Українські експерти називають різні причини висунення нових боргових вимог з боку російського Газпрому на адресу України, але погоджуються з тим, що Київ не може і не буде платити 7 мільярдів доларів за газ, якого Україна не отримувала від Росії.
Більшість експертів також погоджуються з тим, що у разі, якщо Газпром звернеться зі своїми вимогами до міжнародного комерційного арбітражу, як, власне, і передбачає україно-російський газовий контракт, укладений у січні 2009 року, він, швидше за все, програє. А відтак, "платіжка" на 7 мільярдів на рахунок Нафтогазу буде використана, передусім, як фактор подальшого тиску на Україну.
Лише тиждень тому під час спілкування із представниками іноземних ЗМІ в Україні прем'єр-міністр Микола Азаров говорив, що попри те, що Україна платить найвищу у Європі ціну за російський газ, "судова перспектива (вирішення цього питання) - не наш шлях і не наш метод вирішення питань", адже судитися із сусідами - погана справа.
Утім, він не виключив, що такий варіант розвитку подій є можливим у разі, як газові переговори із Росією зайдуть у глухий кут, а Росія і надалі використовуватиме ціну на газ як "фактор вирішення своїх питань". Водночас Азаров заявив, що Україна свідомо скоротила споживання російського газу на 10 мільярдів кубометрів, але при цьому, як заявив український прем'єр, "ніяких позовів ми не боїмося".
Тепер до звернення до міжнародного арбітражу Україну може підштовхнути сам Газпром, який
висунув вимогу до українського Нафтогазу виконати умову "бери або плати" і сплатити 7 мільярдів доларів за газ, недоімпортований Україною згідно із контрактом від січня 2009 року.
У Газпромі не коментують свої вимоги до України. В українському Нафтогазі лише підтвердили факт надходження такої вимоги від Газпрому і повторили, що Нафтогаз повністю розрахувався за газ, отриманий від російського постачальника у 2012 році.
У Європейському Союзі заявили, що не втручатимуться у черговий газовий конфлікт між Києвом та Москвою, але сподіваються, що він не вплине на поставки російського газу до Європи.
Звідки 7 мільярдів боргу?
Згідно із угодою 2009 року, Україна погодилася імпортувати із Росії 52 мільярда кубів газу на рік. Контракти також передбачають можливість зниження цих обсягів на 20% - до 41,6 мільярдів кубів, а мінімальний обсяг газу, за який який Україна мала розплатитися, - 33 мільярдів кубів, що на 20% менше за 41,6 мільярдів кубів, пояснює директор Інституту енергетичних досліджень Дмитро Марунич.
Згідно із даними Державного комітету статистики, за 2012 рік Україна імпортувала із Росії 33,5 мільярдів кубів газу. Проте Нафтогаз, згідно із його повідомленням, імпортував впродовж 2012 року 25 мільярдів кубів, а решту із імпортованого Україною газу придбала Остхем, контрольована Дмитром Фірташем.
"По факту Україна загалом - Нафтогаз плюс Остхем Груп - імпортувала у 2012 році 32,5 мільярдів кубів російського газу. Очевидно, Газпром трактує, що сам Нафтогаз мав сплатити за 41,6 мільярдів кубів газу. А штраф розраховано за різницю між цими 41,6 мільярдами згідно із контрактом, як його трактує Газпром, та 27 мільярдами, які Нафтогаз реально отримав і за які розплатився", - пояснює заплутану схему Дмитро Марунич.
"Ми , Україна в цілому, закупили газу стільки, скільки було потрібно нашим споживачам, і це відповідало нормам контракту, але частина цього газу була закуплена компанією Остхем, і тому можна говорити про сумніви у виконанні угоди", - каже директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
Як би не рахував Газпром, але він рахує відповідно до свого трактування досить суперечливого контракту, вважає керівник центру Номос Михайло Гончар.
"З формальної точки зору Газпрому, Нафтогаз не тільки не вибрав газ згідно із річним контрактом, але й не купив мінімально можливого обсягу у 33 мільярди кубів. При цьому ігнорується той факт, що газ закуповувала і приватна компанія, Остхем, яка не має української реєстрації. Фактично, російський газ для України купувала компанія із реєстрацією у Швейцарії, що є дочірньою компанією Газпрому, а відтак, начебто не має нічого спільного із контрактом між Нафтогазом та Газпромом", - пояснює Михайло Гончар, зауважуючи, що Київ наполягає на тому, щоб рахувався весь російський газ, імпортований Україною.
Побачимося у суді?
"Коли сторони мають різні бачення і різне тлумачення умов контракту, вони, згідно із контрактом, мають звернутися до відповідної арбітражної інстанції", - каже Гончар. Але такий розвиток подій, на його думку, не в інтересах Газпрому, який щойно програв у подібній справі проти чеської дочки німецької RWE у віденському суді.
Газпром заявив, що оскаржуватиме рішення суду, проте сам прецедент, який засвідчує те, як вирішуються подібні справи у європейських судах, є, каже Михайло Гончар. Відтак, на його думку, навряд чи Газпром наважиться йти у ці суди вдруге із дуже схожої справи. А Київ, очевидно, дотримуватиметься вичікувальної позиції.
Нафтогаз дійсно попереджав Газпром про своє бажання скоротити імпорт газу. Проте згідно із тими ж контрактами, згода має бути від обох сторін. І якщо Газпром не надавав жодної офіційної відповіді, є підстави для того, щоб звертатися до первинного тексту контракту", - каже Дмитро Марунич.
Водночас експерт додає, що навряд чи Газпром піде до суду із платіжкою на 7 мільярдів доларів, і також нагадує про нещодавню справу Газпром проти RWE у віденському суді. За словами Марунича, позов може бути подано лише у випадку, якщо на найвищому політичному рівні у Росії буде вирішено використати "борг" Нафтогазу для вирішення інших питань з Україною.
Володимир Омельченко вважає, що Україні варто було першій звернутися до Стокгольмського арбітражу з приводу газових контрактів Газпрому, адже приводи для цього у Києва були, так само, як були і прецеденти успішного вирішення подібних суперечок на корить європейських компаній, що оскаржували контракти із Газпромом.
Очевидно, каже Володимир Омельченко, такий варіант розвитку подій не мав політичної підтримки найвищого керівництва України, а відтак експерт має сумніви у тому, що і тепер Київ буде здатен захищати свої інтереси у суді проти Газпрому, хоча всі передумови для цього є.
"Справа до суду може не дійти, але тиск, безумовно, посилюватиметься", - каже Володимир Омельченко.
Платити нема з чого і нема за що
Газпром просто використовує закладені у контракт недосконалості, щоб трактувати їх на свою користь. Цей борг важко назвати справжнім боргом, це є віртуальний борг, химера, і це чудово розуміють у Газпромі", - зазначив експерт.
"Київ у жодному разі не платитиме, бо нема з чого, таких грошей в економіці просто немає. Але немає і підстав, для того, щоб платити, бо немає відповідного судового рішення. Вже не кажучи про те, що Україна може і зустрічний позов подати", - вважає директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
"Сплачувати 7 мільярдів - це нісенітниця. Та й уявити, хто ухвалить рішення про сплату цих грошей, просто неможливо, бо виплата таких коштів означатиме крах державного бюджету, і кожен політик це розуміє", - каже Дмитро Марунич.
Shell чи не Shell?
"Росія тримає ці штрафні санкції на той випадок, коли якісь кроки українського уряду не відповідатимуть російським інтересам. Я думаю, що у цьому випадку, це є реакцією на підписання угоди про розподіл продукції із компанією Shell у Давосі. Газпром не зацікавлений втрачати український ринок і готовий до найжорсткіших заходів", - вважає Володимир Омельченко. Він також вважає, що 7 мільярдів "боргу" Нафтогазу будуть використані як чинник тиску на Україну у питанні приєднання до Митного союзу.
Швидше за все, Газпром буде використовувати "борг" у 7 мільярдів для традиційного тиску на Україну з метою отримати її газотранспортну систему, переваги якої довели невеликі успіхи проекту Північний потік та морозні зими, які потребували швидкого доступу до запасів газу у сховищах, вважає Михайло Гончар.
При цьому він не вважає фактор підписання угоди із Shell про видобуток сланцевого газу на території України як головний фактор в історії із 7-мільярдним боргом.
"Навряд чи підписання угоди про розподіл продукції із Shell стало єдиним фактором, швидше, додатковим подразником. Як на мене, то зараз Газпром і Росія в цілому більшою мірою переймаються тим, щоб скористатися ситуацією максимальної ізоляції України з боку ЄС, схилити Україну до прийняття російської пропозиції чи то створення консорціуму, чи спільного підприємства, чи іншого якогось відчуження української ГТС. Тим більше, що Україна сама вже заявила, що реформуватиме Нафтогаз.
Проте грати за загальними правилася Газпром не бажає. Він діятиме за традиційним російським бізнес-шаблоном: створює віртуальний борг, і конвертує його у реальний актив, тобто в українську ГТС. До речі, у Газпромі оцінюють українську ГТС саме у 7 мільярдів доларів", - каже Михайло Гончар і нагадує, що саме за умов такого боргового тиску і були підписані угоди 2009 року, які нині викликають стільки проблем.
"Тоді, за законами жанру, після того, як знайдений "привід для війни", проведена відповідна інформаційна кампанія щодо ненадійності України як партнера в енергетичних угодах, не можна виключати і повноцінного "Газпром-шоу" із закручуванням вентилів", - каже експерт, зауважуючи, що наразі Газпром лише обирає позиції та аргументи для чергового "газавату".
Із тим, що підписання угоди із Shell не було безпосередньою причиною останніх дій Газпрому, погоджується і Дмитро Марунич. Тим більше, що економічний ефект видобутку сланцевого газу в Україні залишається досить сумнівним.
Те, що "платіжку" на 7 мільярдів доларів було подано саме зараз, експерт пояснює тим, що юристи Газпрому просто виконують відповідну процедуру на той випадок, якщо згодом на вищому рівні буде ухвалено рішення дати цій справі хід.
"У будь-якому разі, за будь-якого варіанту розвитку ситуації, якісь санкції до України, до Нафтогазу, до його майна, до газотранспортної системи можливі лише за рішенням суду, розгляд справи у якому може тривати кілька років", - каже Дмитро Марунич.
Джерело: ВВС Україна