У 1968 році газета Известия опублікувала серію статей, у яких звинуватила кількох відомих британських журналістів у шпигунстві - із зазначенням їхніх справжніх прізвищ і можливих кодових імен.
Ця публікація викликала хвилю обурення в Британії: росіяни звинуватили журналістів та редакторів газет Sunday Times, Observer, Daily Telegraph, Daily Mail та корпорацію ВВС в роботі безпосередньо на британську зовнішню розвідку МІ-6.
Які були у Радянського Союзу докази для подібних звинувачень? Стос документів, які, як стверджувалося, були службовими записками МІ-6, сфотографованими, як вважалося, мініатюрною шпигунською камерою.
На одному зі знімків була таблиця зі списком усіх публікацій, зроблених начебто агентами у ролі журналістів чи редакторів разом з їхніми кодовими іменами, а також іменами їхніх кураторів у МІ-6.
В іншому документі обговорювалася процедура, за якою ВВС нібито мала передати заздалегідь узгоджені позивні або кодові фрази, які могли б використовувати службовці МІ-6, що працювали "в полі", аби довести, що вони діють від імені британського уряду.
У той час усі згадані у статтях журналісти і видання відкинули ці звинувачення як повну нісенітницю. Голова служби закордонного мовлення ВВС (згодом перейменованої у Всесвітню службу) назвав ці публікації "фантастичним зразком пропаганди таємної поліції".
У роки Другої світової війни ВВС справді транслювала кодовані повідомлення для британських секретних агентів, які працюють за лінією фронту, і деякі журналісти дійсно співпрацювали з МІ-6 під час виробництва пропагандистських матеріалів. Але чи могла ця діяльність отримати продовження в післявоєнний мирний період?
Блукання коридорами
Ретельно вивчивши ці папери, програма Документ, що виходить на Radio 4 ВВС, дійшла висновку, що їхній формат, мова і тональність виглядають правдоподібно. Але перевірити їх справжність виявилося непростим завданням: МІ-6 ніколи не обговорює свої операції і не розсекречує власні матеріали, а всі згадані там особи вже мертві.
Тим не менше, всі фахівці з історії розвідки і колишні кореспонденти, опитані програмою, були одностайні: незважаючи на всі спростування, ці службові записки - справжні.
"Це реальні документи МІ-6", - каже Стівен Дорріл, автор книжки про історію британської зовнішньої розвідки. За його словами, колишній офіцер МІ-6 Ентоні Кавендіш розповів йому незадовго до своєї смерті, що в роки холодної війни ця організація використовувала журналістів.
Ключ до того, як росіяни зуміли роздобути ці документи, міститься в даті, згаданій в одному з них - вересень 1959 року.
Папери, ймовірно, передав СРСР Джордж Блейк, агент КДБ, який діяв усередині МІ-6, вважає Стівен Дорріл.
У той час Блейк часто працював в нічні зміни як черговий офіцер в штаб-квартирі МІ-6 в Лондоні. Під час чергування він блукав коридорами будівлі і знімав на свою камеру Minox зміст кожної теки, до якої міг добратися, а потім передавав плівку своєму куратору з КДБ.
Офіційний історик служби британської контррозвідки МІ-5 і експерт з техніки радянського шпигунства професор Крістофер Ендрю висунув ще більш інтригуючу версію.
Можливо, спочатку Блейк сфотографував ці документи і передав їх КДБ, після чого росіяни порадилися з найвідомішим подвійним агентом усіх часів Кімом Філбі з приводу того, як їх краще використовувати.
Перш ніж втекти до Москви в 1963 році, Філбі потрапив під підозру МІ-6, працюючи за сумісництвом як кореспондент газет Observer та Economist у Бейруті. На роботу в Observer Кіма Філбі взяв редактор газети Девід Астор - один з тих, кого Известия називали співробітником МІ-6.
Астор завжди заперечував свою співпрацю з МІ-6, проте обставини, через які його ім'я виявилося в списку, вказують на причетність до справи Філбі.
"Філбі був неперевершений у своєму вмінні визначати, що саме, з точки зору британської громадськості, могло б стати найефективнішою пропагандою", - говорить професор Ендрю.
"Дуже правдоподібно"
Опубліковані в Известиях наприкінці 1968 року дані викликали нетривалий шторм в британських ЗМІ. Однак спростування виявилися доволі переконливими, і ці звинувачення мало вплинули на ставлення британської громадськості до своєї преси.
Проте деякі журналісти та редактори, згадані росіянами, дійсно мали зв'язки з МІ-6.
Журналіст Sunday Times Філіп Найтлі говорить, що в медіа-середовищі було добре відомо, що його колега Генрі Брендон, названий Известиями, працював на МІ-6.
Ще один з тих, кого згадували СРСР, - керівний редактор Daily Telegraph Рой Поул, - також, за словами Найтлі, співпрацював з МІ-6, організовуючи для агентів журналістське прикриття.
Найтлі каже, що зв'язки Поула з розвідкою були притчею во язицех.
Історик і біограф сер Алістер Хорн також підтвердив програмі Документ, що за часів його роботи в Daily Telegraph у Німеччині в 50-і роки в його підпорядкуванні було троє агентів МІ-6, і що Поул був у курсі його діяльності.
"Виросло ціле нове покоління, яке вважає, що холодна війна - це було щось таке не дуже серйозне, - розповів Хорн. - Але для тих з нас, хто жив у цьому, це було доволі серйозно. Ми відчували, що перебуваємо у стані війни".
Офіційний історик ВВС Джин Сітон говорить, що твердження про використання в ефірі заздалегідь узгоджених кодових фраз були дуже правдоподібні.
Радянська влада, звісно, надала цим службовим запискам найгіршого сенсу з усіх можливих, але в головному казала правду: за часів холодної війни МІ-6 володіла мережею журналістів і редакторів, вживленою в британські ЗМІ.
За словами Стівена Дорріла, документи дають рідкісну можливість поглянути на методи роботи МІ-6 і відкривають нове поле для досліджень: "Нам дійсно потрібно повернутися назад і детально розглянути деякі ключові події холодної війни. Подивитися на газети тих днів, що вони тоді насаджували, хто були ті журналісти і що вони намагалися випустити у світ і повідомити британській громадськості".
Джерело: ВВС Україна