1-2 березня нацисти знищили майже сім тисяч мирних жителів і повністю спалили селище міського типу Корюківка. Як стверджують історики, карателі зробили це свідомо. Корюківська страта цивільного населення разом із знищенням їхнього міста – одна з найбільших каральних операцій під час Другої світової війни в Європі.
Жертвами нацистів стали здебільшого діти, жінки та немічні старці.
Про події 70-річної давнини, причини знищення мирного населення та чому про це не можна забувати сьогодні, ВВС Україна розповів чернігівський історик, науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко.
- Сергію Володимировичу, чому нацистські карателі винищили саме Корюківку? Є історичні відомості про причини?
- Справа в тому, що у ніч на 27 лютого 1943 року загони радянського партизанського з’єднання Олексія Федорова провели операцію з розгрому німецького гарнізону в містечку Корюківка. Був розгромлений залізничний вузол. Німецький гарнізон складався з угорських, німецьких військовослужбовців, поліцаїв. Певна кількість їх була вбита. Звільнили заручників, серед яких були 12-13-річні діти. Ініціатор операції, командир взводу Феодосій Ступак, на жаль, загинув під час бою. Власне для порятунку цих заручників партизани і влаштували цей напад на німецький гарнізон.
І ця каральна операція нацистів – це була помста, помста за дії партизан. Але вона була дивна з точки зору здорового глузду. Мстилися не партизанам, а знищувалось цивільне населення. Іншими словами командування 399-тої головної польової комендатури військової окупаційної адміністрації, яка містилася у м. Конотоп Сумської області, віддало наказ, щоб Щорська гарнізонна комендатура знищила Корюківку разом з усіма мирними жителями. Вона організовувала цей каральний загін, виконавці для себе з’ясували, що легше вбити немовлят, немічних людей і звинуватити їх в тому, що вони такі ж небезпечні, як партизани.
Злочин, який здійснили нацисти, був типовим на окупованій території Європи. І помста нацистів цивільному населенню за дії рухів опору – це злочин, який не має жодного виправдання.
- Як розгортались події 1-2 березня в Корюківці? Люди знали, що карателі прийшли, аби їх стратити?
- 1-2 березня 1943 року карателі абсолютно свідомо знищили 6700 людей – так порахували після визволення і записали в Акті розслідування німецько-фашистських злочинів від 17 грудня 1943 року. За нашими підрахунками жертв було набагато більше, адже повністю були знищені цілі родини, династії, сусіди.
У багатьох випадках не залишилося в живих, щоб згадати імена жертв. Тому ми й говоримо, що було вбито за два дні майже 7 тисяч людей. За 70 років наступних пошуків встановлено поіменно тільки 1893 жертви злочину. Зруйновано 1290 будинків і споруд. Корюківка була цілковито зруйнованою – суцільним згарищем. До речі, 9 березня карателі повернулися, добили уцілілих, які врятувались 1-2 березня, прийшли взяти що-небудь з одягу і їжі, допалили місто.
Найстрашніше – як загинули ці люди. Це діти від немовлят до 16-ти років – серед встановлених жертв понад 700 осіб без огляду на стать, за іншим підрахунком – майже 1100 жінок від немовлят до людей похилого віку, це немічні старі люди. Тобто серед вбитих мешканців людей, які були небезпечні для окупантів, там фактично не було.
За що їх знищили? Їм, по-перше, не говорили за що. Ніхто не проводив слідство – винні вони чи невинні. Ніхто не приймав судового рішення. Їм навіть не оголосили, що вони будуть усі страчені.
І карателі, коли 1-2 березня проводили операцію, вони до останнього моменту не казали людям, що вони їх будуть вбивати. По всіх свідченнях тих, хто на щастя, вижив, говориться, що людей або зганяли і розстрілювали у ресторані – понад 500 осіб, або в інших великих будинках, або вбивали за місцем проживання, у хатах і житлових будинках. Перед цим говорили – збирайтеся, ми вас забираємо на перевірку документів.
- Чи багато схожих злочинів під час Другої Світової війни скоїли нацисти на території України?
- Фахівці Українського інституту національної пам’яті визначили, що знищення населених пунктів разом із мирними жителями під час каральних акцій окупантів є окремим видом злочинів проти цивільного населення. Таких злочинів, як трагедія в Корюківці – а вона найбільша у Другій світовій війні в Європі (1939–1945 рр.) – в Чернігівській області було 60 і це неповна кількість. Просто на сучасному етапі досліджень ми можемо її назвати.
Йдеться про спалені, винищені карателями населені пункти разом із мешканцями. В Україні, тільки те, що в Інституті національної пам’яті порахували, тобто склали з посиланням на джерела персональні довідки – 544 населених пунктів.
Для Франції, Чехії, інших країн Європи, окупованих нацистами такий вид злочинів був епізодичним. Для України, Росії, Білорусі – окупованих територій під час війни – це був характерний масовий вид злочину. При чому з військової точки зору надзвичайно добре організований. Всі знали як робити.
Візьмемо Корюківку. Дуже великий населений пункт. Дуже багато людей. Наскільки злагоджено працювали карателі. Наскільки добре вони робили свою чорну справу. Були інструкції, було методичне забезпечення. Був досвід. Така операція зі знищення людей – своєрідна фабрика смерті.
- Чому сьогодні важливо знати про Корюківську трагедію?
- Це питання нашої безпеки, цінності життя кожної людини. Якщо ми недооцінимо сторінки минулого, такі трагічні, як Корюківська трагедія – вони можуть повернутись.
Злочини проти цивільного населення – це сьогоднішня реальність. І я просто боюся, що коли я даю це інтерв’ю, хтось десь у "гарячих точках" планети знищує населенні пункти разом з мирними жителями, здійснює інші злочини проти них. Таке вже було у В’єтнамі, Афганістані, на Балканах, в Руанді тощо.
Потрібно, щоб про Корюківську трагедію знали у світі, але насамперед про ті страшні події мають знати самі українці.
- Чи можете Ви пояснити, чому раніше замовчувалась інформація про Корюківську трагедію?
- Не можна сказати, що замовчувалася. Публікації були. Проте навіть відомі українські історики мені зізнавалися, що не знають про цю моторошну трагедію. Що вже говорити про мільйони громадян. Мабуть, проблема в іншому. Один співробітник Інституту національної пам’яті досить влучно сказав, що в Радянському Союзі було найголовніше – показати героїчність боротьби проти агресорів і окупантів.
Злочини проти цивільного населення чітко не відокремлювались, на них не акцентувалось уваги як на окремій важливій проблемі на рівні державної політиці пам’яті. Тому основна робота зі вшанування тих чи інших категорій жертв цивільного населення у війні (в’язні концтаборів, остарбайтерів, військовополонених тощо) повноцінно почала розгортатися як державна політика тільки в незалежній державі Україна.
Чому це потрібно? Це питання національної безпеки, це питання міжнародних відносин, людяності по відношенню до кожного громадянина без огляду на якісь "ознаки" чи "категорії". Це безпека будь-якого українця сьогодні і завтра.
Ми підтримуємо ідею, щоб 1 березня стало Днем пам’яті жертв мирного населення в Україні у Другій світовій війні.
Джерело: ВВС Україна