Багато хто з нас користуються ліфтами щодня, навіть не помічаючи цього. Водночас, наша поведінка у ліфтах викриває приховану тривогу.
Більшість з нас ніби закриваються в собі.
Ми заходимо у ліфт. Натискаємо кнопку. Стоїмо не рухаючись.
Поїздка у ліфті, мабуть, є найменш пам’ятною частиною нашого шляху на роботу, втім, доктор Лі Грей з Університету Північної Кароліни у Шарлотті вирішив дослідити цей зігнорований вид громадського транспорту. Він відомий як "любитель ліфтів".
"Ліфт стає цікавим соціальним простором з дещо дивним етикетом, – пояснює Лі Грей. – Ліфти є дуже цікавими з соціальної точки зору, але часто незручними місцями".
Розмови, розпочаті в коридорі, дуже швидко замовкають у щільній атмосфері офісного ліфту. Ми заходимо і зазвичай повертаємось обличчям до виходу.
Якщо заходить ще хтось, нам доводиться рухатись. І тут, згідно із спостереженнями, люди у ліфті несвідомо повторюють певний порядок рухів, так само усталений, як у кадрилі.
На самоті ви можете робити що завгодно – це ваша власна маленька коробочка.
Якщо вас двоє, ви займаєте протилежні кути. Ви стаєте по діагоналі один від одного – таким чином створюється більша дистанція.
Коли заходить третя людина, ви несвідомо утворите трикутник. А якщо є четверта людина, то буде квадрат, коли кожен стоїть у своєму кутку. П’ятій людині, ймовірно, доведеться стати посередині.
Тепер ми знаходимось на недослідженій території. Новим відвідувачам доведеться оцінити ситуацію в той час, коли відкриваються двері, і потім діяти рішуче. Коли ви опиняєтесь всередині, для більшості порядок дій простий: опустити очі або розглядати свій мобільний.
То чому ми так ніяковіємо у ліфтах?
"Вам бракує простору", – каже професор Бабетт Ренненберг, спеціаліст з клінічної фізіології у Вільному університеті Берліна.
"Зазвичай при зустрічі з людьми ми тримаємось на відстані витягнутої руки. У більшості ліфтів така дистанція є неможливою, тому це дуже незвичне оточення. Воно є неприродним", – додає вона.
У такому маленькому, закритому просторі, на її думку, стає дуже важливим діяти у спосіб, який не може бути інтерпретований як загрозливий, дивний чи двозначний. Найпростіший спосіб цього досягти – уникати зорового контакту.
Але, мабуть, у цьому є дещо більше, ніж просто соціальна незручність.
"Десь на підсвідомому рівні нам завжди трохи тривожно", – каже Нік Вайт, офісний працівник із Нью-Йорка, якому не пощастило застрягнути в ліфті на 41 годину.
"Нам не подобається перебувати у замкненому просторі. Ми хочемо вийти з ліфта якнайшвидше, тому що, знаєте, це досить моторошне місце".
Під час цього випробування, Нік почав думати про інший замкнутий простір, який завжди присутній у нашій підсвідомості – могилу.
Було б зрозуміло, якби Вайт відмовився після цього заходити в ліфти. Але якщо ви живете у місті, побудованому у вертикальній площині, і якщо ви прагнете чогось більшого, аніж посада секретаря, то цей варіант для вас навряд чи підійде
"Звичайно, я згадую той випадок щоразу, коли заходжу в ліфт, – зізнається він, – Але це частина щоденного маршруту, який дуже важко контролювати".
"Любитель ліфтів" Лі Грей погоджується, що відчуття відсутності контролю над ситуацією є головною причиною тривоги у ліфті.
"Ви перебуваєте у машині, яка рухається, і яку ви ніяк не можете контролювати. Ви не бачите двигун ліфта, ви не знаєте, як він працює", – каже він.
Це відчуття пасивності у руках машини може стати ще сильнішим, коли розпочнеться ера "розумних" ліфтів без кнопок.
Після зчитування інформації з електронної картки на контрольному пункті чи дотику до центральної контрольної панелі, відвідувачі будуть спрямовуватись до ліфту, запрограмованого на зупинку на їхньому поверсі, без необхідності жодних подальших команд з їхнього боку. Систему розробили для зменшення кількості непотрібних зупинок, але попри те, що вона є більш ефективною, дехто вважає, що вона змушує людей нервувати.
З історії ліфтів:
- Перше століття до н.е.: римляни використовують ліфти, які працюють за допомогою блоків, що їх рухають люди, тварини чи сила води.
- 1800: на англійських фабриках використовують ліфти, які рухає пара. Оператор контролює кожен ліфт за допомогою мотузки, яка проходить крізь кабіну.
- 1853: Еліша Грейвз Отіс презентує пристрій, який запобігає падінню ліфта, відкриваючи шлях для пасажирських кабін.
- Кінець 1800-х: парадні рухомі кабіни з’являються в готелях та великих магазинах. Їх прикрашають канделябри.
- 1950-ті: системи безпеки, які автоматично закривають дві частини дверей, роблять непотрібними операторів.
- Ліфти майбутнього можуть бути оснащені технологією магнітної левітації: вони зможуть рухатися і вертикально, і горизонтально, щоб працювати у величезних хмарочосах.
Незважаючи на занепокоєння і тривогу, пов’язану з ліфтами, Грей впевнений, що вони є більш безпечними, аніж автомобілі – і набагато безпечнішими, аніж ескалатори:
"Насправді це один з найбільш безпечних видів транспорту, якщо порівняти мільярди кілометрів, які ліфти проходять щороку, з дуже, дуже незначною кількістю аварій".
Всі ми це знаємо, тому щодня продовжуємо користуватись ліфтами попри наші тривоги.
"Ми знаємо, що можемо скористатись ліфтом і що це безпечно, – каже Ренненберг. – То ж це свого роду тріумф раціоналізму над тваринними інстинктами".
Цю приємну тезу – що ми стаємо більш досвідченими, їздячи у ліфтах – мабуть, варто обдумати наступного разу, коли ви зайдете у ліфт.
Але, що б ви не робили, головне – не починайте розмови на цю тему.
Джерело: ВВС Україна