Сирійська опозиція захопила Алеппо, а літаки росіян бомбили місто вперше з 2016 року - після того, як Башар Асад втік до Москви, аби жалітися Путіну. Які сили РФ від війни в Україні відволіче сирійське загострення?
Росіяни втікають, виблискуючи п’ятами
Свій активний наступ сирійська опозиція почала уранці 27 листопада. Після двох днів зіткнень повстанці узяли під контроль 56 населених пунктів у провінціях Алеппо й Ідліб, а також підійшли до околиць Алеппо.
У суботу, 30 листопада, російська авіація вперше з 2016 року завдала авіаударів по Алеппо, захопленому повстанцями. Водночас РФ пообіцяла Сирії додаткову військову допомогу.
Тим часом, ситуація для російського контингенту у Сирії продовжує погіршуватися: повстанські війська наступають на півдні країні. Після взяття опозицією Алеппо перші міські бої відбулися вже у Хамі, Хомсі та Сувейді, - повідомили у пресслужбі Головного управління розвідки Міноборони України. За даними української розвідки, російські військові залишили місто Хама та перемістилися до бази Хмеймім.
Керівник штабу цієї бази Олександр Журавльов заявив, що ситуація вийшла з-під контролю урядусирійського диктатора Башара Асада.
Перші збройні заворушення розпочалися також у Дамаску; на тлі цього російські військові та дипломати терміново почали залишати столицю Сирії.
При цьому повідомляється, що росіяни втекли із військової бази в місті Хан-Шейхун, залишивши там значний арсенал озброєнь та техніки.
Водночас українські розвідники додали, що 1 грудня російські літаки завдали авіаударів у районах Хан-Шейхуна. Метою атаки, ймовірно, було знищення військової техніки РФ, яка перейшла до опозиційних сил.
Тож цю базу, за даними деяких військових експертів, російські ВКС вже рознесли за допомогою авіації - вочевидь, за принципом "так не діставайся ж ти нікому".
У ГУР окрім того дізналися, що до Москви для пояснень відкликали командувача підрозділу російських спецпризначенців у Сирії Вадима Байкулова. Як відомо, його особовий склад зазнав втрат вбитими, а військову техніку в Алеппо захопили повстанці.
"Сирійська опозиція розпочала наступ і практично без бою захопила місто Алеппо - найбільше місто країни та адміністративний центр провінції Халеб (Алеппо). Після цього війська противників Асада швидким маршем просунулися до міста Хама і мало не взяли його. Такою є загальна канва інформаційної хвилі про події в Сирії. Друга важлива теза, яка просувається в українському інформаційному полі - поразка Російської Федерації через поразку її проксі, яким сприймають Башара Асада. І, нарешті, третє - можливе повалення президента країни. На цьому фоні звучить назва різних воєнізованих груп, які дозвільний читач намагається рознести за двома категоріями: за Асада чи проти Асада.Насправді ситуація дещо складніша. І для її розуміння варто звернутися до періоду громадянської війни у Сирії", - пише у Facebookголовний експерт з питань вивчення Росії Українського институту майбутнього Ігар Тишкевич.
Хто з ким і за що воює в Сирії
Сирійський клубок, за словами Тишкевича, можна описатипросто і складно водночас.
По-перше, у громадянській війні брали участь не дві сторони, як прийнято вважати, аблизько десятка політичних груп і формувань, воюючи "всі проти всіх", на певному етапі - всі проти Ісламської держави.
По-друге, до боротьби були залучені щонайменше 15 іноземних держав, шість ізних (Росія, Іран, Туреччина, Ірак, США, Ліван, Великобританія) брали участь у боях "на землі", ще 12+ завдавали ударів по позиціях ІД силами своїх ВПС.
Громадянська війна у Сирії для значної частини провінцій завершилася не "боєм до останнього солдата", а політичними домовленостями з місцевими угрупованнями. Частина лідерів і бійців опозиції виїхали північ у Ідліб чи на Південь країни - від умовних "світських демократів"до ісламістів з Аль-Каїди. Південний опозиційний анклав економічно реінтегрувався з рештою країни.
При цьому ще на початку конфлікту Туреччина активно підтримала політичні та воєнізовані формування сирійських туркменів на Півночі Сирії, або, як їх ще називають, "сирійських туркоманів" - там було створено протодержаву, пов'язану з Туреччиною.
Другий великий анклав - Сирійський Курдистан- існував у форматі невизнаної держави.
"Це важлива деталь, оскільки втручання Туреччини у громадянську війну в Сирії було обумовлено не лише активністю ІДІЛ та зобов'язаннями перед союзниками по НАТО, скільки (або, насамперед) розширенням зони контролю курдських сил. Якби Сирійський Курдистан отримав вихід до моря, можна було б говорити про виникнення нової держави та перспективи її визнання, як мінімум, частиною західних держав, чого Туреччина припустити не могла. Тому наймасштабніші турецькі військові операції на півночі Сирії були спрямовані не проти Ісламської держави, а проти курдських сил", - пояснює Тишкевич.
До 2023 року було закінчено активну фазугромадянської війни у Сирії. Наступний етап - це політичне врегулювання, що передбачало реформу системи управління, кооптацію у владу частини з опозиційних сил, із чим Асадне поспішав, за що й поплатився, - продовжив експерт.
Що з того Україні?
Водночас відомий український журналіст Віталій Портников зауважив: нинішня поразка військ Асада пояснюється тим, що його режим тримається насамперед на багнетах своїх російських і іранських покровителів.
Те, що відбувається у країні зараз, є очевидно поганим для Путіна, однак Україна не має будувати собі ніяких ілюзій з цього приводу, - додав він.
"Для них (Росії - ред.) питання Асада зараз не є першорядним, як було у 2011 році", - пояснив Портников в ефірі Еспресо.
Виконавчий директор Міжнародного фонду Відродження Олександр Сушко теж вважає, що Росія не буде перекидати до Сирії війська з фронту російсько-української війни.
При цьому експерт припускає, що для посилення підтримки режиму Асада росіяни мають додаткові ресурси, котрі не беруть участі у війні з Україною.
"Однією з опор силового режиму Башара аль-Асада в Сирії є Російська Федерація і її військова підтримка. Башар аль-Асад вже звернувся до Кремля про посилення військової підтримки для того, щоб змінити ту ситуацію, яка складається в Сирії. Очевидно, що це залучить певну частину російського військового ресурсу. Однак я б не перебільшував впливу подій в Сирії на російсько-українську війну. Ми точно не дочекаємось того, що якісь російській підрозділи будуть перекидатись з фронту в Сирію для підтримки режиму Асада. Цього не буде. Росія має додаткові ресурси, які вона може використати у війні в Сирії. Гадаю, що російська присутність в Сирії буде розгортатись тими силами, які в них є в тому регіоні", - каже він.
Тим не менше, нинішній сирійський розгром є безмовним ляпасом Путіну та Ірану.
"Сирійські опозиціонери, потираючи руки, дивилися, як Ізраїль утюжить Хезболлу - підпорку режиму Асада. Коли було укладено перемир’я (ліванське - ред.), вони зрозуміли, що Хезболла почне відновлюватися, й пішли у наступ. Для Путіна це серйозний удар, при чому від Ердогана, котрий підтримує сирійську опозицію. Це гарний урок диктаторам всього світу, щоб вони співставляли свої бажання зі своїми можливостями. Бо ось тепер Іран втрачає Сирію. У Путіна зараз та ж проблема - це буде дуже великий удар по його престижу, якщо впаде його союзник на Близькому Сході", - підкреслив в інтерв’ю Євгену Кисельову політолог Аббас Галлямов.
Ірина Носальська