У Малі відбулося різке загострення, котре вже називають одним із найсерйозніших ударів по позиціях Росії в Африці. Тож континент стає новим фронтом глобального протистояння, і це зачіпає Україну.
Програшна ставка на Росію
Наприкінці квітня 2026 року повстанські сили,ісламісти з угруповання JNIM та туарезькі сепаратисти з Фронту визволення Азаваду, провели скоординовані атаки одразу в кількох регіонах Малі.
Атаки охопили ключові міста: Кідаль, Гао, Мопті, Севаре та навіть район столиці Бамако. Повстанці використовували автомобілі з вибухівкою, безпілотники та штурмові групи.
Найрезонанснішим епізодом цих подій виявился ліквідація міністра оборони країни Садіо Камари, якого вважали ключовим союзником Росії. Він загинув унаслідок вибуху біля власного будинку.
Майже одночасно поблизу Гао було збито російський військовий гелікоптер (ймовірно Мі-35 або Мі-8). Попередньо йдеться про ураження із ЗРК: усі, хто перебував на борту, загинули;
Окрім того, російський Африканський корпус (структура, що прийшла на зміну ПВК Вагнер) змушений був відступити з важливого міста Кідіаль,символічного центру північного регіону, пише TheGuardian.
При цьому видання нагадує: Малі є не просто ще однією країною з конфліктом, це частина ширшої боротьби за вплив у Сахелі, стратегічному регіоні Африки, куди ще входять Нігер та Буркіна-Фасо. У всіх трьох країнах владу контролюють військові після переворотів у період з 2021 по 2023 рік.
Ці країни звернулися до Москви за підтримкою у сфері безпеки, при чому влада Малі розірвала співпрацю із Францією та ООН.
До речі, російські структури (раніше ПВК Вагнер, тепер Африканський корпус) мають доступ до родовищ в обмін на військову підтримку. Загалом із початку повномасштабної війни проти України РФ заробила щонайменше 2,5 млрд долл. на африканському золоті (не лише Малі, а також ЦАР і Судан). За окремими оцінками, це давало близько 100 млн щомісяця доходу від золотих операцій у Африці.
Й ось вже новий поворот, нова фаза розвитку подій у Малі. Вони показують, що ставка на РФ не спрацювала: малійські повстанці не лише зберегли силу, а й змогли координувати масштабні наступи, фактично прорвавши оборону влади.
Як буде "Ruszkikhaza!" на бамбарській (мова Малі)
То хто ж і за що бореться у Малі?
Тут переплелися одразу кілька конфліктів. По-перше, це пов’язані з Аль-Каїдою ісламісти (JNIM), котрі прагнуть створення ісламської держави. Водночас місцеві туареги (FLA) борються за незалежність регіону Азавад на півночі країни.
При цьому військова хунта Малі утримує владу після переворотів, а РФ підтримує цей уряд через військових інструкторів і найманців. Фактично, це багаторівнева війна: громадянська, антиурядова і геополітична одночасно.
Тож Малі стало ареною боротьби кількох глобальних гравців. Це вже згадана Росія, що намагається закріпитися через військову присутність і доступ до ресурсів (золото, уран), а також Франція та ЄС, котрі втратили вплив після виведення військ, однак прагнуть повернення позицій.
Розташування Малі дає доступ до всього Сахелю: це коридори до Нігеру, Буркіна-Фасо, Лівії; можливість перекидати сили і ресурси; контроль над зонами, де діють ісламістські угруповання. Це дуже важливо для розширення російської присутності в Африці.
Та зацікавлені у стримуванні китайсько-російського впливу тут і США. Окрім того, Туреччина також активно розширює військово-технічну співпрацю з африканськими країнами.
Водночас і регіональні гравці (ECOWAS, сусідні держави) побоюються поширення нестабільності, й теж намагаються якось впливати.
Нагадаємо, ця історія розвивалася наступним чином: генерал Ассімі Гоїта, лідер хунти Малі, захопив владу в країні у 2021 році, стверджуючи, що цивільний уряд не зміг приборкати десятирічне повстання ісламістів. Новий режим вигнав миротворців ООН, європейські сили з боротьби з тероризмом та французькі війська й замінив їх спочатку на ПВК Вагнер, а потім на Африканський корпус РФ.
При цьому місто Кідаль перебувало під контролем повстанців близько десяти років, будучи символом опору владі, допоки малійські солдати та бойовики, пов'язані з Кремлем, не відвоювали його у 2023 році. Режим представив це як підтвердження вірності проросійського вибору.
Тепер же (у понеділок, 27 квітня) Африканський корпус оголосив про виведення своїх сил з Кідалю. Формування заявило, що виведення військ було "спільним рішенням" з військовим урядом Малі.
"Це стане серйозним ударом для Росії. Те, що РФ домовилася про вихід з міста Кідаль, залишивши там своїх малійських партнерів, підриває її авторитет як партнера у сфері безпеки", - констатує експерт бельгійського аналітичного центру Егмонт Ніна Вілен.
Нині спостерігається подальша ескалація конфлікту: угруповання Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін, філія Аль-Каїди в Малі, та рух туарегів Фронт визволення Азаваду підтвердили, що координували ці атаки. Об’єднання двох антиурядових сил свідчить про посилення загрози підтримуваному Росією військовому режиму в Малі.
"Малі усвідомлює, що Росія не є вирішенням їхніх проблем у сфері безпеки", - цитує видання ZN.UAУльфа Лаесінга із Фонду Конрада Аденауера.
Нігер і Буркіна-Фасо, ймовірно, зроблять той самий висновок з нещодавніх подій, припустив аналітик.
Як це пов’язано з Україною?
Водночас Малі розірвало дипломатичні відносини з Україною у серпні 2024 року.
Міністерство закордонних справ Сенегалу викликало тоді посла України Юрія Пивоварова через допис на Facebook-сторінці посольства, де український дипломат нібито виказав підтримку повстанцям-туарегам у Малі.
Українців звинуватили у допомозі туарегам у знищенні представників малійської армії та загону російської ПВК Вагнер наприкінці липня того ж року.
У комюніке перехідного уряду Малі йшлося, зокрема, що уряд з "глибоким подивом взяв до відома підривні висловлювання", котрими тодішній представник ГУР Андрій Юсов "визнав причетність України" до нападу "озброєних терористичних груп", що призвело до загибелі представників армії Малі.
Зазначалося також, що посол України у Сенегалі Юрій Пивоварський "відкрито і без найменших сумнівів продемонстрував підтримку своєю країною міжнародного тероризму, зокрема в Малі".
Ось такими були звинувачення, й нинішні події у Малі теж прямо зачіпають Україну з кількох причин. По-перше, втрата техніки та людей у Африці розпорошує ресурси РФ, котрі могли б бути використані у війні проти України.
По-друге, це тяжкий репутаційний удар: поразка Африканського корпусу підриває імідж Росії як військової сили, що впливає на її міжнародні позиції.
Відбивається це і на глобальній конкуренції: Україна фактично стає частиною ширшого протистояння Заходу і РФ, котре тепер охоплює і Африку. Вбивство міністра оборони, збитий російський гелікоптер і відступ російських сил є не просто епізодами локальної війни там, а й симптомами великої геополітичної гри.
І хоча події відбуваються за тисячі кілометрів від України, їхні наслідки, від ослаблення РФ до зміни балансу сил у світі, можуть відчуватися значно ближче, ніж здається.
Ірина Носальська