РФ бореться за контроль над урановими родовищами. Нещодавно стало відомо по захоплення одного такого у Казахстані; а наслідком перевороту у Нігері, котрий підтримують вагнерівці, є втрата Францією 30% урану для АЕС.
Процес загарбання родовищ триває
Вичерпність вуглеводнів та намагання країни-агресора Російської Федерації зробити їх політичною зброєю змінила в Європі ставлення до атомної енергетики, котрій ще нещодавно пророкували занепад і знищення. Зокрема, 16 квітня поточного року Німеччина відключила від мережі дві свої останні АЕС, що стало завершенням ери понад 60-річного виробництва атомної енергії в країні.
"Зелені" кажуть, що світ так стане безпечнішим, але Україна поки чинити подібне не збирається. Навпаки, ми збираємось побудувати ще 20 малих ядерних реакторів нового покоління, контракт на побудову першого з них з п’ять років вже підписаний між Енергоатомом та американською компанією Holtec International.
На відміну від 15 потужних реакторів на українських АЕС (переважно на 1000 МВт), більшість з яких дісталися Україні у спадок з радянських часів, американська технологія дозволяє використовувати так звані малі модульні реактори (ММР).
Багато інших країн теж йдуть цим шляхом - часто вдаючись до послуг Росатому, з чим і пов’язують млявість Заходу у запровадженні санкцій проти цієї державної російської компанії.
Всім цим новим станціям та енергоблокам потрібне буде ядерне паливо. І Росія намагається загарбати якнайбільше уранових родовищ.
Так, у серпні стало відомо, що Росатом придбав потенційно найбільше родовище урану у світі, розташоване в Казахстані. Вперше про цю угоду стало відомо ще в травні, проте тільки зараз її офіційно підтвердила російська компанія, не забувши при цьому подякувати Путіну.
За словами колишнього міністра енергетики Казахстану Мухтара Аблязова, РФ вміло використовує казахських олігархів та чиновників для просування своїх інтересів. Останньою операцією вона суттєво зміцнила своє становище на ринку.
Родовище Буденівське, розробку якого розпочали лише у 2021 році, придбала канадська компанія Uranium One, що на 100% належить російському монополісту в ядерній енергетиці, розповів Аблязов у коментарі 24 каналу. Частину цього родовища придбали російські олігархи ще в 2016 році, а в 2022 році Росатом отримав у своє володіння ще 49% акцій родовища. Ринкова його вартість становить 16 млрд доларів, проте бюджет Казахстану не має з цього жодної копійки.
При цьому не секрет, що Африка є однією з важливих ресурсних баз Європи, стосується це й урану. На прикладі Нігеру зараз помітно, як Росія намагається скористатися цим для підриву економічної бази Заходу, бо у посушливих хребтах на півночі цієї країни французькі геологи знайшли радіоактивний мінерал ще у 1950-х роках. З того часу, пише ZN.UA, французькі державні компанії добувають його на території своєї колишньої колонії, перетворивши Нігер на сьомого найбільшого виробника у світі: 2022 року на шахти навколо Арліту припадало 25% всього імпорту урану в ЄС.
Затягнувши цю африканську країну на свою орбіту, Москва може взяти під контроль понад 60% виробництва ядерного палива у світі, підкреслюють фахівці.
В України є потенціал
Відповідно до даних Всесвітньої ядерної асоціації (World Nuclear Association, WNA), основні запаси урану (96,5%) зосереджені в 15 країнах світу, з них - в Австралії (1673 тис. тонн), Казахстані (651 тис. тонн) і Канаді (485 тис. тонн). Разом запаси зазначених трьох країн становлять понад 50 % світових. Але й Україна за своїми запасами урану входить у першу десятку країн світу (105 тис. тонн, або 2% світових покладів), та більшість з них поки є невивченими.
У публікації кореспондент ZN.UA Ігор Маскалевич нагадує, що Україні для АЕС її потрібно 2,35 тис. тонн урану на рік, тобто приблизно по 170 тонн на кожен реактор -"мільйонник". Але видобуваємо ми не більше 800 тонн, і ця цифра не змінювалася десятиліттями (план на 2022 рік складав 850 тонн, але з початком війни Східний ГЗК (Кіровоградська область) виробив усього 120 тонн).
Та навіть коли у 2014-2016 роках з'явився приріст на дві-три сотні тонн, у результаті виявилося, що це була схема із закупівлі дешевого казахського урану, який потім дорого перепродавали.
Напередодні війни, наприкінці 2021-го, питання видобутку власного урану потрапило до уваги РНБО України, й з'явився новий план, трохи адекватніший порівняно з попередніми прожектами, - продовжує Маскалевич. За його словами, збиралися сконцентруватися на новій Новокостянтинівській шахті, а на обох старих шахтах (Смолінській та Інгульській) довиробити залишкові запаси та закрити ці підприємства - з 2023-го протягом п'яти років. Але потім почалося повномасштабне вторгнення, і питання взагалі вийшло з фокуса в Києві.
Разом із тим, Росія має понад 45% світових потужностей зі збагачення урану, вона постачає ядерне паливо на АЕС низки країн, зокрема й у США. Раніше частину ядерного палива Україна закуповувала у російської ТВЕЛ, а іншу постачала американська компанія Westinghouse зі Швеції. З початку війни Енергоатом повністю відмовився від російського ядерного палива.
Чи є у нас щось цьому протиставити? Ситуацію пробують врегулювати, у тому числі, й за рахунок урану власного видобутку: навесні НАЕК Енергоатом підписала з канадським холдингом Cameco контракт про використання українського урану при виробництві палива для АЕС України. А днями міністр енергетики Герман Галущенко поділився планом із налагодження з 2024 року в Україні спільного з Westinghouse виробництва ядерного палива та знищення монополії Росії у цьому сегменті.
Тим часом, 2020 році вперше був складений ресурсний звіт по українському урановому родовищу відповідно до міжнародних вимог, у даному випадку - відповідно до коду JORC (Австралія). Зокрема, запаси в Сафонівському родовищі оцінили як 4700 тонн.
Тому ми маємо певний лаг, аби й тут стати незалежними. А також додаткову сприятливу умову: за словами керівника Енергоатому Петра Котіна, на складах в Україні досі є великий запас урану, котрий буде використовуватися протягом наступних пʼяти-шести років для потреб наших АЕС. І ми повинні вистояти у війнах за ресурси - котрі, на думку футурологів, будуть притаманні нашому неспокійному ХХІ сторіччю.
Ірина Носальська