Вважається, що екcтраверти є більш успішними в житті, але, як стверджує нова книжка-бестселер, інтроверти так само мають великі досягнення. Книга стверджує, що в західних суспільствах існує більш позитивна налаштованість щодо екстравертів. Але чи справді інтроверти піддаються дискримінації?
Барак Обама, Джей Кей Роулінг та Стів Возняк.
Можливо, не одразу спадає на думку, що ці люди є інтровертами, але як стверджує Сюзан Кейн, американська авторка книжки "Тихі люди: сила інтровертів у світі, що невпинно говорить", саме так воно і є.
Це тому, говорить вона, що на противагу усталеній думці інтроверти необов’язково є несміливими або мало комунікабельними – просто вони віддають перевагу неактивному соціальному середовищу і беруть свою енергію, тихо проводячи час і роздумуючи.
На противагу цьому екстраверти мають увесь час бути серед інших людей, аби перезаряджати свої життєві батарейки.
Сюзан Кейн доводить, що хоча третина населення є інтровертами, більшість інституцій – від шкіл до робочих місць -- ніби запрограмовані для екстравертів, в той час як інтроверти часто недооцінені або ж їх неправильно розуміють.
"Чи йдеться про оголошення на роботу, де вживаються фрази на кшталт "активний, близький до людей та командний гравець", чи про реалії – як от загальні офіси з відкритою площею, чи про мозкові штурми на службових нарадах, здатність подати себе нині високо цінується".
"Але дослідження свідчать, що немає зв’язку між людиною, яка говорить більше за всіх, та найкращими ідеями, які лунають", - каже Кейн.
Дослідниця, яка сама себе змальовує як інтроверта, зазначає, що подібна ситуація спостерігається і в школах, де також наголос робиться на тому, щоб хтось був активний на уроках, під час роботи в групах і дотримувався принципу "виставляйся на показ і говори!"
Вона також наводить дані досліджень, які свідчать, що більшість вчителів вважає зразковим учнем екстраверта, і в процесі навчання більше екстравертів готують до керівних позицій у дорослому житті.
Її книжка, яка має на меті реабілітувати інтровертів, була гарно сприйнята читацькою аудиторією і спонукала дискусію серед коментаторів та науковців-психологів, а її інтерактивний виступ подивилися півтора мільйона глядачів.
В американському журналі Wired Клайв Томпсон висловлює думку, що книжка Кейн, можливо, допоможе інтровертам покращити свою репутацію. Але в газеті New York Times авторка-інтроверт Джудіт Ворнер запевняє, що "більш тихий аргумент" на користь інтровертів, напевно, був би доречнішим.
У той же час оглядач газети Гардіан Джон Ронсон висловлює здивування, адже дійшовши висновку, що вся його родина є амбівертами (Кейн змальовує їх як суміш екстравертів та інтровертів) – так от, ця група людей майже й не згадується в книжці.
Один інтроверт, який підтримує старання Кейн, Марк Дайкман -- аналітик-комп’ютерник з Канади. Йому 42 роки і він написав низку блогів про інтровертів. Він погоджується, що інтроверти мають певні переваги, але взагалі-то їм важче ведеться в житті.
"В університеті було багато заохочень і тиску, щоб бути соціально активним з іншими людьми. Я не мав з цим проблем певний час, але настав якийсь момент, коли це для мене перетворилось на заняття, що дуже мене стомлювало".
"Аж поки я не розпочав кар’єру і отримав певний вишкіл – лише тоді я почав розуміти різницю між інтровертами та екстравертами. Це відкрило мені очі на те, як я дивився на певні ситуації, і це дало мені також певний комфорт", - каже Марк Дайкман.
Він додає, що на початку своєї кар’єри йому було важко висловлювати свою думку під час нарад, але згодом він зрозумів, що таки має публічно говорити і висловлювати своє бачення.
"Я навчився поводитись немовби я екстраверт. Я думаю, що багато людей опановують правила того, як діє колектив, і в такий спосіб вчаться, як треба себе поводити, - каже Дайкман. - Це може бути трішки важче, але всі можуть робити свій внесок (в обговорення). Я думаю, що кожен, хто не дуже комфортно почувається на людях, ніби вивчає засади інтровертності".
Психолог Фелісіті Лі каже, що абсолютно можливо, коли інтроверти поводяться як естраверти, але їх це певною мірою стомлює.
Американська та канадська культури віддають перевагу екстравертній моделі поведінки, якщо порівняти з іншими культурами. Але Лі стверджує, що існує певне упередження і щодо екстравертності на робочих місцях і ширше у суспільстві, скажімо, у Британії.
Але, каже вона, якщо хтось є екстравертом, то це не означає, що та чи інша людина є "гарним екстравертом".
"Хтось може бути екстравертом чи інтровертом, може добре давати собі раду в соціальному плані. Екстравертність не має нічого спільного з емоційним інтелектом чи компетентністю," - каже психолог.
Лі вказує на те, що незалежно від психологічних нюансів, більшість людей просто хочуть бути екстравертами.
"У 90-х роках спеціальний психологічний тест Майєрса-Бріггса проходив випробування в Британії та Європі. І тоді 92% людей говорили, що краще бути екстравертом – хоча екстраверти становили тоді лише половину суспільства", - каже Лі.
Так само, як би це кумедно не звучало, коли піти на дитячий майданчик і запитати дітей, ким краще бути – то вони скажуть, що краще бути екстравертом, себто легким у спілкуванні і мати багато друзів, каже психолог.
Професор Джо Сілвестер з Бізнес-школи Касс не дивується, що існує така масова налаштованість на те, що, мовляв, краще бути екстравертом. Більшість тих, хто набирає на роботу, намагаються підшукати екстравертів, вважаючи, що з них виходять кращі керівники.
Але, додає Сілвестер, у деяких галузях не обов’язково гарно дають собі раду саме екстраверти, як це може видаватися.
"Політики, скажімо, є набагато більшими інтровертами. В політиці не випадає одразу виставляти на показ всі свої карти. І саме інтроверти можуть трохи відступити, послухати інших і взяти більше часу для обдумання рішень".
"Людям може здаватися, що в торгівлі краще ведеться екстравертам, бо вони увесь час мають справу з багатьма людьми", - каже Сілвестер, додаючи, проте, що якщо покупець є інтровертом, то він віддає перевагу тому типу продавця, яким є за психологією сам. Зокрема це стосується аптек.
Однак, на думку Річарда Додда з Британської торговельної асоціації, сам підхід щодо поділу людей на екстравертів та інтровертів є занадто спрощеним і насправді існує набагато більше типів і підтипів людей за складом характеру.
На його думку, люди більше тяжіють до тих робіт, які краще відповідають їхньому психологічному типу і тоді вони краще викладаються на робочу місці.
Як каже Додд, найуспішніші колективи – це ті, в яких існує поєднання людей з різними якостями та характеристиками.
"У більшості колективів існують можливості, аби подати себе і впевнитись, що твої таланти визнаються – і тут легше ведеться певним типам людей. Але я думаю, успішні компанії при відборі менеджменту мають дивитися далі, аніж на – часом штучне – перше враження", - каже він.
"Вони мають впевнитись, що внесок людей помічається і визнається – незважаючи на те, що хтось, можливо, стоїть на даху і криком доносить свою думку".