ГОГОЛЬFEST-2012, який щойно завершився у Києві, продемонстрував божевільну жагу до зустрічі серед творчих людей - про це в інтерв'ю ВВС Україна сказав ініціатор фестивалю Владислав Троїцький.
Хоча дійство відбувалося не в звичному ще кілька років тому Мистецькому Арсеналі, і навіть не на кіностудії імені Олександра Довженка, яка прихистила фестиваль в 2010-му, а, натомість, на заводі металевих конструкцій у товщі київської промзони на Видубичах, його натхненник із захопленням стверджує, що залишився абсолютно задоволений результатом.
Більше того, тепер, за його словами, є плани перетворити вже випробувані навалою молодих художників, музик та театралів склади і цехи на постійно діючий арт-простір для "непричесаного" мистецтва, якого так бракує у Києві.
Фотогалерею із ГОГОЛЬFESTу дивіться
тут.
У той момент, коли фестиваль добігав завершення, Владислав Троїцький поділився із ВВС Україна своїми враженнями від його проведення.
Владислав Троїцький: Насправді я дуже радий, що наважився на цю авантюру. Тому що вихідний посил неправильний - так, як ми робили цього року фестиваль, робити не можна. Всього трохи більше ніж за місяць ми взяли і вирішили робити, не маючи бюджету, а лише простір. І мінімальні гроші, які забезпечували лише інфраструктуру, не кажучи вже про контент.
Я кинув клич - а то була середина серпня, усі у відпустках, практично нікого не можна зібрати - але, тим не менше, через інтернет я звернувся зі словами: фестиваль буде, давайте приходимо і під гаслом "своїми силами" зробимо простір для себе.
Тому що нам же нав'язують катастрофічне сприйняття життя: все, мовляв, пропало, економіка і взагалі Україна - все погано. І політики розповідають, як вони один одного не люблять і як вони всі люблять Україну. У них така мантра. Але, чим далі, тим я більше розумію, що у них своє життя. Воно дуже насичене, повнокровне, але воно дуже мало стосується нормальних людей.
І ось вона - ця історія людей з нормальними очима, зі своєю мрією, з власним відчуттям життя. Ось для цих людей і ці люди повинні зробити цей фестиваль. І відгук цих людей, їх відклик - як це все раптом з простору фестивалю перетворюватися в театральний, візуальний, музичний, кіношний арт-простір - мене настільки захопив! Я приходжу і насолоджуюся іншим життям. Не тим, яке зазвичай бачу через медіа або тим, що я бачу на вулиці, а наче зовсім з іншої планети тут з'явилися люди. І ти розумієш, що насправді це і є справжня Україна.
ВВС Україна: Спершу все справді виглядало дещо "погано" - фестиваль виселили із Мистецького Арсеналу, а минулого року його взагалі не проводили. Та й цього року досі складається враження, що ГОГОЛЬFEST відбувається всупереч всьому. Хто вас підтримав? Чи важко було підготувати дійство?
Владислав Троїцький: І важко, і легко. Тому що я навіть не знаю всіх тих людей, які його роблять. В тому і річ, що фестиваль став не вертикально організованою структурою, яка має бюджет і розподіляє його у якихось напрямках, а люди самі знаходили можливості - організаційні, або художні, або фінансові - і самі готували програму. Я, в принципі, в це ніяк не втручався. Я їм сказав "Плодіться, живіть!".
І самоорганізація цього фестивалю мене заворожує. Тут дійсно небагато охорони як на таку велику територію, на таку кількість людей, але фактично не буває конфліктів, все відбувається мирно і радісно, тому що люди відчувають себе вільними. Вони не придавлені якимось офіціозом або гламуром. Це їхнє життя. Не моє життя, ще раз кажу - це їх життя. В цьому і радість цього фестивалю.
З приводу того, що він відбувається "всупереч"... я б сказав - "завдяки". Завдяки цим людям. Хто ці люди? Це і ті, які малюють, і ті, які грають, і ті, які показують своє кіно, і ті, які приходять. Вони приходять не просто споживати, вони приходять ділитися своєю радістю зустрічі.
Ось ця атмосфера радості зустрічі, створення свого світу - це феномен і досягнення фестивалю.
А щодо Арсеналу, - це об'єктивна історія, тому що там був ремонт. Наталія Заболотна, яка прийшла тоді до дирекції закладу, повинна була вибудовувати повністю нову інфраструктуру. І зрозуміло, що у неї є свої плани. І вона цього року навіть пропонувала нам увійти з короткою програмою під час книжкового ярмарку, який відбуватиметься на початку жовтня, але я розумів, що ми не помістимося туди. Гогольфест - це більше, ніж, наприклад, три дні. Він не може існувати три дні, він повинен заповнювати щонайменше тиждень, щоб люди почули, зустріли...
Те ж саме - кіностудія Довженка. Це був один період, але далі, так як кіностудія постійно здає свій простір в оренду, входити в щілини між комерційною орендою некомерційному фестивалю практично неможливо. Зараз ми ведемо активні переговори з міськадміністрацією про те, щоб все-таки наступного року вони нас реально підтримали. Сподіваюся, що так і буде.
ВВС Україна: Цього року вам не допомогли?
Владислав Троїцький: Насправді в день відкриття фестивалю мені зателефонували з управління культури і спитали, чим допомогти. Вони допомогли організувати міліцію, швидку допомогу. Нас не закрили представники МНС і начебто нам дають 100 тисяч гривень - принаймні, у них був такий намір.
Це, безумовно, допомога, але це не вирішує проблем. Зрозуміло, що фестиваль - це більш дорога історія, особливо, якщо планувати запрошення зарубіжних виконавців. Щоб це була не тільки українська толока, а таке-собі місце зустрічі європейського і російського мистецтва. Такий прекрасний міст - не конфліктний, не конфронтаційний, не проти Росії, не проти Європи, а за Україну. Щоб б це відбувалося тут, і щоб і ті, й інші з повагою ставилися до цієї території і презентували свої чарівні досягнення.
Фестваль як форма протесту
ВВС Україна: Цьогорічний фестиваль почався маніфестом французького правозахисника Стефана Есселя, в якому він, по суті, закликає кожну людину виступити проти того, що її не влаштовує. Проти чого виступає ГОГОЛЬFEST?
Владислав Троїцький: Проти байдужості до своєї долі. Проти того, що не можна лягти, зануритися в зневіру і приреченість через те, що у тебе не склалося. Що невдала країна, невдала влада, грошей немає і так далі.
Життя показує, що ми самі його господарі, нашої долі. І ми господарі цього міста, цієї країни. Якщо хтось думає, що господарі - вони, ну це у них свій міжсобойчик. Ми повинні вибудовувати своє громадянське суспільство. І протест - це не те саме, що вийти на вулицю і кричати "геть". Це питання конструктивне - ти зроби щось. Зроби! Неважливо, що - спектакль, напиши симфонію, дай почути іншим людям, зроби, врешті-решт, фестиваль.
Саме ця форма протесту є найбільш творчою і найбільш продуктивною, тому що сам по собі протест стомлює. Ну, о'кей, я скажу в черговий раз - влада не та. І далі що? А де та? Ну де та? Між ким і ким вибирати? Між синіми і помаранчевими? Покажіть, хлопці, що ви робите? Що ви робите для того, щоб молодь могла пишатися своєю країною? Що ви робите такого, щоб вчитель не відчував себе маргіналом і ізгоєм у цій країні? Або актор. Або композитор. Щоб країна пишалася цими людьми. Щоб героями цієї країни були не політики чи олігархічні бізнесмени, які тим, чи іншим способом отримали свої гроші, а щоб героями були ті, хто, власне, формуює обличчя країни.
Обличчя країни - це не олігархи. І не наш президент. І не наш прем'єр-міністр. Обличчя країни - це музиканти, архітектори, лікарі, вчителі. Це обличчя країни. Вони визначають наше майбутнє.
ВВС Україна: ГОГОЛЬFEST цього року певною мірою став квінтесенцією ситуації із молодіжним мистецтвом по всій Україні, за якої концерти відбуваються на заводах, виставки - у підвалах, театри взагалі виступають на вулицях. На скільки це приміщення є придатним для мистецького простору і взагалі, на скільки прийнятною є вся та ситуація, коли молоді люди не можуть знайти собі місця у будинках культури, палацах мистецтв і йдуть у промзони?
Владислав Троїцький: Насправді вся Європа займається конверсією промзон в арт-кластери. Це не винахід України. І в Москві це відбувається, і в Берліні, і в Будапешті, і в Лондоні. Це нормальна історія.
Безумовно, є консервативні інституції у вигляді державних театрів, у вигляді галерей, які через свою інерційність дуже повільно реагують на нові тенденції в мистецтві, в мові театру, музики. Десь це може проявлятися. І ось ця незачесана енергія, а насправді - цілюща енергія ГОГОЛЬFESTу як простору - вона дає прорости.
Далі, звичайно, виникає наступне питання: що з цим робити? Ну ось, проросло, здалося б, а далі потрібно культивувати. Далі повинна формуватися якась стратегічна парадигма так-званого оранжерейного плану. Коли ти розумієш, що це перспективно з тієї, чи іншої причини, то вже починаєш культивувати у цьому руслі режисерів, навчати їх, кінорежисерів, музикантів. Влаштовувати культурний контекст, критичний контекст, медійний контекст. І тоді налагоджувати комунікацію із зовнішнім світом.
Зрозуміло, що, наприклад, через концентроване висловлення на Гогольфесті набагато простіше організовувати так-звані шоукейси для закордонних продюсерів, щоб розмикати культурний простір України у зовнішньому світі. І, звичайно, продюсери, директори фестивалю, програмні директори виставок можуть приїхати на якийсь офіціоз, якого насправді не так багато. Або ж вони приїдуть на щось таке ось незачесане, де є набагато більше надії знайти щось свіже, енергійне, з новою мовою.
В принципі, в цьому і полягає початкова місія Гогольфесту - відкривати Україну для України, тому що ми про неї, про Україну справжню, до пуття нічого не знаємо. Ми сліпо довіряємо медіа, які кажуть, що Україна - це політики, вбивці... Що у нас в новинах? Убили когось, ще раз убили когось, і політики б'ються між собою. Все - ось наша Україна... Але ж Україна - це інше. І відкривати це інше для України і для світу - теж функція ГОГОЛЬFESTу.
Творчі люди потребують простору "зі своєю конституцією"
ВВС Україна: Чи є плани перетворити це приміщення на Видубичах на мистецький центр, за аналогією із проектами в Європі і Росії?
Владислав Троїцький: Саме зараз я прийшов з перемовин із групою московських архітекторів, які працювали над відомим проектом "АРТСтрілка". Ішлося про те, щоб перетворити цей завод в арт-кластер. Щоб тут був такий мультидисциплінарний, постійнодіючий культурний простір, де були б театри, галереї, музичні майданчики, клуби альтернативної музики, академічної музики. Щоб будь-яка людина з України розуміла, що може приїхати до цього демократичного простору не лише аби показати, що він надбав, але ще й отримати знання. Тому що одночасно ми обговорюємо, яким чином вибудувати систему іншої освіти в культурі, в мистецтві і так далі.
ВВС Україна: Лише у день відкриття фестиваль відбвідали понад 15 тисяч людей. Чи означає це, що запит на таке молоде мистецтво в Україні є, навіть якщо його не завжди демонструють у легкодоступних місцях?
Владислав Троїцький: Насправді, є просто божевільна жага зустрічей. І 16 тисяч - це з урахуванням того, що багато хто не зміг доїхати на відкриття, тут же був корок. Щодня приходили тисячі людей, і багато з них по кілька разів. І якщо б трохи облаштувати цей простір - не надто, а зовсім трохи - він би просто кипів своїм життям. У Києві такого простору, такої території дуже бракує. Її просто немає.
ВВС Україна: Але є люди, які можуть щось показати. І є люди, які готові це дивитися. Чому їм досі ніде зустрітися?
Владислав Троїцький: Так от для цього потрібно створити такий простір - демократичний, відкритий, зі своїми правилами гри і конституцією. Державі складно це придумати. Це може перебувати тільки на приватній території - це один варіанти, або, якщо держава просунута, то можна створювати приватно-державне партнерство. Я більше розраховую на приватне, тому що так простіше домовлятися і зрозуміліші правила гри.
ВВС Україна: То чи означає все це, що ГОГОЛЬFEST-2013 буде?
Владислав Троїцький: Я переконаний, що буде. Упевнений. Можливо, він відбудеться на території ВДНГ. Або тут (на заводі металоконструкцій на Видубичах - ред.), якщо тут не почнеться капітальна реконструкція. Подивимося. Я думаю, рішення з приводу місця буде прийняте в найближчий місяць.
Джерело: BBC Україна