібні гроші, водночас він прагне контролювати українські газопроводи й здобути доступ до газосховищ.
З.: Байдуже, яка сума боргів: чи може "Нафтогаз" платити за поставки?
В.: Ні, підприємство дедалі збитковіше, і це не здивує навіть учня молодших класів. Як заробляти гроші, коли купуєш газ дорожче, а віддаєш дешевше? Ціни для споживачів слід пристосувати до реальності і підняти. Тоді "Нафтогаз" зміг би працювати краще й за економічними критеріями і був би дієвий стимул для заощадження енергії. Енерговитрати України аж ніяк не порівнянні з обсягом її економіки. Остання відповідає хіба Чехії, але Україна споживає енергії стільки, скільки Чехія, Польща, Угорщина та Словаччина разом.
З.: То тут має підсобити уряд.
В.: Щодо цього я так само скептичний. Державний дефолт усе ще загрожує, а тому уряд навряд чи спроможеться компенсувати збитки "Нафтогазу". Адже прогнози відомі й украй негативні. Попри на екстрену позику Міжнародного валютного фонду та допомогу Світового Банку, на 2009 рік очікується до 10% падіння економіки та понад 20% інфляції. Тож постає питання, чи Київ і без того не буде змушений віддати частину мережі трубопроводів, аби змогти заплатити за поставки газу. Як така приватизація проходитиме, неясно, як і те, чи знайдеться ще хтось зацікавлений крім "Газпрому". Останні тижні були поганою рекламою для енергетичних компаній, щоб починати тут справу.
З.: Отже, в конфлікті йдеться більше про економіку, ніж про політику?
В.: Саме так. "Газпромові" негайно потрібні гроші, водночас він прагне контролювати українські газопроводи й здобути доступ до газосховищ. Вони величезні, розташовані головно на заході України та ідеальні для експорту в Західну Європу. І все ж не можна ігнорувати й політичну складову. Тодішній російський президент Володимир Путін підтримував Януковича в передвиборній боротьбі 2004-го і вже навіть привітав був його з перемогою – і після того якраз почалася Помаранчева революція. [У Росії] її донині вважають програшем. Отже, є наміри дещо перекрутити назад такий розвиток подій.
З.: Відомо, що Президент Ющенко та прем’єр Тимошенко посварені. Але чи не тягнуть вони в теперішній кризовій ситуації одного воза?
В.: 2008 рік чітко продемонстрував, що на цю тему вони мають різні позиції та змагаються за те, кому бути уповноваженим. Повноваження не виписані як слід у Конституції. Тому-то прем’єр-міністр Тимошенко і Президент Ющенко по черзі їздили до Москви і щомісяця видавали часто між собою суперечливі заяви. Але відколи конфлікт загострився, ці двоє трохи обернулися одне до одного. Проблема радше в тому, що лідер опозиції Янукович намагається витягти із суперечки та похмурої економічної ситуації зиск і вимагає відставки Президента й уряду.
З.: Що думають про конфлікт громадяни України?
В.: Українці знають, що не можна вірити публічним поясненням обох сторін у газовому спорі. Тільки у 2008 році громадяни кожен місяць чули то від Тимошенко, то від Ющенка, що конфлікт з Москвою вичерпано. Насправді ж він не вирішений і сьогодні. З цього видно, наскільки громадяни можуть довіряти своєму урядові.
З.: Як подають інформацію газети й телебачення?
В.: Мас-медіа тут відкрито говорять про проблеми в політиці, корупцію та різноманітні схеми. Стратегію уряду і Президента критикують – що в Росії та інших країнах на пострадянському просторі немислимо. Це надзвичайно позитивний розвиток, який однак разом з тим веде до того, що за кордоном Україна часом виглядає слабкою, розколотою і корумпованою, бо про це постійно торочать у пресі. Але без цих дискусій неможливі реформи.
З.: Особливо на сході та на півдні України багато людей розмовляють російською. Як сприймаються передачі контрольованих державою російських каналів?
В.: Еліта сприймає їхнє висвітлення дуже критично. Жителям стає вкрай не по собі, коли вони бачать, як прем’єр-міністр Путін і президент Медведєв в інсценізованій для російського телебачення розмові в новорічний день обговорюють проблеми української економіки, наче Україна – це якась провінція в Російській Федерації. Незважаючи на незадоволеність власною політичною верхівкою, українці не хочуть терпіти таке поводження. Мені це здається вкрай непродуктивним при намаганні в майбутньому прив’язувати Україну до Москви.
З.: Чи може Європейський Союз чи німецький уряд щось зробити, аби покращити ситуацію в довгостроковій перспективі?
В.: Україна прагне в ЄС, тож Брюссель може висувати вимоги. Парадокс – у цій країні немає механізмів теплоізоляції. Восени батареї починають працювати на всі заводи, і вікно є єдиною можливістю регулювати температуру. Інвестиції в галузі енергоефективності та альтернативної енергетики, а також трансфер технологій були б дуже помічними. Ще важливішою є зміна термінів дії угод…
З.: …натомість Київ та Москва домовляються про умови поставок лише на рік.
В.: Отож-бо. Це означає, що за кілька місяців ситуація загрожує повторитися. Конче потрібні довгострокові регулювання і більше прозорості. Українське керівництво також повинне покінчити з обманюванням власного народу: 179,50 доларів за тисячу кубометрів газу – то тільки номінальна ціна. Посередник "РосУкрЕнерго" дістає 20% газу за своє "надання послуг" – і за них теж платиться. Це маленький приклад непрозорості. Допоки Україна знову й знову виторговуватиме для себе вигідніші умови, то все так і лишатиметься.
Оригінал статті