Росія взяла курс на відновлення імперії, як мінімум, в межах колишнього СРСР, - пише Евген Цибуленко - професор, зав. Кафедрою Міжнародного та порівняльного Права Міжнародного Університету Audentes ТТУ (Таллінн, Естонія) у естонському виданні Maailma Vaade.
Ми живемо в складні часи. Російська Федерація, зробивши неприкритим акт агресії стосовно суверенної держави, Грузії, і de facto окупувала частину її території, перейшла останню межу і показала цілому світу свою агресивно-мілітаристську сутність. Це означає, що такі події можуть відбутися в будь-якій країні, яка має нещастя бути сусідом Росії. На жаль, є підстави припускати, що Україна стоїть першою в списку потенційних жертв Кремля. Здається, що в Україні, так і в інших країнах світу, це починає розуміти все більше і більше людей, навіть з числа проросійськи налаштованих громадян.
Водночас не можна забувати, що Росія намагається використовувати й інші важелі тиску на Україну. У даній статті я спробую відобразити найбільш проблемні питання в українсько-російських відносинах, за винятком нафтогазової війни - про неї і так пишуть достатньо.
Чорноморський флот РФ і статус Севастополя
Базування Чорноморського флоту РФ в Севастополі викликає цілу низку проблем. У ст. 17 Конституції України чітко зазначено, що "На території України не допускається розташування іноземних військових баз". У зв'язку з цим, Україна на офіційному рівні неодноразово заявляла, що договір оренди бази Чорноморського флоту в Севастополі продовжуватися після 2017 року не буде. Меморандум між Україною і Російською Федерацією "Про етапи і порядок виведення до 28 травня 2017 року військових формувань Чорноморського флоту РФ з місць його тимчасової дислокації на території України" міністр закордонних справ Володимир Огризко передав російській стороні ще в квітні. Однак документ досі не підписали, більш того, Росія відмовляється починати обговорення цього документа, заявляє, що зараз говорити про виведення Чорноморського флоту передчасно. Не варто забувати, що Чорноморський флот має величезну інфраструктуру - 4,5 тисячі об'єктів. Частину майна, орендованого Чорноморським флотом РФ, досі навіть не інвентаризували. Ця проблема виникла тому, що Верховна Рада ще в 1994 році ратифікувала українсько-російську угоду про майнові права. У свою чергу Держдума даний документ не ратифікувала досі.
Зрозуміло, процес виведення флоту займе не один день і його треба готувати заздалегідь. Потрібен час для підготовки інфраструктури: військових містечок, казарм, причалів, портових споруд для базування кораблів на території РФ. Небажання Росії обговорювати це питання, свідчить про те, що вона навмисно затягує процес переговорів, щоб потім заявити, що вивести флот до 2017 року технічно неможливо.
Не можна забувати і про те, що все це відбувається на тлі активної роздачі російських паспортів жителям Криму (до чого це призвело в Грузії ми всі добре пам'ятаємо) і істерії щодо статусу Севастополя і Криму в цілому. Як заявив Президент України Віктор Ющенко: "...викликає значне занепокоєння, що в значній мірі сепаратистські тенденції підігріваються тут ззовні, за безпосередньої участі громадян Росії, часто високопосадовців. Це питання, на яке ми повинні знайти адекватну відповідь, і запевняю вас, що ми її знайдемо". Нагадаю, що на початку липня 1993 року Верховна Рада РФ прийняла постанову, якою "підтверджувався російський федеральний статус" Севастополя. Відреагувавши на таке звернення, Рада Безпеки ООН рішенням від 20 липня 1993 року підтвердила територіальну цілісність України і назвала дії російського парламенту такими, що суперечать принципам і цілям статуту ООН, а також договору між Україною і Росією. Незважаючи на це, двічі - у 1995 і 1997 роках - вже Державна Дума намагалася залучити Конституційний суд РФ у вирішення питання про конституційність передачі Севастополя під суверенітет України, але обидва рази суд знаходив процедурні підстави для відмови. Крім цього, питання про російський статус Севастополя досі постійно піднімається високими російськими чиновниками, зокрема мером Москви Лужковим.
Особливе занепокоєння викликають останні публікації в російських ЗМІ, в яких читача попереджають, що Ющенко може здійснити провокацію проти Чорноморського флоту Росії, який базується в Криму, наприклад, шляхом підриву російських військових кораблів. Що тепер завадить Росії самій здійснити цей сценарій, цинічно заявляючи, що це провокація України?
Державний кордон в Азовському морі та Керченській протоці. Коса Тузла
Незважаючи на те, що кордон між Україною і Російською Федерацією в районі Керченської протоки, як і всі інші ділянки морського кордону між Україною і РФ закріплені низкою міждержавних українсько-російських договорів і повністю відповідають конвенції ООН по міжнародному морському праву, Росія намагається перенести існуючий сьогодні кордон у бік України і, таким чином, незаконно заволодіти частиною території України в Керченській протоці і, відповідно, тими корисними копалинами, які там знаходяться. Така ж ситуація складається з розмежуванням Азовського і Чорного морів.
Зокрема, якщо говорити про українську косу Тузла, то треба розуміти, що мова йде не тільки про величезний шельфі Чорного та Азовського морів, але й про великі запаси нафти і газу на даній ділянці. Ще всі пам’ятають події 2003 року, коли Росія почала будувати дамбу від Тамані в бік Тузли, щоб з'єднати її з російською територією. Це поставило Україну і Росію на межу війни. Тільки рішуча позиція української влади і тиск з боку міжнародного співтовариства дозволили запобігти катастрофу. Чи на довго?
Росія намагається ставити під сумнів і легітимність приналежності Україні Керч-Енікальского каналу, хоча жодних підстав для цього немає. Крім усього іншого, ці дії можуть зірвати переговорний процес на території всіх країн СНД щодо демаркації та делімітації державних кордонів. У даному питанні цікавий досвід успішного розмежування морських кордонів між Росією та країнами Балтії, що в черговий раз свідчить про застосування Росією практики подвійних стандартів.
Голодомор
Апофеозом антиукраїнської істерії з боку РФ стала активна протидія російської влади визнанню Голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу. Те, що Президент Медведєв відмовився приїхати в Україну на заходи, присвячені 75-им роковинам Голодомору, а Росія розгорнула по всьому світу у вищій мірі цинічну наклепницьку інформаційну війну - факт досить відомий. Набагато менш відомий той факт, що Росія практично заборонила на своїй території будь-які заходи, присвячені Голодомору, якщо вони не проводилися в повній відповідності з офіційною позицією Росії. Активісти, які намагалися донести правду, зазнали з боку влади безпрецедентного тиску і погроз. Не дивно, що за повного потурання влади минулого року активісти Євразійського союзу молоді (ЄСМ) розгромили виставку Голодомор в Україні, яка відбувалася в Українському культурному центрі в Москві. До речі, цей напад був далеко не першим.
Інформаційна війна
У даному випадку ситуація в Естонії та Україні досить схожа. Дуже багато тем, які Росія постійно педалює, повністю спотворюючи факти – "героїзація фашизму", "дискримінації російськомовного населення" тощо. Тому я зупинюся на специфічній темі – "незаконні постачання зброї до Грузії". У просуванні даної теми Росія не обмежується своїми власними ресурсами, а й підключає проросійськи налаштованих депутатів Українського парламенту. Однак, незважаючи на вагу зусилля, факт залишається фактом - продаж військової техніки здійснювався у повній відповідності з міжнародним законодавством. Україна надавала в ООН всі звіти про експорт військової техніки і зі списком переданої зброї можна ознайомитися навіть у відкритій пресі.
Безумовно, в рамках короткої статті не можна докладно зупинитися на всіх питаннях. Однак, навіть вище зазначені факти свідчать про те, що Росія проводить миролюбну політику тільки на словах. На ділі, Росія взяла курс на відновлення імперії, як мінімум, в межах колишнього СРСР. Тому світовому співтовариству час зняти рожеві окуляри і згадати, чим закінчилася мюнхенська спроба заспокоїти Гітлера в 1938 році - адже Судети нічим не відрізняються від Південної Осетії та Абхазії.
Оригінал статті