Після дебюту на Венеційському кінофестивалі перший фільм молодого австралійського режисера Кітті Ґрін про історію українського руху Femen Україна - не бордель у жовтні показали в програмі кінофестивалю в Лондоні. Фільм справляє сильне враження, пише Олександр Кан для Російської служби Бі-бі-сі.
Хоча на Заході більшість акцій українських дівчат висвітлюють з великою симпатією, Кітті Ґрін показує і не дуже привабливі сторони організації та еволюції руху: тут і сумнівне спонсорство компанії з виготовлення спідньої білизни, і дискримінаційні методи відбору дівчат до складу активісток.
- У цьому фільмі багато що дивує – про Femen чули всі, але те, що ви виявили, справді дивовижне. Розкажіть, як вам вдалося потрапити в цю гущу подій? Як ви там опинилися?
- Моя бабуся – українка. Тому я вперше приїхала в Україну у відпустку, досліджуючи родинну історію. Про Femen я прочитала в газеті. Вони видалися трохи дикими, шаленими. Тож я їх знайшла, зробила зйомку на їхній акції протесту на Майдані, а потім прийшла до них у кафе, де вони збиралися. Показала їм фільм, і вони запросили мене на інші акції. Так я залишилася – і була з ними 14 місяців.
- А ви мали досвід зйомки фільмів?
- В Австралії я певний час працювала на АВС і навчалася в кіношколі. Тож роботу на АВС я кинула і переїхала в Україну, щоб працювати над цим фільмом. Грошей у мене не було, але щоб вижити в Україні, багато грошей і не треба. Мені друзі допомогли – більшість зйомок я робила за допомогою дешевої камери DSLR. Ми мали все, що потрібно, редагували записане вдома на комп'ютері.
- 14 місяців – багато часу. Ви жили з ними, розвивалися самі – і спостерігали за тим, як розвиваються вони…
- Я дослівно жила з ними! Ми жили в одній трикімнатній квартирі – шестеро дівчат. У моєму фільмі знято чотирьох із тих дівчат. Це було справді неймовірно, бо я жила їхнім життям. Ми разом їздили в Білорусь, я з ними їздила в Париж, в Італію, геть усюди. Вони протестували, а я це знімала! Я побачила, як організація влаштована. Побачила речі, які мені не дуже до вподоби – якісь темніші аспекти, яким я також присвятила багато часу.
- Мабуть, ваші перші враження можна описати як певний захват, захоплення. Чи як би ви описали своє ставлення до предмету зйомок?
- Коли це бачиш на телебаченні, то може скластися враження, ніби воно таке собі тривіальне чи смішне. Але коли ти там, у гущі подій, з міліцією, на адреналіні, коли довкола стоять крики, іде боротьба, то переживаєш певне піднесення. На початку це мене захоплювало.
- А як вам їхня програма? Наскільки ви поділяли їхні погляди чи співчували їхній боротьбі? Як ви від початку ставилися до їхніх дій?
- Я від початку розглядала багато їхніх дій як суперечливі. Очевидним був парадокс, що проти сексизму влаштовують протести топлес! Суперечність була явна. Мені це видавалося спершу красивим у своїй наївності. Мені імпонувало те, що вони бодай щось намагаються зробити – навіть якщо до пуття не знають, що роблять. Це було чудово – вони робили, що могли. Це було дуже благородно з їхнього боку.
- Навіть у першій частині фільму – ще до того, як ми познайомилися з тим чоловіком, що представляє темну сторону руху, - у мене виникали певні застереження. Тут і явна суперечність у тому, що з оголеними грудьми протестують проти сексуальної експлуатації. Але також те, що одна з них працює в нічному клубі. Дивне заняття для людини, яка бере участь у феміністичному протесті проти сексуальної експлуатації. Але ще дивніше було дізнатися про процес відбору дівчат, які могли долучитися до акцій Femen: вони мали бути блондинками, вродливими, з гарними грудьми.
- Справді, це дуже дивно. Я дійсно добре з ними познайомилася. І всі ці протиріччя мені були особливо помітні, бо я приїхала з Австралії. Підозрюю, що вони до кінця їх так і не зрозуміли. Наприклад, Яна, яка працює стриптизеркою, з одного боку, бачить суперечність, а з іншого, не повністю усвідомлює, наскільки це парадоксально. Вони роблять що можуть, щоб вижити. Наприклад, Яна – вона вродлива, вона може багато заробити, танцюючи в нічному клубі. А паралельно бере участь у русі Femen, що немовби є взаємовиключним.
- Ви намагалися з ними про це говорити?
- Так, звісно, але я була всього лиш спостерігачем. Тому я завжди намагалася стояти трохи осторонь, лише спостерігаючи за тим, як розгортається це божевілля. Але я трохи дозволила собі втручатися, особливо коли настав час знайомства з тим чоловіком. Я розпитувала, зачекайте-но – що він за один? Мені сказали не знімати його! Але я все одно знімала – секретно! Звідти – вся ця лайка. Там наприкінці фільму він з ними дуже вульгарний. Насправді я його дуже боялася, тому знімала тишком, але небагато. Я намагалася дізнатися правду про цей рух від самих дівчат –вони не були готові це зробити, але я намагалася!
- Перед тим, як повернутися до цього хлопця, зупинімося ще на дівчатах. Ми повсякчас чуємо про внески і пожертви на їхній рахунок. Тобто виникла ситуація, коли стати членом Femen – саме по собі є роботою?
- Якщо вони працюють лише на Femen – це їхня робота, так і є. Українці і росіяни чомусь вважають, що там багато грошей. Але я так не думаю. Я жила з ними, і жодних розкошів там немає, повірте. Так, вони отримують трохи грошей, але використовують їх на найбільш необхідне, щоб зосереджуватися на діяльності у Femen, а не відволікатися на заробляння грошей. Втім, я вважаю, що їхній вибір заслуговує на повагу і захоплення: багато з них були стриптизерками чи топлес-моделями, але вони кинули ці професії, щоб зосередитися на своїй діяльності у Femen. Я вважаю, це заслуговує на повагу.
- Наскільки добре вони поінформовані про історію феміністичного руху взагалі? Чи розуміють вони, що таке фемінізм – і де бачать власне місце?
- Я була здивована тим, як мало вони знали про фемінізм на початку – про історію руху, про те, що і чому вони роблять. Так, вони розуміють, чому вони роздягаються. В Україні жінки взагалі воліють не розголошувати, що вони феміністки, бо це вважається недостатньо жіночним. Тому дівчата з Femen принаймні зробили це слово знову популярним. Примусили суспільство говорити про нього. Люди почали дискутувати, що таке фемінізм. Їхня місія – започаткувати дебати. Суперечності і скандали лише на користь справі започаткування дебатів.
- Чи є в Україні серйозні феміністичні угрупування і чи взаємодіють із ними Femen?
- Я досліджувала цю тему і познайомилася з кількома угрупуваннями, але вони не те щоб мало знані… Ось спробуйте загуглити фемінізм в Україні – і вистрибнуть мільйони посилань на Femen. Тому думаю, вони справді багато роблять для фемінізму в цілому світі. Бо люди про них говорять, а відтак згадують фемінізм.
- Перейдімо до постаті цього хлопця – Віктора (Святського - Ред.). Для вас особисто він виплив трохи пізніше – принаймні на початку його не було, так?
- Так, він розмовляє російською, а я розмовляю українською, і спочатку багато зі сказаного ним не могла зрозуміти. Потім, коли я трохи краще почала розмовляти російською, я зрозуміла його роль. На це пішло кілька місяців. Лише згодом я почала розуміти, що він робить і що каже дівчатам.
- Він, не криючись, розповідає вам на камеру справді жахливі речі: що він використовує дівчат для сексу, що він для них є таким собі "патріархом" – щоб його боялися і ненавиділи, щоби з ним воювали. Це нагадує найвищий ступінь цинізму, чи не так?
- Так. Він дуже розумний – і прекрасно розуміє свою роль. Він хоче бути цією патріаршою постаттю, що має уособлювати в очах дівчат зло. Він немов би є невеликим згустком того, проти чого вони воюють у суспільстві.
- А що мотивує його?
- У пресі багато писали, ніби він це робить лише для сексу. Але мені здається, що тут усе глибше. Він великий "ленініст", який хотів стати революціонером і змінити світ. І як мені здається, він не зміг знайти нікого, хто хотів би його вислухати. Бо він – молодий. Зате він знайшов групу молодих жінок, які його вислухали і готові були зробити те, що він їм наказує. І він використав їх, щоб створити свій власний "революційний рух". Так я це тлумачу. Думаю, його наміри були гарні: він хотів змінити світ на краще. Але я не погоджуюся з тим, як він це робить!
- Вони розуміють, що ними маніпулюють, але що вони з цим роблять?
- Цікаво, що коли я їх про це розпитувала, то не думала, що вони до такого ступеня це усвідомлюють. Але вони були на диво сильні. Розмовляти про це вголос – зі мною – дозволило їм виговоритися, висловити все, що накопичилося. Вони вирішили, що час розростися і стати кращими людьми. Частина виїхала до Франції. Вони почали свій незалежний рух. Я думаю, що і феміністки з них тепер кращі.
- Ви провели з ними 14 місяців, зняли фільм. Підсумуйте: що воно таке, Femen: там є серйозна мета, чи це просто жменька легковажних дівчисьок, які полюбляють оголювати груди задля скандального самоутвердження?
- Я була в Парижі, провідувала друзів з Femen, щоб побачити, що з ними сталося. Вони дуже змінилися, подорослішали, вчаться використовувати свої груди, щоб привернути увагу до проблем. Я дуже вірю в Сашу й Інну Шевченко – вони прекрасні. Вони можуть усе! Я дійсно надіюся, що вони зуміють зробити не лише Україну, а й Європу кращим місцем для жінок! Знаєте, все це дуже складно… Це сильні дівчата. І в майбутньому будуть тільки сильнішими!