Трамп заявив, що операція США в Ірані майже завершена, "цілі досягнено", й ця війна може завершитися за тиждень-два. Які конкретні події підштовхнули президента США до таких оцінок?
Кінець операції за пару тижнів
9 березня 2026 року під час телефонного інтерв’ю американському телеканалу CBS News президент США Дональд Трамп заявив, що військова операція Сполучених Штатів проти Ірану майже завершена і може закінчитися упродовж одного-двох тижнів. За словами глави Білого дому, результати бойових дій свідчать про значне послаблення військового потенціалу Ірану, що й стало підставою для його оптимістичних прогнозів.
Коментуючи перебіг операції, президент США наголосив, що Іран у військовому сенсі майже втратив можливості для подальшого опору: країна позбулася значної частини флоту, систем зв’язку та авіації, а її ракетні та безпілотні програми зазнали серйозних ударів.
Також Трамп підкреслив, що операція просувається швидше, ніж очікувалося. Раніше в адміністрації припускали, що активна фаза конфлікту може тривати приблизно чотири-п’ять тижнів, однак фактичні результати, за його словами, свідчать про випередження графіка.
На цьому тлі американський президент допустив, що бойові дії можуть завершитися "доволі швидко", протягом одного або двох тижнів, якщо збережеться нинішня динаміка.
Дійсно, за даними американських військових, лише протягом першого тижня операції було уражено понад 3000 цілей на території Ірану. До них належали склади озброєння, пускові установки ракет, центри управління та об’єкти виробництва безпілотників.
Та попри заяви Білого дому, іранська влада заявляє про готовність продовжувати атаки по американських цілях у регіоні й не демонструє готовності до швидкого припинення бойових дій. Експерти також зазначають, що ситуація залишається напруженою: зростають ціни на нафту, а бойові дії можуть вплинути на безпеку судноплавства у стратегічному районі Ормузької протоки.
Попередні результати
Для того, аби розібратися, куди котиться іранська війна, варто проаналізувати мотиви основних гравців. Для Ізраїлю вона екзистенційна, тобто на виживання, для монархій Затоки наближається до такої. В інших причетних, а їх вже доволі багато, мотивації відрізняються. Але найцікавіше, про що ця війна для США.
У будь-якій незрозумілій ситуації треба дивитися на мапу, каже військовий аналітик, координатор групи Інформаційний спротив Олексій Копитько. І перша така мапа - це локалізація основних родовищ нафти та газу на Близькому та Середньому Сході з підсвічуванням деяких альтернатив (Центральна Азія), пише він на своїй Facebook-сторінці.
"Дуже наочно: у фокусі - смуга шириною 300 км і довжиною 1500 км, через яку схвильована вся планета. Враховуючи ландшафт (пустеля, гори, море) маємо справу навіть не з площею, а з набором точок, довкола яких організовано цей простір (інфраструктура видобутку, зберігання, переробки, транспортування). Запитання номер один - хто їх контролює? Наприклад, велика червона пляма у центрі Перської затоки - це найбільше родовище газу планеті. Спільний сосуд, з якого черпають Іран (його частина називається Південний Парс) і Катар (Північні поля - Північний купол)", - продовжує він.
Левова частка нафтогазової могутності Ірану сконцентрована у трьох точках, зауважує Копитько. Це широко розрекламований острів Харк (іранський термінал у Перській затоці, через який проходить 90% всього експорту сирої нафти країни, приблизно 1,5-1,6 мільйона барелів щодня), Південний Парс та супутня інфраструктура на узбережжі в районі промислової зони Еселуйє (12 км суцільних резервуарів, труб, заводів) й порт Бендер-Аббас.
"В Еселуї зовсім недавно чудово себе почували не лише китайці та Газпром, а й італійці (Eni), французи (Total) та інші неостанні особи. Вони з радістю все реанімували б і наростили. Захоплення цих точок - і Іран багато в чому перетворюється на гарбуз. Знищення цієї інфраструктури навіть без захоплення - це довгостроковий шок для Ірану. Таким чином, є цілком наочна матеріальна мета, досяжна військовим шляхом. Яку замилюють усілякими белуджами, пошуком урану та недобитими аятолами. Товариш Келлог дуже прикладну річ сказав", - підкреслює він.
Чому тут згадується експредставник президента США по Україні Кіт Келлог?
Нагадаємо, 7 березня в ефірі Fox News генерал фактично підтвердив те, про що раніше лише здогадувалися: Пентагон серйозно розглядає острів Харк, як ключову ціль. Наземна операція з висадкою на острів - це 100% реальність найближчих днів. І це - найбільш логічний і позитивний сценарій. Якщо 82-га дивізія армії США, чиї навчання в Північній Кароліні були нещодавно раптово скасовані, висадиться на Харку, це буде шах і мат Ірану.
Тож за попередніми результатами цієї війни можна вже складати карту постраждалих і вигодонабувачів, вважає Копитько.
"Але важливий момент у тому, що ця сутичка відбуватиметься у скляному будинку. Й ескалювати аж до фізичного наземного контролю чи руйнування інфраструктури можуть лише зовнішні гравці. Місцевим шейхам воно триста років не треба. Що б вони тепер не заявляли, їхній мотив - скоріше видворити слона, що увірвався в їхню посудну лавку. І навіть Туреччина не дуже у захваті", - зауважує він.
При цьому для Трампа "грати у конфіскацію іранських активів ризиковано, це ж навіть не росіяни та Бельгія, просто зруйнують образ безпечних пряничних мегаполісів парочкою кривавих терактів, або справді зламають потужності з опріснення", - окреслює він американські ризики. А безпечно у регіоні до війни було тому, що Іран був одним із донорів цієї безпеки.
Чому курди не вступають у війну?
Разом із тим Копитько пояснює, чому азербайджанська та курдська історії у цій війні поки не "вистрелили".
"Азербайджан мудро демонструє небажання кидатися у жерло вулкану. Історію з курдами вже поспішили охрестити провалом Трампа, але ж воно працює не так. Навіть коли є повна згода, знадобиться час на підготовку військової операції. Потрібно підкинути зброю, правильно мотивувати людей, скоординувати зусилля. Навіть якби курди погодилися (що не факт), розумно почекати, посилюючи домінування у повітрі та послаблюючи КВІР. Тому що не курди фізично контролюватимуть острів Харк, Еселуйє і порт у Бендер-Аббасі", - пояснює він.
Тому, навіть у разі гіпотетичної згоди воювати, завдання курдів - скувати сили Ісламської республіки.
Тож, на думку Копитька, розвилка дій США вже зрозуміла, та поки не пройдена. По- перше, це гра ва-банк, де призом стають територіальні захоплення та силове управління потоком вуглеводнів. Другий варіант - на фоні войовничої риторики швидко оголосити про перемогу, "полагодити дахи в аеропортах і замести війну під килим, розмірковуючи про деградацію ядерної та ракетної програми Тегерану". Й поки що, схоже, проглядається якраз цей другий варіант.
Ірина Носальська