25 лютого 2013 року виповнюється три роки з моменту інавгурації Президента України Віктора Януковича.
Його прихильники та противники оцінюють цей термін кардинально протилежними епітетами.
Однак ані одні, ані інші не мають цілковитої рації. Принаймні, такий висновок можна зробити, якщо за головний критерій оцінки взяти програму Україна для людей - документ, з яким три роки тому йшов на вибори і переміг нинішній глава держави.
Стабільність чи диктат?
У своїй передвиборчій програмі Віктор Янукович обіцяв привести до влади сформовану ним "монолітну та відповідальну команду однодумців", стиль діяльності якої разюче відрізнятиметься від "взаємних сварок та звинувачень" тогочасних керівників країни.
Можна віддати новому президентові країни належне: про затяжні конфлікти між президентом та прем’єром, які часом паралізували діяльність виконавчої вертикалі за президентства Віктора Ющенка, країна справді забула.
Фактично всі члени уряду Миколи Азарова, сформованого у березні 2010 року, були беззастережно лояльними Президентові. У другому кабінеті того самого прем’єра у цьому стосунку помінялося небагато – хіба що, мабуть, найвпливовішу групу в ньому сформували урядовці, орієнтовані на умовну "сім’ю" (Близьке оточення. - Ред.) президента.
У будь-якому разі, невдовзі після приходу Віктора Януковича на президентський пост припинилися публічні чвари на найвищих щаблях управління країною, було відновлено вертикаль виконавчої влади, що орієнтувалася на Банкову.
Інша річ, що "монолітність" нової влади скоро почала набувати загрозливих рис. На них почали звертати увагу не лише опозиційні українські політики, які ще з перших місяців президентства Віктора Януковича звинувачували його в узурпації влади, а й експерти з-за кордону.
Європейські спостерігачі дуже стримано оцінили перебіг обох загальнонаціональних виборчих кампаній – до місцевих виборів 2010 року та парламентських 2012 року, - що відбулися в Україні впродовж останніх трьох років. Стурбованість не тільки в західних столицях, а навіть і у Москві викликало ув’язнення колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Зрештою, минулого року канцлер ФРН Ангела Меркель заявила, що "люди в Україні та Білорусі досі страждають від диктатури та репресій".
Бойкотом з боку західних лідерів обернулося проведення в Україні Чемпіонату Європи з футболу 2012 року.
Позаблоковість чи роздоріжжя?
У своїй виборчій програмі Віктор Янукович називав головним завданням національної зовнішньої політики "збереження позаблокового статусу України".
Саме такий статус було зафіксовано в ухваленому пропрезидентською більшістю у Верховній Раді законі про засади внутрішньої та зовнішньої політики України. Перед тим законодавство передбачало прагнення Києва долучитися до Північноатлантичного альянсу.
Однак обіцяного у програмі Віктора Януковича "піднесення міжнародного впливу та авторитету" України внаслідок цього кроку не сталося. Більше того, відносини Києва як з його східними, так і з західними партнерами сьогодні переживають не найкращі часи.
ЄС, зокрема, у резолюції Європарламенту від грудня минулого року, висловлює невдоволення станом демократії та правосуддя в Україні, а також недостатніми темпами проведення реформ.
Саме у 2012 році, за часів президентства Віктора Януковича, вперше в історії двосторонніх відносин не було проведено щорічного саміту "Україна – ЄС".
З іншого боку, важко назвати безхмарними відносини між Україною та Росією. Сторони вже третій рік не можуть домовитися про перегляд підписаного у 2009 році контракту на постачання в Україну російського газу. Плата за зниження ціни газу – контроль над українською газотранспортною системою або вступ до Митного союзу – поки що, очевидно, є занадто дорогою для Києва.
Саміт Україна-ЄС, що відбувся 25 лютого в Брюсселі,
засвідчив, що саме 2013 рік може стати визначальним у виборі Україною свого напряму інтеграції.
Покращення чи провал?
Досить складно однозначно оцінити реалізацію Віктором Януковичем соціально-економічних обіцянок, озвучених ним у своїй виборчій програмі. Чимало з них – наприклад, "Кожній дитині – гарантоване місце у дитячому садку" чи "Забезпечу високий рівень соціальних стандартів для кожного громадянина України" – не мають чіткого терміну виконання. Інші – розраховані аж на десять років, тобто на два президентські терміни.
Проте вже зараз можна констатувати, приміром, що протягом трьох років Віктор Янукович виконує свою гарантію щорічного зростання ВВП.
Так, у 2012 році ВВП зріс лише на 0,2%. Одначе не слід забувати, що у 2009 році, безпосередньо перед приходом Віктора Януковича на президентський термін, обсяги валового продукту впали майже на 15%.
За президентства чинного глави держави в Україні справді спостерігалася цінова стабільність (у 2012 році Держкомстат взагалі зафіксував дефляцію у 0,2% у той час, як у 2009-му – інфляцію у понад 12%).
Гривня "за Януковича" не обвалилася, а зарплати зростали, – як і обіцяв Президент у своїй програмі. Виплати на народження дитини нині становлять ще більші суми, ніж декларувалося в "Україні для людей".
З іншого боку, нереалізованою залишилася обіцянка знизити ставку ПДВ до 17%, з дворічним запізненням у порівнянні з задекларованим терміном зменшилася ставка податку на прибуток.
Президент справді добився ухвалення нового Податкового кодексу, однак друга частина цієї обіцянки – "зроблю Україну найбільш інвестиційно привабливою у Східній Європі" – залишилася лише мрією.
Лише цього року припиняється призов до армії – при тому, що перехід на контрактну армію Віктор Янукович "гарантував" ще з 2011 року.
Нарешті, судячи з того, що, за даними Держкомстату, за три роки президентства Віктора Януковича чисельність населення України зменшилася майже на 400 тисяч людей, Президент поки не вкладається у графік виконання своєї мети про те, що у 2020 році громадян України буде 50 мільйонів.
Що кажуть рейтинги
Інший вимір оцінки трьох років президентства Віктора Януковича – це те, як змінилися за цей час позиції України у різних рейтингах, що створюються впливовими міжнародними організаціями.
У низці таких рейтингів Києву вдалося, хоч і незначно, покращити свої позиції. Проте місця, які займає в них Україна, і надалі навряд чи можуть бути предметом гордості її урядовців.
Наприклад, у рейтингу легкості ведення бізнесу, який створюється аналітиками Світового Банку, Україна минулого року
посіла 137 місце з 185 країн-учасниць, а це – на 10 позицій вище, ніж у 2009 році.
У рейтингу світової конкурентоспроможності від Світового економічного форуму наша країна за цей самий час
піднялася з 82-го на 73-тє (зі 144-х країн) місце.
Несуттєво покращилися позиції України у рейтингу сприйняття корупції Transparency International – зі 146-го місця у 2009 році минулого року вона
піднялася на 144-те зі 176.
Однак у низці рейтингів позиції України погіршилися.
Приміром, у рейтингу економічної свободи, який готують Heritage Foundation та Wall Street Journal Україна
опустилася зі 152-го у 2009-му на 161-ше місце зі 177 країн-учасниць. Цей показник мало того, що є найнижчим серед усіх європейських країн, - з ним Україна потрапила до групи країн, де пригнічуються економічні свободи.
У рейтингу найкращих країн для ведення бізнесу від Forbes наприкінці минулого року Україна
знайшлася на 104-му місці зі 141 країни-учасниці. Це на сім позицій гірше, ніж у 2009 році.
У рейтингу свободи слова, який готує міжнародна організація Репортери без кордонів Україна за період з 2009 по 2013 роки
опустилася з 89-го місця на 126-те (з 179 країн учасниць-рейтингу).
А у рейтингу свободи преси від Freedom House за час президентства Віктора Януковича
перейшла з категорії "вільних" до переліку "частково вільних" країн.
Втім, у програмі Україна для людей згадуються лише два рейтинги. Перший з них – це "велика двадцятка", перелік 20 найбільш економічно розвинених країн світу, до якого має увійти Україна. Другий – світовий рейтинг 500 найкращих вищих навчальних закладів, до якого мають увійти принаймні три українські університети.
Про реалізацію обох цих обіцянок українці наразі можуть лише мріяти. З іншого боку, Віктор Янукович у своїй програмі казав, що реалізовано їх буде за десять років, тобто приблизно у 2020-му.
Джерело: ВВС Україна