У Британському музеї проходить виставка еротичного мистецтва Японії - одна з найсміливіших з тих, що коли-небудь проводилися. На ній виставлені 150 робіт, пише Дункан Бартлетт із Всесвітньої служби ВВС.
Японські еротичні гравюри сюнга представляють бачення сексу, яке дещо відрізняється від того, яке панувало в Європі у цей самий період.
Ця виставка дає нагоду поглянути на деякі дуже інтимні моменти японського життя у часи, коли ця країна була здебільшого закрита від решти світу.
Більшість експонатів - це дерев'яні гравюри, виготовлені в Токіо у XVI, XVII та XVIII століттях. Вони відверто демонструють статеві акти, подекуди - з промовистими деталями.
Слово "сюнга" дослівно перекладається як "весняні картинки": це евфемізм для еротичного мистецтва, яке поширилося у часи, коли населення міста стрімко збільшувалося, а контакти із Заходом були заборонені. Їх ще називають "подушкові картинки" або "картинки для сміху", а їхні герої зазвичай змальовані як такі, що отримують задоволення від сексу.
На більшості зображень - стосунки чоловіків та жінок, але є деякі сцени з геями та лесбійками, а також картинки, які зображують групові оргії.
Ці картинки часом продавали в альбомах по 12 штук з різноманітними сексуальними замальовками. Купуючи цілу колекцію, покупці могли приховати, які з цих малюнків їх справді цікавили.
Через відвертість цієї виставки Британський музей запровадив вікове обмеження для відвідувачів: вони мають бути не молодші 18 років.
В минулому були випадки, коли інші галереї заявляли, що сюнга є образливими, і відмовлялися їх виставляти. Однак в останні роки їх визнали вишуканою формою мистецтва, яка дає уявлення про сексуальність та гендерну політику Японії того часу.
"Сюнга - це глибоке мистецтво. Воно відрізняється від простої порнографії", - запевняє Акі Ішигамі з Університету Ріцумейкан в Кіото, яка бере участь в академічному симпозіумі в Лондоні, що проходить під час виставки.
Вона розповідає, що цими картинками часто насолоджувалися жінки і вони були частиною "мистецтва мінливого світу", натхненного так званим "Районом задоволень" у Токіо, де музиканти, актори та повії за гроші розважали відвідувачів.
Інколи альбоми із зображеннями сюнга дарували молодим жінкам перед одруженням, щоб дати уявлення про те, як виглядатиме перша шлюбна ніч.
Однак історик мистецтва доктор Маєлла Манро каже, що хоча гравюри сюнга і відігравали певну роль у сексуальній освіті, але не це було їхньою головною метою.
"Картинки сюнга були недорогими, їх купували міські колекціонери із середнього класу, вони є артефактами популярної культури того часу", - розповідає доктор Манро.
"Навіть попри те, що вони були дешевими, жінки рідко мали гроші чи мотивацію купувати їх. Їх часом купували спонсори "мінливого світу", які хотіли мати сувенір на згадку про відвідини світу задоволень, який був створений лише для насолоди чоловіків", - каже Маєлла Манро.
Сучасному глядачу сюнга інколи нагадує карикатури чи сучасні японські комікси манга, які також активно обігрують тему сексу.
Однак вони рідко зображують цілком оголені тіла.
Професор Тайман Скріч зі Школи східних та африканських студій в Університеті Лондона наполягає, що їх не можна виривати з контексту.
"Давня ідея того, що форма людського тіла містить у собі досконалість, коренями сягає грецького ідеалу і абсолютно відсутня у країнах Східної Азії", - каже професор Скріч.
"Виглядає, що люди вважали прекрасний одяг більш збуджуючим, ніж шкіру. Шкіра була чимось, що оголювали робітники на вулицях, чи чимось, що ви бачили у бані", - додає дослідник.
"Натомість провести пальцями по поверхні якого прекрасного одягу - ось це хвилювало. Саме тому тіла часто вкриті якимись надзвичайними тканинами", - пояснює професор.
Вперше картинки сюнга потрапили до Британії на вантажному кораблі, який називався Clove та належав Британській Ост-Індській компанії. Цей корабель повернувся з першої подорожі до Японії у 1614 році.
Корабель також повернувся з вантажем озброєння та шовку, прикрашеного золотом. Це були подарунки від японського сьоґуна, тогочасного військового керманича.
Деякі з товарів продали на аукціоні, але компанія конфіскувала сюнга у капітана корабля Джона Саріса, вважаючи ці картинки скандальними. Їх згодом знищили.
Професор Скріч, автор книги про сюнга, розповідає, що на картинках рідко зображували зґвалтування чи примус.
"Найбажанішою ситуацією, як виглядає, була та, коли людина, з якою я це роблю, хоче робити це зі мною", - пояснює науковець.
В реальності у тогочасному Токіо були дуже поширені повії, саме місто тоді називали Едо. Молодих жінок з бідних родин продавали у секс-торгівлю їхні ж родини. Поширеними були венеричні хвороби та небажані вагітності.
Натомість тогочасне мистецтво, за словами професора Скріча, і у формі еротичних картинок, і вигляді більш поширених зображень куртизанок, пропонує іншу картину.
"Кожен є прекрасним або отримує красу. Є кілька історій, коли люди даремно заглядаються на тих, хто їх відштовхує. Але в більшості випадків сюнга це подекуди анахронізм, свого роду різновид вільної любові, який, як ми знаємо, не був характерним для тієї епохи", - розповідає професор.
Після того, як виставка сюнга завершиться в Британському музеї, її повезуть до інших країн, зокрема і до Японії.
Джерело: ВВС Україна