Особисте голосування у парламенті належить до тих проблем, які виникають у публічному просторі регулярно, однак змінити ситуацію ніяк не вдається. З точки зору українського законодавства – взагалі дивно, звідки ця проблема взялася. Конституція України недвозначно вказує: "Голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється народним депутатом особисто".
У 1998 році спеціальне рішення з цього приводу ухвалив Конституційний суд.
"Народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України", – йдеться у цьому документі. Це – з одного боку.
А з іншого – голосування одразу за кількох колег стало звичною практикою роботи українських депутатів. Деякі з них можуть роками не з’являтися у сесійній залі парламенту, але їхні картки справно голосують за рішення Верховної Ради.
Депутатів, які можуть за десять секунд, відведених для голосування, натиснути кнопки за себе і п’ятьох-шістьох сусідів, їхні колеги називають "піаністами".
"Я вам скажу чесно. Ніколи за 22 роки не було такого, щоб сто відсотків (депутатів – ред.) голосували за себе. І не буде", – каже ВВС Україна голова регламентного комітету Верховної Ради, член Партії регіонів Володимир Макеєнко.
Регіонали називають нинішню ситуацію сформованою в українському парламенті традицією і сумніваються, що змінити звички депутатів буде легко.
Спостерігачі з-поза меж України часто просто не розуміють суті проблеми: у переважній більшості країн світу голосування одного депутата замість іншого є абсолютно неприйнятним.
Закордонний досвід
В усталених демократіях кожен випадок подібного голосування, як правило, призводить до гучного скандалу.
У фальсифікації результатів голосування, підриві довіри та обмані в квітні 2006 року звинуватили депутата ізраїльського Кнесету Єхіеля Хазана, який у 2003 році проголосував проти бюджету не лише замість себе, а й замість своєї сусідки Інбаль Гавріелі.
Ізраїльські ЗМІ повідомляли про те, що максимальним покаранням за такі дії може стати п’ятирічне ув’язнення. Можна вважати, що Хазану навіть пощастило: його засудили до чотирьох місяців громадських робіт та шестимісячного ув’язнення умовно.
Втратою мандату закінчилася для депутата литовського Сейму Лінаса Каралюса відпустка до Таїланду на початку 2010 року. Під час цієї відпустки його карткою кілька разів проголосував колега по фракції Александрас Сахарук. Конституційний суд Литви визнав їх обох винними у порушенні присяги та Конституції, внаслідок чого Каралюс позбувся місця у сеймі, а для імпічменту Сахарука бракувало п’яти голосів парламентарів.
Добровільно відмовилась від депутатського мандату словацька парламентарка Івета Радічова, яка у квітні 2009 року проголосувала за свою відсутню колегу Татьяну Росову. Цей скандал не закінчив її політичну кар’єру – трохи більше ніж за рік Радічова стала главою уряду Словаччини і перебувала на цій посаді аж до квітня цього року.
"Всім вийти з зали"
"У багатьох парламентах немає якихось великих технічних премудростей, щоб забезпечити особисте голосування, – каже керівник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко. – Це – насамперед питання політичної культури, яке є дуже вагомим і для депутатів, і для виборців".
У Конгресі США чи у Європарламенті більшість голосувань відбувається підняттям рук, каже професор права Віктор Мусіяка. Сфальшувати таке голосування дуже важко. До кінця 1990 року руками голосували й українські депутати.
"Була лічильна комісія, стояли між рядами люди, які рахували, скільки рук піднято. Але там все було просто – всі були "за", – згадує Володимир Макеєнко будні останнього парламенту Української РСР, якому судилося стати Верховною Радою України першого скликання.
Справжньою церемонією є голосування з принципових питань британським парламентом, розповідає Віктор Мусіяка.
"Спікер дає команду всім вийти із зали, а тоді парламентарі заходять через кілька дверей: над одними написано "за", а над іншими – "проти". Біля них стоять по два клерки, які рахують голоси, тобто людей, які пройшли через одні й другі двері", – розповідає він.
Звичайно, такий спосіб голосування дещо затягує парламентську процедуру, але й вдаються до нього досить рідко, каже Ігор Коліушко.
"Там не зловживають голосуваннями так, як у нас, – каже експерт. – Багато процедурних рішень приймаються просто на довіру. Наприклад, якщо від імені більшості хтось виступає з пропозицією, то голосувати немає сенсу. Голосують так за принципові речі – за ухвалення законів, або коли виникає дискусія".
Час на голосування
При цьому фізично бути присутнім під час кожного голосування може далеко не кожен парламентар, і часом – з цілком об’єктивних причин.
Парламенти різних країн намагаються допомогти депутатам встигнути на всі голосування по-різному.
Один з методів – призначати голосування на конкретний, визначений законом день. Наприклад, у регламенті киргизького парламенту, Жогорку Кенеша, записано, що "день голосування проводиться в другій половині дня кожного другого та четвертого четверга поточного місяця". У ці дні не допускається обговорення законопроектів – на це відведені інші дні тижня.
Віктор Мусіяка розповідає, яким чином полегшується життя американських конгресменів: "За 15 хвилин до голосування у всіх офісах депутатів лунає сигнал. Вони спускаються під землю і у спеціальних вагончиках мають можливість доїхати до зали засідань. Голосувати можна протягом 15 хвилин, і, до речі, протягом цього часу конгресмен може змінити свою позицію з питання, за яке він голосував".
Більшість від чого?
Однак, кажуть експерти, головна проблема української парламентської процедури, яка практично унеможливлює особисте голосування депутатів, – це конституційна норма, згідно з якою для ухвалення будь-якого рішення за нього має проголосувати більшість від конституційного складу Верховної Ради. Тобто аж 226 депутатів.
"Такого немає ніде. (У більшості парламентів – ред.) кваліфіковану більшість потрібно мати лише для окремих питань, а практично всі рішення ухвалюються більшістю від присутніх на засіданні депутатів", – каже Ігор Коліушко.
Експерт каже, що нинішнє положення Конституції України перекочувало до неї ще з радянських законів.
"В часи СРСР це не мало значення – все одно завжди голосували одностайно, – сміється він. – І це в нас так в’їлося, що коли я в останні роки багато пишу і виступаю (на тему скасування цієї норми – ред.), то дуже багато людей ставляться до цього з нерозумінням: як же так можна, та ви що?"
У той же час ухвалення рішень більшістю від присутніх депутатів – це практика, поширена у всьому світі.
Типовий приклад – словацька Народна рада. Для відкриття її засідання необхідно, щоб в залі зареєструвалася понад половина зі 150 депутатів. Для ухвалення будь-якого рішення за нього має проголосувати більша частина присутніх членів парламенту. Єдиний виняток – зміни до Конституції: для їхнього ухвалення "за" мають проголосувати 3/5 від загальної кількості депутатів, тобто 90 людей.
Щоб унеможливити будь-які маніпуляції, каже Коліушко, такі парламенти формують свої делегації, наприклад, до Парламентської асамблеї Ради Європи на паритетній основі, тобто порівну від влади та від опозиції. Тому співвідношення сил у парламенті не змінюється через те, що частина його членів поїхала до іноземних колег або на засідання у Страсбургу.
Практика показує, що відсоток "прогульників" засідань у всіх парламентських фракціях приблизно однаковий, кажуть експерти. Тому скасування норми про необхідні 226 голосів може якщо і не усунути практику голосувань за інших, то, принаймні, суттєво її обмежити.
"Піаністів" можна узаконити
У світовій практиці є й інші способи вирішення проблеми особистого голосування. Як виняток його можна узаконити.
Регламент російської Державної Думи, наприклад, передбачає можливість передачі одним депутатом свого голосу іншому депутатові, але лише після письмової заяви на ім’я спікера, у якій має бути чітко вказано, як саме належить розпорядитися його голосом з питань, що будуть розглядатися у конкретний сесійний день.
Окремо у регламенті прописано список поважних причин, з яких допускається передача свого голосу. Серед них – депутатське відрядження, шлюб, народження дитини та "обставини непереборної сили".
Конфлікт починається знову
Віктор Мусіяка стверджує, що досвід інших країн для українців у даному випадку не може вважатися істотним: якщо чинна Конституція закріплює особисте голосування, отже, цього порядку потрібно дотримуватись.
"Будь-який випадок таких голосувань (коли один депутат голосує за іншого – ред.) повинен мати простий наслідок – акт має визнаватися неконституційним. Більше того, у такому випадку є підстави ставити питання про відповідальність депутата. Це можна зробити навіть з нинішнім законодавством: такі дії можна трактувати як шахрайство або перевищення влади", – каже правник.
Проблема в тому, що в українських депутатів бракує політичної волі для того, аби взятися за цю проблему всерйоз.
Станом на зараз диспозиції сторін прості. Арсеній Яценюк у розповсюдженій його прес-службою заяві стверджує, що новий парламент почне свою роботу тільки в одному випадку: якщо буде виконуватись конституційна стаття про особисте голосування.
За даними ВВС Україна, вже на наступному засіданні робочої групи опозиція планує винести на розгляд питання про запуск системи для голосування, у якій використовується сенсорна кнопка та запровадження кримінальної або матеріальної відповідальності за голосування чужою карткою. Якщо пропозиції не будуть підтримані – розглянуть можливість блокування роботи Ради.
Регіонали на словах погоджуються з тим, що голосувати потрібно особисто, але не на диктофон визнають, що негайний перехід на цю систему може стати причиною повної недієздатності парламенту.
З першого дня роботи нового парламенту протистояння може перейти на цілком новий рівень, бо члени вперше обраної до парламенту партії Свобода кажуть, що вимагатимуть, аби парламент працював з дотриманням регламенту та Конституції.
Чи означає це ймовірність фізичних засобів впливу на депутатів, буде змога переконатися вже невдовзі.
Змінити Конституцію?
Інший можливий вихід з ситуації – внесення змін до Конституції і приведення процедури голосування або до європейського (коли рішення парламенту ухвалювалося б більшістю від присутніх депутатів), або до російського (коли передача карток для голосування іншим парламентарям була б узаконена) зразка.
Ігор Коліушко стверджує, що Конституційна асамблея – орган, який покликаний напрацювати зміни до чинного Основного Закону – вже наступного тижня може створити перелік проблемних питань, які потребують вирішення у новій редакції Конституції. До цього списку, на думку експерта, може потрапити і проблема особистого голосування у Верховній Раді.
Якщо це станеться, то за якийсь час асамблея напрацює пропозицію вирішення цього питання, згодом розробить відповідну концепцію та нарешті випише конкретні пропозиції змін до Конституції. Наврядчи це відбудеться найбличим часом. Тож щойно обраному парламенту сьомого скликання доведеться відповідати на питання про те, чи будуть у його складі депутати-"піаністи", самотужки.
Джерело: ВВС Україна