Від рук окупантів постраждали навіть архіви з тисячами документів. Тому дехто з українців так і не дізнається про долі репресованих предків, а також назавжди залишаться невідомими справи агентів радянських спецслужб.
Згоріло 13 тисяч документів
В лютому, на другий день широкомасштабного вторгнення,російські окупанти розбили архівний підрозділ Служби безпеки Чернігівської області, в якому зберігалися архіви КДБ. У понад 10 тисячах справ, які знищив вогонь у палаючій від ракетного удару будівлі, були дані про розкуркулених селян, дисидентів, письменників, учителів, лікарів та інших інакомислячих українців. У згорілих сховищах могли бути навіть засекречені дані про верхівку тоталітарного режиму, таємні накази, а також інформація про агентуру КДБ.
Як відомо, діяльність радянських спецслужб розсекретив Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". У підрозділі СБУ в Чернігові зберігалися значні масиви документальних матеріалів: там за останні три роки було розсекречено майже півмільйона документів, що дало можливість надати для опрацювання відвідувачам 13 тисяч справ.
"За європейським досвідом, ці документи репресивних органів мали б зберігатися не в спецслужбах, оскільки це не їхні функції, завданням СБУ не є дослідження історії неіснуючої держави. Вони мали бути перевезені в цивільні установи, якими є, зокрема, архіви Інституту національної пам’яті, і там уже необхідно забезпечити максимальний доступ до них. Бо, дійсно, шкода тих 13 тисяч справ, які знищили", - сказав під час всеукраїнського телемарафону директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик.
За його словами, кожен архів є унікальним, адже зберігає документи, які на 99,9% ніде не повторюється. Втрати таких документів неможливо компенсувати.
У той же час голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов зазначив, що є дані про пошкодження, як мінімум, декількох будівель архівів, зокрема, в Харкові, проте там документи нібито вціліли. Але поки що ми не знаємо, що відбувається з деякими відділами районних державних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях. На жаль, немає відомостей про стан будівель, а також долю архівів та навіть архівістів, які там залишалися. Він також наголосив, що реальний стан архівних документів буде відомий тільки після звільнення усіх наших територій та ревізії фондів. Взагалі ж для Росії крадіжка українських архівних документів є звичною справою, як це було за радянських часів та після захоплення Криму й частини Донецької і Луганської областей.
За словам А. Хромова, це не перша сторінка в історії, коли російська сторона краде наші архіви. Таке було і в ХVIII, і в XIX, і в XXстоліттях, коли документи вивозилися до центральних держархівів в Москву і Санкт-Петербург. При цьому їх було оголошено частиною архівного фонду Росії. Як не дивно, російська сторона і зараз стверджує, що кожен документ періоду 1991-2014 років, періоду незалежної України, є частиною російською історії.
"З першого дня війни ми почали працювати над тим, щоб до росархіву були застосовні санкції. Державна архівна служба України написала відповідне звернення до Міжнародної ради архівів. Це звернення підтримали багато наших колег, передусім архівні установи країн Балтії, західної Європи, Америки, Канади тощо", - зауважив голова Державної архівної служби.
А 10 березня відбулося позачергове засідання Міжнародної ради архівів, на якому ухвалили рішення про припинення відносин Ради з усіма архівними установами Росії та Білорусі, вони також не зможуть брати участь у будь-яких міжнародних заходах та конференціях.
"В політичному плані це означає повну ізоляцію, в практичному - блокування в подальшому будь-яких проєктів, які могли б підтримати розвиток архівної справи в РФ та Білорусі, наприклад, в оцифруванні документів, наданні матеріально-технічної допомоги тощо", - пояснив А. Хромов.
Хто почистив "папери"?
Яким чином до наших архівів потрапили документи КДБ? У вересні 1991 року, коли Верховна Рада розформувала КДБ, весь майновий комплекс, у тому числі й документи, передали Службі національної безпеки України (тоді так називалася СБУ). Що з них вціліло з радянського часу? Більша частина документів оперативного характеру за 1960-ті, 1970-ті і 1980-ті роки була знищена напередодні розпаду СРСР. Приводом для цього стали події у Берліні, коли демонстранти захопили будинок ШТАЗІ - Міністерства держбезпеки, карального органу у НДР, який функціонував у період 1950-89 років. Ця організація тісно співпрацювала з КДБ СРСР. Мітингувальники захопили не тільки архів, а й усю документацію, яка була і на тимчасовому зберіганні, і в кабінетах оперативників. У той час в СРСР тривав процес демократизації, гласності, і спецслужби зрозумілі, що настав час готуватися до нового життя. Тому навесні 1990 року у Москві видали два накази, які змінювали терміни зберігання деяких категорій справ. Простіше кажучи, це була вказівка "почистити"архіви. Виконавці на місцях це й зробили, знищивши документи, які могли б згодом їх скомпрометувати. Тому, як запевняють архівісти, зараз у нас більше шансів знайти справи 1930-х чи 1950-х років, ніж 1980-х. Це дало змогу тим, хто свого часу був агентом КДБ, зараз перефарбуватися і досить впевнено почуватися. Утім, знищення паперів тоді відбувалося поспіхом, тому ні у кого з тодішніх "добровільних помічників" спецслужб не може бути гарантії про те, що документи про його "добрі"справи не вціліли і не виринуть колись на поверхню.
А тим, хто досі не знає долі своїх репресованих родичів, варто звернутися до Галузевого державного архіву національної пам’яті, де допоможуть знайти потрібну вам інформацію. Якщо пощастить, то навіть не доведеться фотографувати справу діда чи прадіда, адже вона вже може бути оцифрованою, і вам перешлють її в електронному вигляді. Планується, що згодом усі справи переведуть у "цифру". До слова, отримавши архівні документи своїх родичів, багато українців вперше бачать там їхні фото.
Галина Гірак