ВВС: Спадщина Залізної леді

8 квітня на 88-му році життя померла колишня британська прем’єр-міністр Маргарет Тетчер.

Маргарет Тетчер була однією з найвпливовіших політичних постатей XX століття. Радикальні і деколи суперечливі методи керівництва, якими вона користувалася протягом 11 років перебування на Даунінг-стріт, позначилися на політиці не тільки її однопартійців-консерваторів, але і суперників-лейбористів.

За роки її прем'єрства прості британці відчули себе повноправними членами суспільства, які мають право голосу: вони вперше стали домовласниками та акціонерами щойно приватизованих гігантів, таких як British Gas або British Telecom.

Через неготовність до компромісу з принципових питань Тетчер стала вельми неоднозначним політиком, а невдоволення її політикою та стилем управління з часом призвело до бунту в лавах її партії і до безладів на вулицях.

Навчання і політика

Маргарет Хільда Тетчер народилася 13 жовтня 1925 року в містечку Грантем в англійському графстві Лінкольншир. Її батько Альфред Робертс був крамарем, членом місцевої ради і одним зі старійшин методистської церкви. Він сильно вплинув на життя і погляди Маргарет.

В оксфордському коледжі Сомервіль вона вивчала природничі науки і стала третьою в історії жінкою, яка очолила Консервативну асоціацію Оксфордського університету.

Отримавши диплом, вона переїхала до Колчестера, де стала працювати в компанії з виробництва пластмасових виробів і брати активну участь у діяльності місцевого осередку Консервативної партії.

У 1949 році молодий політик балотувалася до парламенту від міста Дартфорд в графстві Кент, але не змогла перемогти на виборах у 1950 і 1951 роках. Тим не менш, як наймолодша на той час кандидат в історії Консервативної партії, вона зуміла перехопити чимало голосів у лейбористів і привернути до себе увагу преси.

У 1951 році Маргарет вийшла заміж за розлученого бізнесмена Дениса Тетчера, а в 1953-му отримала кваліфікацію адвоката. У цьому ж році у неї народилися близнюки Марк і Керол.

У 1955 році Тетчер знову балотувалась у парламент від консерваторів, але знову не досягла успіху. І лише на парламентських виборах 1959 року вона отримала заповітний депутатський мандат.

Протягом двох років Тетчер отримала посаду помічника міністра в консервативному уряді, а після поразки торі на виборах 1964 року увійшла до складу тіньового кабінету.

"Викрадачка молока"

У 1965 році сер Алек Дуглас-Х'юм залишив посаду лідера консерваторів, і Тетчер, яка підтримала кандидатуру Теда Хіта, незабаром стала тіньовим представником з питань землі та домоволодіння.

Вона почала активну кампанію за те, щоб люди, які отримали соціальне житло, мали право викуповувати свої будинки і квартири, і жорстко критикувала уряд лейбористів за високі податки.

А в 1970-му, коли Хіт став прем'єром, Тетчер отримала портфель міністра освіти і завдання скоротити витрати в її відомстві. Вона енергійно взялася за справу, і одним з результатів цього стало те, що держава припинила субсидувати безкоштовне молоко для школярів 7-11 років.

Лейбористи, які опинились в опозиції, розпочали жорстку боротьбу і дали їй прізвисько Margaret Thatcher, milk snatcher – (Маргарет Тетчер - викрадачка молока).

При цьому на дебатах в уряді вона сама виступала проти скасування безкоштовного молока. "Я отримала важливий урок, - писала Тетчер згодом. - За мінімум політичної вигоди я отримала максимум політичного ганьби".

У той час подейкували, що рано чи пізно вона може очолити уряд. Тетчер спростовувала ті заяви, а в одному телеінтерв'ю навіть висловила сумнів у тому, що за її життя в Британії з'явиться жінка-прем'єр.

Уряд Хіта протримався недовго. Кабінет був послаблений масовими шахтарськими страйками і був змушений через нафтову кризу 1973 року запровадити триденний робочий тиждень. У лютому 1974-го він розвалився.

Політик-домогосподарка

В опозиції Тетчер стала тіньовим міністром екології, але, не погодившись з новою економічною політикою Едварда Хіта, стала його суперником на виборах партійного лідера 1975 року.

Коли вона увійшла в кабінет Хіта, щоб сказати йому про це, він навіть не підвів на неї очей. "Ти програєш, - лише сказав він. - Бувай здорова".

Але, на превеликий подив, вона перемогла і стала першою в історії Великобританії жінкою, яка очолила велику політичну партію. І дуже скоро проявила ті риси, які зробили її воістину історичною особистістю.

Після промови 1976 року, в якій вона розкритикувала політику Радянського Союзу, одна з радянських газет прозвала її "Залізною леді", і, кажуть, цей титул їй дуже сподобався.

Вона була не тільки політиком, але і домогосподаркою, тобто не з чуток знала, що таке інфляція для простих людей. Тетчер скорочувала витрати і кинула відкритий виклик профспілкам, які практично безупинно проводили страйки та інші гучні акції, що досягли піку в "тривожну зиму" 1979 року.

28 березня 1979 Каллагану винесли вотум недовіри. Тоді ж прямий, без натяків, підхід Маргарет Тетчер завоював серця британців, і консерватори виграли парламентські вибори.

На прем'єрській посаді вона взялася за відновлення фінансової системи країни і - заради цього - за скорочення ролі держави на ринку. Боротьба з інфляцією стала головним завданням її уряду, і незабаром Тетчер різко скоротила бюджетні витрати. Паралельно влада ухвалювала закони проти войовничих профспілок, приватизовувала державні підприємства, а мешканці соціального житла отримали можливість викуповувати свою нерухомість.

Мільйони британців, які до цього практично не брали участь в економічній діяльності, відразу стали домовласниками та акціонерами колишніх державних компаній.

Ця нова монетаристська політика перетворила лондонський Сіті в один з найбільших і найуспішних фінансових центрів планети.

При цьому традиційні сфери індустрії - які, як заявляли критики, перетворювали прекрасну країну на суцільний смітник промислових відходів, - поступалися місцем новій, конкурентоспроможній Британії. А кількість безробітних перевищила 3 мільйони.

Фолклендська війна

Невдоволення жорсткими методами Залізної леді висловлювали не лише опозиціонери, а й представники її власної партії. У міських кварталах часом траплялися заворушення. Однак прем'єр-міністр відмовлялася відступати.

"Тим, хто, затамувавши подих, чекає цього улюбленого пресою слова - розворот, - я скажу лише одну річ: ви розвертайтеся, якщо хочете, а леді не стане згортати справи" - заявила вона на з'їзді консерваторів у 1980 році.

До кінця 1981-го її рейтинг впав до 25% - найнижчої на той момент позначки, коли-небудь зафіксованої будь-яким з прем'єрів в британській історії. Але точка неповернення була пройдена. На початку наступного року економіка почала відновлюватися - а з нею і любов виборців до Маргарет Тетчер.

Пік її популярності припав на квітень 1982 року, коли прем'єр рішуче відреагувала на вторгнення аргентинської армії на Фолклендські острови. Тетчер негайно відправила до архіпелагу військово-морську ескадру, і 14 червня Аргентина капітулювала.

Перемога на Фолклендах в поєднанні з проблемами в лавах Лейбористської партії, яку тоді очолював Майкл Фут, забезпечили консерваторам тріумф на парламентських виборах 1983 року.

Третій термін

А наступної весни національна профспілка гірників оголосила загальнонаціональний страйк, хоча її голова Артур Скаргілл не зумів домогтися схвалення цієї акції більшістю членів профспілки.

В той же час у в'язницях Північній Ірландії бойовики ІРА оголошували голодування - жорсткими діями Тетчер налаштовувала проти себе навіть помірних націоналістів. І хоча вона намагалася пом'якшити тертя між католиками і протестантами та залучила до врегулювання суперечок Ірландську Республіку, мирний процес розвалився, не витримавши протидії з боку юніоністів, тобто північноірландців, які бажали зберегти свої території у складі Сполученого Королівства.

У жовтні 1984 року в курортному місті Брайтон вибухнула закладена ІРА бомба - в готелі, де відбувався з'їзд консерваторів. Четверо людей загинули, багато отримали тяжкі поранення. Кілька годин потому до делегатів звернулася прем'єр-міністр. "Цей напад провалився, - заявила вона. - Будь-які спроби знищити демократію тероризмом приречені".

Її зовнішня політика була спрямована на зміцнення ролі Сполученого Королівства на світовій арені, яка, за її переконанням, помітно ослабла в роки лейбористського керівництва країною.

Вона знайшла близького друга в особі президента США Рональда Рейгана, який поділяв багато її поглядів на економіку, і несподівано для багатьох уклала альянс з Михайлом Горбачовим. "Ми можемо працювати разом", - ця її фраза облетіла світ.

Лейбористи, яких очолював Ніл Кіннок, ніяк не могли відновитися після довгих років внутрішньої боротьби, і в 1987 році Тетчер - безпрецедентно для Британії - втретє поспіль виграла парламентські вибори.

"Зрада з посмішкою"

Відразу після цього вона ввела нові податки, які викликали найбурхливіші вуличні протести в новітній британській історії. Депутати-консерватори були стривожені: через ці податки вони могли втратити мандати. Але вони розуміли: доки кабінетом керує Маргарет Тетчер, зробити нічого не можна.

У 1989-му вона легко виграла суперництво за лідерство в партії.

Повернувшись з бурхливого євросаміта в Римі, вона почала сваритися з колегами на континенті, відмовилася передавати Європейському співтовариству більше повноважень, викликавши цим лють багатьох політиків.

"Голова Комісії месьє Делор заявив на прес-конференції, що хотів би бачити Європейський парламент демократичним органом, - сказала Тетчер, - що хотів би бачити Комісію виконавчим органом, що хотів би бачити Раду міністрів у ролі Сенату. Ні, ні, ні".

Сер Джеффрі Хау, незадоволений своєю недавньою відставкою з посади міністра закордонних справ, скористався моментом: він заявив, що зовсім виходить зі складу Кабінету. У своїй промові сер Джеффрі ущент розніс політику Тетчер і запросив охочих поборотися за посаду партійного лідера.

Наступного дня рукавичку прем'єру кинув Майкл Хезелтайн. Маргарет Тетчет не вистачило двох голосів, щоб перемогти вже в першому раунді, але вона заявила, що боротиметься далі. Однак коли її близькі радники-колеги, знамениті "чоловіки в сірих костюмах", нашепотіли їй, що поразка неминуча, Тетчер на наступному засіданні кабінету оголосила, що відмовляється від боротьби за крісло.

"Це була зрада з посмішкою на обличчі", - такими словами описувала вона згодом те, що з нею відбулося.

Її наступником став Джон Мейджор, а Маргарет Тетчер повернулася на задні лави палати громад. А в 1992-му, коли, всупереч усім прогнозам, консерватори повернули собі владу, вона склала з себе і депутатські повноваження.

Спадщина

Тетчер отримала титул баронеси Кестевенської (це містечко в її рідному графстві Лінкольншир), а в 1995-му - Благородний орден підв'язки, вищий лицарський орден Великої Британії, кавалерами якого одночасно не можуть бути більше 25 людей, включно з монархом.

Вона написала два томи мемуарів, залишаючись при цьому політиком: Тетчер вела кампанію проти Маастрихтського договору і засуджувала етнічні чистки сербів у Боснії.

У 1997 році вона публічно підтримала Вільяма Хейга, який висунув кандидатуру на посаду лідера Консервативної партії, але красномовно утрималася від схвальних слів на адресу його наступника Іана Данкана Сміта.

У 2001-му, коли здоров'я почало здавати, баронеса Тетчер стала згортати політичну діяльність. Після декількох мікроінсультів лікарі порадили їй утриматися від появ на публіці. Крім того, як сказала в 2008 році її дочка Керол, Тетчер страждала деменцією, що вразила її коротку пам'ять.

У 2003-му у віці 88 років помер її чоловік Денис, і леді Тетчер зворушливо сказала: "Прем'єр-міністр – самотня професія. До певної міри так і повинно бути: не можна керувати з натовпу. Але з Денисом я ніколи не була одна. Який чоловік! Яка людина! Який друг ...".

А роком пізніше вона полетіла в США, щоб попрощатися з другом і політичним партнером Рональдом Рейганом, похорони якого відбулися у Вашингтоні в червні 2004-го.

Вона продовжувала з'являтися на публіці. Можливо, найпомітнішою з таких появ став момент, коли Тетчер відкрила бронзову статую самій собі в Палаті громад британського парламенту. Це перший випадок в історії країни, коли одного з прем'єр-міністрів вшановують подібним чином за життя.

І вона поверталася на Даунінг-стріт. Гордон Браун запросив її на чай незабаром після того, як став прем'єр-міністром. А в 2010-му леді Тетчер була там гостем Девіда Кемерона, який очолив коаліційний консервативно-ліберал-демократичний уряд.

Небагато політиків мали настільки потужний вплив, коли перебували при владі.

Для своїх противників вона була політиком, який цінував вільний ринок понад усе, який змусив інших платити високу ціну за свої дії, що викликали зростання безробіття і безладів на соціальному ґрунті.

Вона була тієї рідкісною людиною, тим переконаним політиком, котрий готовий стояти за свої переконання до кінця.

Її тверда віра в те, що переконання не можна розмивати компромісами, була її найбільшою силою і водночас ахіллесовою п'ятою.

Багато хто вважає, що квінтесенція її філософії вилилася в одному журнальному інтерв'ю, яке вона дала в 1987 році.

"Я думаю, ми вже пережили період, коли занадто багатьом людям давали зрозуміти: "У мене проблема, і впоратися з нею - справа уряду", або "У мене проблема, я повинен отримати кошти на те, щоб з нею впоратися", "Я бездомний, уряд повинен мене кудись поселити", - і вони перекладали свої проблеми на суспільство. Але суспільство - це хто? Його не існує. Є окремі чоловіки і жінки, є сім'ї, і ніякий уряд не може зробити нічого без людей, і люди повинні самі про себе думати".

"Наш обов'язок - дбати про себе і допомагати піклуватися про наших сусідів", - сказала тоді Маргарет Тетчер.

Джерело: ВВС Україна