RU
Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

Рукопис Птах душі міг згоріти. Інтерв'ю зі співкамерником Василя Стуса

BBC Україна, 4 січня 2013, 13:37
0
281
Рукопис Птах душі міг згоріти. Інтерв ю зі співкамерником Василя Стуса
Василь Овсієнко був у одній із камер неподалік, коли помирав Василь Стус

У переддень 75-тої річниці від народження Василя Стуса один з його співкамерників Василь Овсієнко пригадує про зошит, який мав стати збіркою Птах душі.

Шість віршів, текст З таборового зошита і 39 листів - це усе, що вдалося зберегти із доробку Василя Стуса за останні 5 років його життя.

Хоча, як розповів ВВС Україна колишній політв'язень Василь Овсієнко, який деякий час відбував покарання в одній із поетом камері табору у селі Кучино в Пермській області на території нинішньої Росії, у той період Василь Стус створив набагато більше. Попри те, що нерідко потрапляв до карцеру, де писати не було змоги.

Тоді ж він і створив зошит, який мав би стати збіркою Птах душі, і вірші з якого Василь Овсієнко чув з вуст самого автора. Але той зошит зник у руках тюремних наглядачів. Як і сам поет, який у 1985 році помер у таборовому карцері.

Журналіст ВВС Україна Роман Лебедь попросив Василя Овсієнка пригадати про той час, коли це сталося.

"Хоч знищіть, гестапівці!"

Василь Овсієнко: Коли сидиш у камері, то майже нічого не бачиш, окрім співкамерників. Але чуєш звуки і за ними визначаєш, що відбувається, бо ті звуки вже врізалися тобі у свідомість.

То там така була ситуація: Василя Стуса посадили, очевидно, 28 серпня 1985 року у карцер. Його взяли із 12-тої камери, він тоді був із Леонідом Бородіним - це російський письменник, монархіст за своєю свідомістю, але інтелігентна людина.

У чому звинуватили Василя вже востаннє? Він узяв книжку, поклав її на верхні нари і так собі читав, спершись ліктем на ці верхні нари. А наглядач заглядає - прозурка там така є - і каже: "нарушаете форму заправки постели" (з російської - "порушуєте форму заправки білизни". - ВВС Україна). А що потрібно? Поправте подушку. Ну, Стус поправив подушку, став в іншу позу.

До речі, на нарах не можна сидіти - на них можна бути тільки 8 годин, від відбою до підйому.

Аж раптом з'являється рапорт, що Стус у робочий час - хоча це була не "робоча" камера - лежав на нарах у верхньому одязі, "на замечание господина контролера вступил в пререкания" (з російскої - "на зауваження пана контролера почав суперечку". - ВВС Україна). 15 діб карцеру оголошують!

Ну то Стус, виходячи із камери, сказав Бородіну, що оголошує голодування протесту. Яке? "До кінця". До кінця...

Але ці карцери - в іншому коридорі. З лівого боку приміщення були наші камери, де ми сиділи, з правого боку - робочі камери. А ці карцери - у торці, їх чотири, зв'язку з ними немає ніякого.

Найближче до нього тоді був Левко Лук'яненко - Василь Стус у третій камері, а Левко Лук'яненко у сьомій, робочій. Між ними може метрів 10 відстань була. Левко слухав, чи в коридорі є наглядач. Коли його не було, то він гукав: "Василю, здоров!" Чи хоча б "ахи". І Василь відгукувався.

Ще, скажу вам, 2 вересня чути було голос Василя. Його водили до начальства і чимсь там погрожували. Він, виходячи від начальства, так зумисно голосно, щоб ми в камерах чули, повторював: "Накажу, накажу, так хоч знищіть, гестапівці". Так він їх називав.

3 вересня ввечері теж було чути, що він просив Валідолу, отже, йому було прикро із серцем. Це чув Енн Тарто - естонець. Він розносив роботу по камерах - ми там прикручували шнури і панельки до прасок.

4 числа Левко гукав Василя, але він не відгукнувся.

Відчувалося якесь напруження у всій тюрмі, забагато начальства - коли Левка вели на роботу, то, замість двох, їх стояло четверо. Одним словом, якась тривога. І ми впродовж кількох днів записувалися до начальства на прийом, щоб пояснили, де ж Стус. "Это не ваше дело, его здесь нет, мы не обязаны отвечать о других заключенных" (з російської - "це не ваша справа, його тут немає, ми не зобов'язані відповідати про інших ув'язнених". - ВВС Україна), - отакі були відповіді.

"І моє серце впало"

ВВС Україна: Коли ви дізналися про його смерть?

Василь Овсієнко: Особисто я твердо дізнався про те, що Стуса немає в живих, аж через місяць. 5 жовтня мене викликав кагебіст Ільків Василь Іванович, і я в розмові з ним почав називати всіх померлих у цій тюрмі - Михайло Курка, Акперт Карімов, Юрко Литвин, Олекса Тихий, Валерій Марченко, Василь Стус...

"Ну, Стус... - сказав кагебіст. - Серце не витримало, з кожним може статися". Таким чином, назвавши Стуса померлим, я спровокував його, "взяв на понт", як кажуть в'язні, і він це підтвердив. Тут і моє серце впало...

Між іншим, є ще один нюанс - у шостій камері сидів такий Ромашов. Він кримінального походження, дуже тяжкий чоловік. Було, що він нападав на Василя, і не тільки на нього. Так він був сказав цьому Еннові Тарто, що ввечері 3 вересня, кули був відбій, Стус застогнав: "Убили, холера". Але пізніше, десь через півроку, я мав можливість переговорити із цим Ромашовим, то він не захотів нічого підтверджувати, очевидно, йому погрожували.

Там могло бути як? Під нарами, пристібнутими до стіни, стоїть табуретка, прикована до підлоги, вона не рухається. Тобі ввечери кажуть: "держи нари". І ти ці пристібнути до стіни нари тримаєш, наглядач крізь стіну з коридора виймає шворня, і нари падають, ти їх опускаєш на таку підпорку. Так от могли несподівано вийняти оцей шворінь, нари впали, і скільки там треба голодуючому чоловікові... Могли й тими нарами його вдарити.

"Цей птах звідти не вилетів"

ВВС Україна: Як в таких умовах, коли навіть читати книжку було важко, можна було щось написати?

Василь Овсієнко: Це справді була тяжка проблема. Тим, хто міг не писати, в тюрмі було значно легше. Але таким, як Василь Стус, Юрко Литвин, Іван Сокульський, це було нестерпно. Якось навіть Юрко Литвин казав, що митець до певної міри схожий на жінку - коли він має творчий задум, то треба цим задумом розродитися. І як то, каже, тяжко матері бачити, як топчуть твою щойно народжену дитину, так само митцеві тяжко дивитися, як знищують твій твір. А це було неодноразово, коли забирали ці рукописи, і вони вже не поверталися.

Я чув одного разу, як Василь говорив із кагебістом Ченцовим і казав йому, що вже перестав писати своє і робив лише переклади. "Та дайте ж мені довести до кінця хоч що-небудь, я ж упевнений, що коли мене не стане, то ви постараєтеся знищити все, що я написав, щоб від мене і сліду не залишилося на цій землі", - казав він.

Так воно і сталося. Я ж у 1984 році, десь так у лютому-березні, був із Василем в одній камері. І я бачив і читав той його зошит - він не мав назви, але в листах Василь писав потім, що це мала бути збірка Птах душі, - і там до трьохсот віршів та перекладів було. То цей птах звідти не вилетів...

Хіба шість віршів вдалося у листах переслати. І той текст З таборового зошита - це литовець Баліс Гаяускас таємно виніс і передав своїй дружині. І 39 листів - оце все, що лишилося з того останнього п'ятирічного періоду. Недарма Михайлина Коцюбинська казала, що творчість Василя Стуса - це дерево з обрубаною вершиною. І я всюди кажу - це ще один злочин російського імперіалізму проти української культури.

Десь в одному з останніх листів Василя написано майже отак: "Які добрі вірші спадають мені на голову - без запису, без конкрецій, як теплий липневий дощ". Отака наближеність до вищої сфери духу, до бога! І ми ж не маємо того, не маємо...

ВВС Україна: А де можна було взяти зошит, ручку, олівець...

Василь Овсієнко: Ну, це не було проблемою, тому що в камері ми мали можливість "отоварюватися" на 5 рублів на місяць - купити продукти, ну і також зошити, ручку, олівці. Але вже коли тебе саджали у карцер на 15 діб, то там не можна було мати ні паперу, ні ручки, нічого.

ВВС Україна: Твори, які забирали, знищували, чи зберігали у архівах? Той же Птах душі - чи є імовірність, що він десь досі зберігається?

Василь Овсієнко: Є така гарна приказка, що рукописи не горять. Але вони дуже і дуже горять. Ми вже оголошували там, у Пермському краї, що потрібно розшукати цей Птах душі - ану ж може десь зберігся. Але поки що ніяких слідів ніде немає.

Мені, знаєте, в очах стоїть картина, коли естонця Марта Нікулса вивезли з нашого табору особливого режиму у Чистопольську тюрму, то позабирали його рукописи, вирізки з журналів, газет, і навіть такі кольорові ілюстрації. І ось ми з литовцем Балісом Гаяускусом виходимо в дворик для прогулянки, а там такий наглядач Чертанов - невеличкий, з вушками як у чортика - спалює ці папери, і вони горять кольоровими вогнями. А він так помішує дрючком і каже: "красиво горит" (з російської - "красиво горить". - ВВС Україна) - з таким задоволенням!

Отак, можливо, і вірші Василя Стуса згоріли.

ВВС Україна: Він читав вам свою поезію?

Василь Овсієнко: Так, читав. Є записи, зроблені поміж ув'язненнями на волі - кільканадцять віршів, то там він читає спокійно. А коли він був зі мною в камері, був комариний період, і одного разу ми повиймали трохи шибок, поставили марлю. І він якось став біля вікна і читав вірші. Це було в неділю. Яке то було читання... З таким надривом, твердістю, голос у нього - як грім!

Я запам'ятав ту манеру, знаю трохи віршів Стуса напам'ять. Але дуже жалкую, що не вивчив нічого із того зошита, що мав називатися Птах душі. Я тоді був у тяжкому стані, мені тоді серце боліло, у камері був чоловік, який тяжко хропів, і не можна було спати. І я неспроможний був вивчити тих віршів. А якби хоч декілька вивчив, хоч що-небудь врятувалося б... А то ніби гріх маю на душі.

"Щоб держава десь щось робила, то не чути"

ВВС Україна: Як ви вважає, на рівні влади зараз достатньо докладають зусиль, щоб зберегти те, що є? Чи достатньо вшановують постать Василя Стуса?

Василь Овсієнко: Ось яскравий приклад "вшанування": отам у Святошині (район у Києві. - ВВС Україна), де Окружна дорога пересікається із Брест-Литовським шосе, стояв колись будиночок за адресою Львівська, 62. Там жив Стус зі своєю дружиною, там народився Дмитрик, це було в 1965-1972 роках, до арешту. Там зробили дорогу і той будиночок знесли.

Але там залишився гектар лісу - дуби півторастолітні, сосни, які пам'ятають Стуса. Стус про них писав:

"Святошинські високогорлі сосни,

що рурами гудуть,

вгорнувши в небо крони величаві".

Ми заповзялися прибрати цей сквер, повісили там саморобну табличку, що це сквер Василя Стуса. І стали домагатися від київської влади, щоб вона це офіційно визнала. Але київська влада на чолі з Черновецьким продала цю ділянку якійсь компанії, яка збудувала там офісно-розважально-торговельний центр.

Тобто там, де мала бути українська святиня, зараз місце торгівлі і, перепрошую, розпусти. Отак київська влада шанує Героя України Василя Стуса.

А щодо офіційних заходів до 75-річчя - та нічого нема! Держава нічого не каже, тільки громадськість щось робить. Буде кілька заходів. Канал Культура покаже фільм Станіслава Чернілевського про Василя Стуса.

Музей шістдесятництва 10 січня о 15.00 проведе вечір пам'яті. Музей книгодрукування на території Лаври 11 січня о 15.00 відкриє виставку.

А щоб держава десь щось робила, то не чути. Для них це - абсолютно порожній звук, вони не знають, хто такий Стус, для чого і кому він треба. При владі - люди поза культурою, не кажучи вже про українську культуру, а взагалі поза культурою.

Із Василем Овсієнком розмовляв Роман Лебедь.

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах