Компанія BP заявила про бажання продати свій пакет у спільному підприємстві із російською ТНК-ВР - рівно половину акцій СП.
ТНК-ВР також має активи в Україні, і брала участь у кількох гучних проектах.
У короткому офіційному повідомленні ВР, оприлюдненому 1 червня, сказано про те, що компанія отримала "свідчення зацікавленості" упридбанні її частині спільного підприємства, хоча й не заохочувала та не шукала такі пропозиції.
У повідомленні також сказано, що компанія поінформувала своїх російських партнерів - консорціум ААR (Alfa Access Renova) - про потенційний продаж своєї частки.
При цьому у заяві ВР сказано, що "немає ніякої гарантії, що будь-яка угода відбудеться".
Якщо ж продаж все таки відбудеться, то, як припускають аналітики, ВР може виручити за свою частку біля 30 мільярдів доларів. Ці гроші допоможуть компанії впоратися з ліквідацією наслідків нафтових забруднень у Мексиканській затоці та підуть на виплату пов’язаних з цим потенційних штрафів.
У понеділок, 28 травня, керуючий директор ТНК-ВР Михайло Фрідман заявив, що залишить цю посаду впродовж наступних 30 днів через "особисті причини".
У четвер, 31 травня Фрідман заявив, що один із двох партнерів має перебрати повний контроль над компанією, і що без цього її діяльність буде паралізовано.
"Я би сказав так: це змагання між нами припинило відповідати інтересам обох партнерів. Або AAR, або ВР повинні мати цілковитий контроль над компанією", - заявив він російському бізнесовому виданню Коммерсантъ.
Голова консорціуму AAR Стен Половец заявив в інтерв'ю телеканалу Russia Today, що AAR готова викупити частку ВР у ТНК-ВР або обміняти свою частку на акції ВР і стати акціонером британської компанії.
"Зрозуміло одне: підхід 50 на 50 вже себе вичерпав, і настав час переглянути структуру власності", - заявив Половець, підтвердивши, що відставка Михайла Фрідмана свідчить про "напружені стосунки всередині компанії".
"Жахливе" партнерство
Напруження між британськими та російськими власниками СП стало очевидним потому, як ВР довелося відмовитися від планів узяти участь у створенні ще одного спільного підприємства у Росії - із державним нафтовим велетнем Роснєфть, якого вважають конкурентом ТНК.
Бізнес-редактор Бі-Бі-Сі Роберт Пестон каже, що спільне підприємство ТНК-ВР мало дві риси: "дозволило продукувати мільярди доларів дивідендів для акціонерів і, водночас, було "страхіттям для менеджера", переважно через роки жахливих стосунків між ВР та їх партнерами - олігархами-мільярдерами".
Роберт Пестон також наголошує, що для ВР збільшення частки в активах СП понад 50% може бути небезпечним з огляду на заборону іноземним компаніям мати контрольний пакет у стратегічних активах, що міститься у російському законодавстві. Крім того, як пише Роберт Пестон, ВР і сама не хоче збільшувати свою частку, побоюючись зіпсувати хороші, як вважають у компанії, стосунки із Кремлем.
"У цій корпоративній "мильній опері" вихід можуть спрогнозувати лише ті, хто має хист до фантастики та абсурду. Я дам вам знати, коли я вигадаю розв'язку достатньо абсурдну, аби це виявилося правдою", - пише бізнес-редактор у своєму блозі.
У 2011 році, у розпал конфлікту довкола права видобувати вуглеводні на Арктичному шельфі, багато аналітиків вважали, що ВР викупить частку AAR у ТНК-ВР. ВР навіть пропонувала 27 мільярдів доларів за частку партнерів у СП, проте російські акціонери тоді заявили, що їх пакет акцій коштує більше 30 мільярдів доларів.
BP і ААР володіють по 50% ТНК-BP. Компанію було створено у 2003 році. ТНК-ВР є зараз третім найбільшим виробником нафти у Росії.
Крім Росії, ТНК-ВР має активи в Україні, Бразилії, Венесуелі та В'єтнамі.
ТНК-ВР і Україна: російські проекти під британським прикриттям
В Україні ім'я ТНК-ВР вперше гучно пролунало під час вирішення долі нафтопроводу Одеса-Броди, який планувалося використовувати для транспортування каспійської нафти до Європи.
Проте ТНК-ВР висунуло ідею реверсу нафтопроводу і пообіцяло щорічно транспортувати у напрямку до Чорного моря до 9 мільйонів тонн нафти. Проте такі обсяги російської нафти ніколи не були транспортовані українським трубопроводом, а потенційні учасники його використання у європейському напрямку припинили сприймати цей проект всерйоз.
Олександр Тодійчук, який очолював Укртранснафту, а також був спеціальним представником президента з питань реалізації Євро-Азійського нафтотранспортного коридору, а нині є директором Київського міжнародного енергетичного клубу, закликає нинішніх керівників України при ухваленні відповідних рішень брати до уваги складнощі, що виникають у спільних проектах російських компаній і західними:
"Той десяток років, коли це СП - ТНК-ВР - працювало в Україні, постійно відчувалися проблеми між ментальністю та способом роботи російської та британської частини структури. Я це відчув, коли очолював проект Одеса-Броди, і коли російське керівництво використало ТНК-ВР у своїх стратегіях. Справа у тому, що стиль роботи російських компаній є дуже далеким від західних стандартів, і це постійно створює проблеми і дискомфорт для обох сторні. А тоді вийшло так, що прикриваючись маркою ВР, було підірвано цілком європейський проект, і я не виключаю, що там, крім інтересів самої ТНК, були ще виконані певні завдання від держави", - твердить Олександр Тодійчук.
Керівник енергетичних програм центру Номос Михайло Гончар нагадує про ще один стратегічний актив ТНК-ВР в Україні - найбільший нафтопереробний завод у Лисичанську - Лінос. Цей проект, так само, як і реверсне використання нафтопроводу Одеса-Броди, не можна назвати успішним:
"Загалом, альянс ТНК і ВР для України користі зробив мало. Стратегію самої ВР щодо України також можна назвати провальною. Спочатку, у 90-х, вони зайшли, відкрили представництво і невеличку мережу заправок, потім все згорнули, і вийшли. Десять років тому вони знову зайшли, але вже у тандемі із російською компанією, яка вже тоді мала проблемну репутацію. Так у британській обгортці в Україну було привнесено російську ідею про реверс Одеса-Броди. Але й головний актив ТНК-ВР в Україні - Лисичанський НПЗ - так і не став флагманом української нафтопереробки, хоча для цього були всі передумови. Фактично, зараз нафтопереробка на Лисичанському НПЗ припинена, інвестиційні зобов'язання ще на час приватизації були смішними, і підхід був простим: використати по максимуму залишки технічного ресурсу підприємства, заробити на цьому прибутки, а потім хоч трава не рости. І британські акціонери лише скористалися цим російським підходом, після того, як було створене СП ТНК-ВР. Тобто, від самого початку ТНК-ВР замислювалося як структура, що приносить гарні дивіденди своїм акціонерам, але з точки зору реального виробництва в Україні після них залишилася пустеля", - вважає Михайло Гончар.
Він також нагадує, що нещодавно ТНК-ВР брала участь у конкурсі за право на розробку сланцевого газу в Україні, і тоді материнська ВР заявляла про свою повну підтримку цього кроку.
Проте у конкурсі виграла інша компанія із британським капіталом - Shell, із якої експерт радить брати приклад ВР, якщо вона колись захоче знову увійти на український ринок вже як самостійна компанія, без, як каже експерт, "російського хвоста".
Джерело: ВВС Україна