На думку історика Луїзи Фокскрофт, одним із засновників сучасної зіркової дієти був сам лорд Байрон.
Сучасна мода на стрункість має своє коріння. У світі завжди вистачало знаменитостей, що сиділи на різноманітних дієтах та запроваджували новітні методи втрати ваги, навіть у 19-му столітті.
Як стверджує історик Луїза Фокскрофт, одним із засновників зіркової дієти, що дала поштовх справжній одержимості стрункістю, був сам лорд Байрон.
Нелегкий шлях до стрункої постаті
Ексцентричний лорд Байрон вважався втіленням тонкої поетичної постаті, проте насправді страждав від схильності до ожиріння. Подібно до сучасних знаменитостей, він важко працював, аби підтримувати форму.
Ще під час навчання у Кембриджі страх ожиріння змусив Байрона сісти на дуже жорстку дієту, що, за його словами, дозволяла не лише підтримувати нормальну вагу, а ще й зберігати ясність думок. Дієта складалась лише з сухарів та мінеральної води, або картоплі, змоченій оцтом.
Окрім цього, Байрон носив по кілька шарів вовняного одягу - щоб зайві кілограми виходили з потом - та постійно зважувався. Довго так він не витримував, зривався та починав непомірно їсти. Такі зриви зазвичай закінчувались питтям засобу для промивання шлунку.
У1806 Байрон важив 88 кілограмів, проте вже у 1811 – його вага становила всього 57 кілограмів, тобто за п'ять років він схуд на 32 кілограми. Ці дані містяться у записах компанії Berry Bros & Rudd, яка того часу тримала винний магазин у Лондоні, і саме сюди приходили місцеві стиляги, аби перевірити свою вагу.
У 1816 році під час проживання на сумнозвісній віллі Діодаті, що на березі Женевського озера, Байрон з'їдав лише тоненький шматочок хліба з чаєм на сніданок та їв овочі на вечерю, запиваючи все кількома пляшками мінеральної води. Ввечері він дозволяв собі чашечку зеленого чаю без молока та цукру.
Аби заглушити неминучі напади голоду, поет курив сигари. Така дієта не минула без наслідків: у 1822 році через примусове голодування здоров'я Байрона суттєво похитнулось.
А оскільки лорд Байрон мав неабияку впливовість у культурному світі, в ті часи існувало чимало побоювань, що його дієту може підхопити і тогочасна молодь.
Всі на дієту
Ще однією аж занадто стрункою знаменитістю 19-го століття була дружина австрійського імператора Франца Йосипа I, красуня Єлизавета Австрійська, відома за пестливим звертанням Сісі.
Єлизавету досить часто порівнюють з принцесою Діаною, адже вона постійно перебувала під критичним поглядом публіки. Проте слава має свою ціну: аби зберегти привабливість та стрункість, Єлизавета сиділа на надзвичайно жорсткій дієті та займалася фізичними вправами.
Вона була вищою за свого чоловіка на кілька сантиметрів, проте важила всього 48 кг, а обсяг її талії, який вимірювався щоденно, мав складати не більше 49,5 сантиметрів. В іншому разі імператриця відмовлялася їсти.
У 19-му столітті на дієті сиділи всі: навіть Ніцше та Генрі Джеймс. Ніцше дотримувався традиційної дієти з обмеженням кількості спожитих вуглеводів, а ось Джеймс обрав для себе дієту Флетчера, так звану жувальну дієту, коли кожен шматочок їжі треба пережовувати кілька сотень разів.
Початок дієтної лихоманки
У 1920-х роках справжня "дієтна" лихоманка охопила Голлівуд. Ґейлорд Гаузер, голлівудський дієтолог і коханець Грети Гарбо, непогано заробив на тому, який вплив на масову свідомість мала кіноіндустрія. Він казав, що "більшість високооплачуваних зірок живуть у постійному страху втратити свою привабливість, а отже і свою популярність... вони просто не можуть дозволити собі бути товстими та непривабливими".
Кінозірки були згодні на будь-які дієти, навіть найдорожчі та найжорсткіші, так само як і публіка, що ходила дивитись кінофільми та понад усе хотіла виглядати як її кумири. Те саме ми спостерігаємо і сьогодні, коли бажання схуднути стало рушієм багатомільярдної індустрії.
Наукове пояснення
Нав’язливе бажання бути схожими на зірок пояснюється існуванням у головному мозку людини лімбічної системи, що відповідає за інстинктивну поведінку, формування мотивацій та емоцій.
З діяльністю лімбічної системи вчені також пов'язують виникнення основних біологічних потреб людини – потреби в їжі, а також прагнення до самозбереження та продовження роду. Тож неважко зрозуміти, як саме ці три потреби пов’язуються одна із одною, коли перед своїми очима ми постійно бачимо стрункі тіла знаменитостей, які є втіленням думки про те, що пишні стегна та подвійне підборіддя можуть стати серйозною перепоною на шляху до слави, загального визнання і безтурботного життя.
Сьогодні жоден хіт-парад бестселлерів не обходиться без нової книжки з дієтології. Більшість з таких "новітніх" методик, звісно, - гарно забуті старі, або ж розроблені якимись стрункими знаменитостями, чиї бездоганні тіла є плодами копіткої роботи у спортзалі та величезних капіталовкладень.
І думка, яку нам намагаються "підсунути", завжди одна й та сама: ми теж можемо бути стрункішими, молодшими та бажанішими, якщо будемо витрачати гроші на нові методики, які нам пропонує чергова дієта. І ми досі втрапляємо у цю комерційну пастку.
Луїза Фокскрофт - автор книжки "Калорії та корсети"