Парадокс ЄС: одні роками прагнуть членства, а інші відмовляються, коли двері для них відкриті.
Ісландія на референдумі проголосувала проти відновлення переговорів про вступ до ЄС - через 13 років після їх припинення. Чому ісландці не хочуть до Союзу, які ще країни не прагнуть вступати та чи справедливо це щодо тих, хто роками стукає у двері ЄС?
Риба важливіша за ЄС
52,8% виборців відхилили урядову пропозицію про відновлення переговори про вступ до ЄС, тоді як 47,2% підтримали її. Явка склала 82,5% - це найвищий показник під час голосувань в Ісландії з 2009 р.
Уряд лівоцентристського спрямування на чолі з прем'єр-міністеркою Кріструн Фростадоттір обіцяв провести референдум до 2027 р., але зробив його раніше через міжнародну напруженість.
“Кампанія перед референдумом пожвавила дискусію про місце Ісландії у світі”, - сказала вона.
Особливе занепокоєння викликав висловлений Трампом інтерес до придбання Гренландії. Ісландія є членом НАТО, але не має власних збройних сил і покладається на захист союзників.
Водночас дискусії в цій острівній державі з населенням майже 400 тис. осіб зосереджувалися переважно на рибній галузі, а не на питаннях безпеки. Рибальство та пов'язані з ним галузі забезпечують майже 40% експорту Ісландії, і багато тих, хто голосував проти, побоювалися втратити частину контролю над своїми прибутковими рибальськими угіддями. Для Ісландії рибні ресурси мають стратегічне значення, а вступ до ЄС означав би участь у Спільній рибальській політиці та потенційну втрату частини контролю над власними водами.
Хоча Ісландія вже є частиною єдиного ринку ЄС та Шенгенської зони, вступ до ЄС передбачав би також приєднання до митного союзу та, згодом, перехід на євро.
Голосування “за” не означало б остаточного рішення про приєднання до ЄС, а стало б кроком до укладення угоди про вступ, яку згодом довелося б затверджувати на ще одному референдумі. Так само й голосування “проти” не виключає можливості того, що Ісландія відновить переговори в майбутньому.
Високопосадовці Ісландії вже заявили про те, що поважатимуть вибір народу.
“Ми не продовжуватимемо переговори про вступ. Нашою обіцянкою було запитати, отримати результат і поважати його”, - сказала Фростадоттір.
Своєю чергою у Брюсселі відреагували стримано. Єврокомісія заявила, що поважає вибір ісландців, а в Європейській раді наголосили, що Ісландія залишається одним із найближчих партнерів ЄС.
“Президент Кошта наголосив, що ЄС повністю поважає демократичний вибір ісландського народу, висловлений на референдумі. Ісландія залишається одним із найближчих і найнадійніших партнерів ЄС, зокрема в рамках Європейського економічного простору (ЄЕП).”, - сказали у пресслужбі президента Європейської ради.
Ісландія посилить співпрацю в ЄС
Після провалу референдуму щодо відновлення переговорів про вступ до ЄС Ісландія не планує згортати співпрацю з Європою. За словами Фростадоттір, уряд продовжить співпрацю в межах угоди про ЄЕП.
Наразі Рейк'явік приділятиме окрему увагу цій організації. Ісландія входить до ЄЕП із 1994 р., що забезпечує їй доступ до єдиного ринку ЄС без повноправного членства. За словами міністерки закордонних справ Ісландії Торгердур Катрін Гуннарсдоттір, країні навіть доведеться посилити співпрацю в рамках ЄЕП.
Вона також назвала позитивним результатом референдуму те, що всі ісландські партії об'єдналися навколо підтримки угоди про ЄЕП.
Крім того, країна шукатиме інші способи посилити власну безпеку.
“Ісландія має намір шукати нові можливості для зміцнення своєї безпеки після того, як виборці відхилили пропозицію відновити переговори про вступ країни до ЄС”, - заявила Гуннарсдоттір.
За її словами, результати голосування не змінили геополітичної ситуації, яка залишається незмінною, тому Рейк'явіку доведеться шукати інші шляхи для захисту своїх інтересів.
Серед можливих кроків міністерка назвала укладення нових двосторонніх угод і поглиблення співпраці з ЄС. Вона наголосила, що ЄС залишається “дуже важливим партнером” для Ісландії.
За словами Гуннарсдоттір, країна також може посилити зв'язки з іншими державами. Зокрема, вона згадала Фінляндію та Норвегію, з якими Ісландія вже має двосторонні домовленості, а також Канаду та Японію.
Хто ще не хоче до ЄС
Крім Ісландії, є ще кілька європейських країн, яких ЄС із радістю бачив би у своєму складі через високий рівень розвитку та демократії, але вони свідомо відмовляються від членства. Найвідоміший випадок - Норвегія. Вона двічі - у 1972 та 1994 р.р. - проводила референдуми про вступ до ЄС, і обидва рази норвежці голосували проти. Головні причини - бажання зберегти повний контроль над власними багатствами: рибними ресурсами у своїх водах, нафтогазовим сектором та високосубсидованим сільським господарством. Норвегія натомість інтегрована в спільний ринок через Європейську економічну зону (ЄЕЗ) та Шенгенську зону, сплачує внески до бюджету ЄС, але відмовляється від політичного членства.
Швейцарія також не хоче до ЄС. У 1992 р. швейцарці на референдумі відхилили навіть участь у Європейській економічній зоні, а в 2016 р. уряд країни офіційно відкликав свою давню заявку на вступ до ЄС, подану ще в 1990-х роках. Для Швейцарії ключовими є захист її традиційного нейтралітету, прямої демократії (коли важливі закони ухвалюють самі громадяни на референдумах, а не уряд чи Брюссель) та власної фінансової системи. Відносини з ЄС країна регулює за допомогою цілої мережі двосторонніх угод.
Унікальним прикладом є Великобританія. Країна вже була повноправним членом ЄС понад чотири десятиліття, проте після референдуму 2016 р. (Brexit) вирішила залишити блок через прагнення відновити повний контроль над своїми кордонами, законодавством та торговельною політикою.
Європейські мікродержави: Ліхтенштейн, Андорра, Монако та Сан-Марино теж не планують вступати до ЄС. Вони мають дуже тісні економічні, митні та грошові зв’язки з ЄС (більшість із них використовує євро), але свідомо не прагнуть повного членства, щоб зберігати власне податкове законодавство та унікальні особливості своїх економік.
“Усі ці країни для Брюсселя залишаються ідеальними кандидатами з точки зору економічних стандартів та верховенства права, однак їхні громадяни та уряди віддають перевагу збереженню суверенітету чи окремим партнерським форматам”, - пояснює Олександр Охрименко, президент Українського аналітичного центру.
Чому ЄС хоче тих, хто не хоче його
Тож наразі з одного боку є країни Західних Балкан, Молдова, Україна, а також Грузія, Вірменія й Туреччина, які роками долають складні бюрократичні лабіринти, змінюють законодавство та виборюють кожен крок на шляху до ЄС, з іншого боку постає заможний та самодостатній “клуб відмовників”.
ЄС зацікавлений у тому, щоб серед його членів було якомога більше економічно сильних і самодостатніх держав, здатних не лише користуватися спільними ресурсами, а й робити внесок у бюджет та підтримувати слабші економіки. Водночас Брюссель прагне поступово підтягувати менш розвинені країни до європейських стандартів, щоб після вступу вони не ставали постійними отримувачами значної фінансової допомоги, а могли повноцінно конкурувати на спільному ринку та робити власний внесок у розвиток ЄС.
Вікторія Хаджирадєва