Атмосфера повоєнних офісів була досить еротизованою. Що це означало – солодке життя чи домагання, – з’ясовує Люсі Келлавей.
Ті, хто бачив багатосерійну драму Безумці (Mad Men), знають, що в офісах 50-60-х років було дуже весело.
Випивка. Сигарети. Одяг. Усі ці бюстгальтери конусом. І, звісно, секс.
Порівняйте це з нашими офісами, в яких не п’ють і не курять, а фліртують так мало, що коли один колега недавно похвалив мою блузку, то одразу ж вибачився за це – так, ніби утнув страшенну дурницю.
За останні 60 років наше ставлення до сексу на робочому місці пройшло шлях від заперечення до насолоди, потім несхвалення і врешті-решт – заборони.
Флюгер громадської думки крутився так швидко, що за ним було важко встежити. То звідки така непевність?
Люди завжди були схильні до невеликих грішків. Та коли в офісі почали працювати жінки, можливість грішити піднеслася на цілком новий рівень.
Хто був об'єктом бажання? Секретарка, звичайно.
До початку 20 століття секретарка вже стала архетипом. Дівчата мріяли про таку кар’єру. Хлопці мріяли про таких дружин.
Ідеальною кандидаткою була та, хто могла стати "офісною дружиною", тобто виконувати на роботі ті самі обов'язки, які дружина виконує вдома.
Перші інструкції для секретарок нагадували шлюбні порадники.
"Дізнайся про всі побажання керівника і виконуй їх, навіть якщо не завжди погоджуєшся з його методами чи ідеями. Чоловік любить, коли його забаганки виконують, еге ж? Вважай, що бос завжди правий".
Робота була складною. Секретарка мала терпіти не тільки боса, але і його дружину.
"Стосунки між дружиною і секретаркою були дуже напруженими. Перша ревнувала, а друга вважала, що дружина розтринькує всі чоловікові гроші, – розповідає Джулі Беребітскі, авторка книги "Секс і офіс". – Офісна дружина мала купувати подарунки до дня народження справжньої. Тут справді постає запитання, де більше піклуються про чоловіка – вдома чи на роботі?".
Але не завжди чоловіки упадали за секретарками – могло бути і навпаки.
Одна нью-йоркська асистентка в середині 30-х мріяла про стосунки з босом.
"Коли він диктує мені листи, деякі вислови викликають у мене еротичні асоціації, і я червонію, – писала вона. – Мене збуджують слова типу "болт". Начальник мені подобається, я б з радістю відповіла на його поцілунки, та він тримається відсторонено".
Мені важко зрозуміти, як можна збудитись від болтів, навіть якби про них вів мову Дон Дрейпер. Але, виходить, можна.
Втім, службові романи зав’язувались і без допомоги цих металевих штучок, й інколи мали дуже поганий кінець.
У 1940-х роках така собі Конні Ніколас була секретаркою у компанії Eli Lilly, штат Індіана. Вона мала довгі бурхливі стосунки із босом, але той її кинув заради іншої, молодшої секретарки.
Ніколас цьому не зраділа. Власне, вона настільки розгнівалася, що тричі вистрелила у зрадливця, сіла в службовий автомобіль – це був білий Кадиллак – і натиснула на педаль газу. Та їй не вдалось покінчити з собою, і нещасна потрапила до в'язниці.
Тоді, як і зараз, компанії неадекватно реагували на подібні історії. Керівництво Eli Lilly вирішило, що винен не секс, а машина – і фірма відмовилася від білих Кадиллаків. Менеджерам запропонували їх перефарбувати або й узагалі користуватися власними авто.
У 50-х і 60-х ситуація почала змінюватись. Жінки вже не кидали роботу, щойно вийшовши заміж, перед ними відкрилися нормальні кар'єрні можливості, наприклад, у таких галузях як реклама і видавнича справа.
Рона Джаффе у своїй автобіографічній книзі Усе найкраще описує будні нью-йоркського видавництва кінця 1950-х років.
О п’ятій вечора там неодмінно пили мартіні, і рано чи пізно перед редакторками поставала дилема: що робити, коли бос кладе руку тобі на коліно, – мило всміхнутись і думати про підвищення чи заїхати йому коліном в пах?
Покійна Хелен Ґерлі Браун, головна редакторка Космополітену, знала відповідь на це запитання.
"Знаєте, я не бачу нічого поганого в тому, що жінка використовує свою сексуальність, щоб робити кар’єру. Власне, не знаю для цього кращого способу", – якось сказала вона.
Сама Ґерлі Браун працювала секретаркою у 17 різних місцях і лише після цього влаштувалася на престижну і добре оплачувану роботу – копірайтера на Медісон-авеню.
Її порада жінкам: "Використовуйте свою професійну діяльність, щоб дістатися до важливого чоловіка, а далі – зачаруйте і одурманьте його".
Двомільйонний наклад першої книги Ґерлі Браун, Секс і незаміжня дівчина, розлетівся всього за три тижні після виходу в світ. Тоді, у 1962 році, реакція читачів була різною: від захвату до ненависті. Та й зараз, 50 років по тому, книга усе ще шокує.
"Керівники, які думають, що амури на робочому місці знижують продуктивність, – просто телепні, – пише вона. – Дівчина, закохана в свого боса, працюватиме сім днів на тиждень, та ще й мріятиме, щоб їх було вісім. Можливо, це жорстоко щодо неї, але чудово для бізнесу".
Недавно я почула те саме від редактора однієї газети. Він любить, коли його співробітники заводять інтрижки, бо так вони приділяють роботі значно більше уваги.
70-ті роки стали епохою розквіту фемінізму. У 1977 році група активісток провела конкурс на найпринизливіше доручення, яке секретарки отримали від керівників.
До фіналу потрапили наступні прохання: відвезти до дому боса украдене в офісі канцелярське приладдя; сфотографувати керівника до, під час і після гоління вусів; почистити його вставні зуби і зустріти дружину з новонародженим немовлям в пологовому.
Але на той час жінки вже працювали нарівні з чоловіками, і асиметрична поведінка на робочому місці ставала неприйнятною. У 1975 році в ході судового процесу в Нью-Йорку вперше прозвучав термін "сексуальне домагання". Щипкам і двозначним жартам швидко поклали край.
З’явились закони, які поставили сексуальні домагання поза законом, і компанії почали укладати з працівниками "любовні контракти", де розписано, з ким можна, а з ким не можна зустрічатися.
Ці контракти мало хто бере до уваги. Та все ж нинішні офіси вже не схожі на ті, в яких працювала Ґерлі – де було "більше розпусти, ніж у турецькому гаремі, студентському гуртожитку чи на центральному розвороті Плейбоя".
Я – одна з трьох жінок, які входять до ради директорів страхової компанії. І можу запевнити, що менш еротичного середовища не знайти.
Та популярна культура все одно одержима образом жінки-керівника, яка сексуально експлуатує юних підлеглих. У художній літературі це зустрічаєш постійно. Та у реальному житті? Пшик.
Але в тому-то й суть службових романів. Ви про них не дізнаєтеся, поки зраджений підлеглий не розіб'є босу череп чи випадково не скористається корпоративною поштою.
Джерело: BBC Україна