У ВРУ зареєстровано законопроект №3656 про зниження на 6% податку на додану вартість для аграрного сектору.
Авторами документу виступили 21 нардеп з різних фракцій (більшість зі "Слуги народу"). На їхню думку, ПДВ для підприємств АПК повинен становити 14%.
Законопроект прокоментував Вадим Нестеренко – співвласник і голова наглядової ради Ristone Holdings – одного з найбільших і багатопрофільних агрохолдингів Південного Сходу України.
- Вадиме Григоровичу, як досвідчений керівник агрохолдингу, чиї перші господарства були реформовані на зорі української незалежності, як ви оціните нинішню законодавчу ініціативу нинішніх народних депутатів? Адже по суті – це перший законопроект, покликаний економічно підтримати вітчизняний АПК.
- Будь-яка законодавча ініціатива, якщо вона хоча б теоретично чимось допомагає українським аграріям, це вже добре. Але я уважно прочитав і проект закону, і додані до нього матеріали, тому досить обґрунтовано можу говорити про системні помилки в цьому документі.
Пропонований законопроект зачіпає інтереси не всього агропромислового комплексу України, а тільки вузького прошарку виробників сільськогосподарської сировини. Того самого, який здебільшого орієнтований на експорт і зовнішні ринки. А далі ланцюжком переробки сільськогосподарської сировини законопроект не йде. Хоча саме в процесі переробки створюється реальна додана вартість, створюються робочі місця і оподатковуваний прибуток для українського бюджету.
Продукт переробки сільгоспсировини в основному йде на внутрішній ринок, формує основні споживчі ціни для українців, так чому ж переробники взагалі не враховані в законопроекті? Той же виробник борошна, якщо він отримує зерно зі зниженою ставкою ПДВ, то він і борошно на хлібокомбінат повинен продавати з таким же ПДВ. І виробник хліба повинен мати таку ж ставку ПДВ, і покупець хліба – теж. Адже дбайливо перераховані в законопроекті сільгоспкультури, ту ж пшеницю або соєві боби, їх на стіл споживачеві не покладеш, їх потрібно переробити.
Чомусь, сьогодні стали забувати, що АПК – це не тільки поля з пшеницею на експорт, це цілий комплекс супутніх і переробних галузей, якийв Україні не розвинений. Переробка не має стимулів для розвитку, і тому не конкурентоспроможна на зовнішніх ринках, а незабаром буде стабільно втрачати конкурентоспроможність і на ринку внутрішньому, поступаючись позицією, наприклад, польським молочним і м'ясо-ковбасним продуктам.
Розумієте, ось коли держава дає пільги соціально неблагополучним групам населення – доплачує за тарифами ЖКГ, безкоштовно возить в тролейбусах – це допомога для виживання людей. Якщо ж мова йде про економіку, то державна допомога тим чи іншим галузям потрібна не для виживання, а для розвитку і підвищення конкурентоспроможності. Тоді це працює.
У нашому конкретному випадку, якщо законодавці саме такою пільгою щодо ПДВ хочуть підтримати аграріїв, які займаються виробництвом сировини на експорт, то це в принципі безглуздо. Вирощування сировини на експорт це, як правило, рентабельне господарство з більш-менш стабільним прибутком. Якщо ж мета законопроекту, як про це сказано в пояснювальній записці, підвищити конкурентоспроможність українських аграріїв, то чому в ньому ні слова немає про орієнтовані на внутрішній ринок і тому вмираючі галузі АПК? Такі, наприклад, як молочне виробництво? Зернові – це сировина, а молоко – це вже продукт з доданою вартістю. Підтримувати в українському АПК на державному рівні потрібно саме це – виробництво доданої вартості. Тоді з'явиться стимул розвивати переробну промисловість, з'являться ті самі нові виробництва і робочі місця, про які так люблять поплакатися в уряді.
Візьміть для прикладу аграрну політику тієї ж Польщі, де ПДВ для аграріїв лише 5%, і де не тільки окремо дотуються державою дрібнотоварні фермерські господарства, а й цільовим чином дотується експорт готової харчової продукції. Не треба винаходити велосипед, в цивілізованому світі, в якому думають про роботу для своїх громадян, про створення і оподаткування доданої вартості для власного бюджету, все це вже давно розписано, перевірено і успішно функціонує. А у нас з усього агропромислового комплексу висмикнули невеликий експортоорієнтований сировинний фрагмент і дарували держпідтримку саме йому.
- Але в будь-якому випадку зниження ПДВ для агровиробників має дати стимулюючий ефект для всієї галузі. Тим більше, що законопроект передбачає відстрочку платежів ПДВ для переробників. Хіба не так?
- Кінцевий платник ПДВ – це покупець, який купує в магазині продукти до свого столу. Якщо переробник отримує від аграрія сировину з меншим розміром ПДВ, а продає свою продукцію з більш високим стандартним розміром ПДВ, топереробник втрачає свій прибуток, йому це не вигідно. А пропонована в законопроекті відстрочка платежу цього податку насправді нічого йому не дає, ну хіба що трохи полегшує ситуацію з обігом коштів.
Давайте виходити з іншого. З того, як Україна бачить вектор розвитку свого сільського господарства. Я вважаю, що суть правильноїполітики в АПК полягає, по-перше, в забезпеченні продовольчої безпеки. Перед обличчям, схоже, неминучих кліматичних та інших епідеміологічних катастроф, в питанні забезпечення населення продовольством ми повинні бути самодостатніми. По-друге, наявність конкурентоспроможного АПК створює робочі місця і стабільні доходи, що вкрай важливо і потрібно для безробітного сільського населення країни. По-третє, вже втративши, по суті, у вітчизняній економіці важку і наукомістку промисловість, ми повинні максимально вкладати у створення конкурентоспроможної та технологічно передової переробної промисловості в АПК. Причому орієнтованої не тільки на внутрішній, але в перспективі і на зовнішній ринок. Ось таку стратегію я розумію. Вона цікава і для бюджету, і для населення.
А що пропонують нам? Нам нав'язують модель сировинної економіки АПК. Ми віддаємо всі свої поля під експортно-орієнтовану сировину, а готові продукти харчування незабаром будемо імпортувати. У промисловості цей шлях вже майже пройдено. Україна може будувати ракети, літаки, поїзди, трактори. Але ми віддаємо на експорт руду і метал, а товари з високою доданою вартістю – локомотиви, ті ж літаки і комбайни – веземо з-за кордону.
Якщо цей шлях буде реалізований і в АПК, то не дивуйтеся і не обурюйтеся, коли "житниця Європи" буде завозити на прилавки своїх магазинівковбасу з Польщі, часник із Китаю і помідори з Туреччини. А українці через безробіття назавжди переберуться на європейські поля і городи. Колективний Захід такий сценарій цілком влаштовує. Але Україну, наскільки я розумію, він влаштовувати не може.
У пояснювальній записці до обговорюваного законопроекту сказано, що коли у аграріїв в 2018 році забрали єдину пільгу – спецрежим ПДВ, то вона нічим не була компенсована. І українські аграрії виявилися неконкурентоспроможними в порівнянні з аграріями країн Європи. Я впевнений, що саме для цього і скасовувався спецрежим ПДВ – щоб зменшити нашу конкурентоспроможність. МВФ, Євросоюз – вони передусім думають про своїх аграріїв, їм не потрібна конкуренція. Коли я був народним депутатом у ВРУ минулого скликання і безпосередньо працював в комітеті з АПК, я добре пам'ятаю, як ми намагалися прийняти правильні закони для АПК, які посилюють саме українських аграріїв. Як ми боролися проти скасування спецрежиму ПДВ. І який опір цьому ми відчували і з боку влади, і з боку лобістів інтересів транснаціональних компаній.
Сьогодні як керівник великого багатопрофільного агрохолдингу, який займається зокрема декількома рівнями переробки, має в своєму складі м'ясо-молочне, борошномельне, хлібопекарське виробництва, тепличний комбінат, я можу дати досить точну оцінку ситуації. Скасований спецрежим ПДВ якраз стимулював розвиток і підвищував конкурентоспроможність галузі, давав можливість будувати комплекси з переробки сільгоспсировини, сучасні м'ясо-молочні комплекси. Адже виробник звільнявся від сплати ПДВ тільки в тому випадку, якщо ці кошти йшли на розвиток господарства. А просто зниження ставки ПДВ і тільки на продукцію з полів – це стимул для остаточного перетворення українського АПК в його суто сировинну версію на експорт.
До речі, якщо до 2018 року експортерам української сільгоспсировини не відшкодовували ПДВ, оскільки і виробник на спецрежимі міг не платити цей податок, то тепер бюджету доводиться відшкодовувати ПДВ зернотрейдерам. Причому тут без проблем здійснюється відшкодування великим компаніям з іноземним капіталом, а своїм українським ПДВ відшкодовується зі скрипом і скандалами. Шукають в документах будь-яку кому, щоб не компенсувати.
- Так. Але в пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що прийняття закону прибере всі ці так звані "скручування" з поверненням ПДВ. І скажіть, які перспективи цього законопроекту? Ви ж самі були народним депутатом в минулому скликанні і депутатську кухню знаєте добре.
- Що стосується першого питання, то в пояснювальній записці йдеться про утопію. Поки є такий податок – ПДВ, і поки є його вибіркова компенсація, навколо цієї історії завжди будуть корупційні схеми. Причому зменшення розміру ПДВ просто зробить конкуренцію корупціонерів ще більш жорсткою і цинічною – грошей в цій темі буде менше і за них будуть більше битися.
Поки ми не перейдемо від ПДВ до американської системи податку з продажів, порядку в цій сфері не буде. У США ж ПДВ немає. Як говорив всесвітньо відомий фахівець з "хворих економік" норвезький професор Ерік Райнерт: "Ніколи не робіть того, що говорять вам робити американці, а робіть так, як американці зробили у себе".
Що стосується другого питання, то я не думаю, що обговорюваний законопроект стане законом. Така законодавча ініціатива, як мені здається, це лише загравання з аграріями перед місцевими виборами.
Вважаю, що навіть в такому форматі цей законопроект ніхто не дасть провести, він швидше за все десь "загубиться" на шляху до сесійної зали, таке вже було з багатьма законопроектами, особливо в сфері АПК. Вони народжуються тільки для того, щоб було про що поговорити з цільовим електоратом перед виборами в стилі "ми хочемо дати вам пільгу, ми боремося, вірте нам".
Звичайна історія, звичайні політичні ігри, а в фіналі після виборів – "ну, не вийшло". В принципі, може це й на краще. Адже в будь-якому випадку нам спочатку потрібно визначитися з глобальною моделлю розвитку і зростання українського АПК. Не можна восени зібрати урожай, якщо навесні не провів посівну. Так само не можна приймати закони, якщо ти спочатку не визначився з курсом руху. Я прекрасно розумію нашу нинішню залежність від зовнішніх чинників, але тим не менш не втрачаю надії на те, що основні рішення будуть все-таки базуватися на інтересах України, а не транснаціональних корпорацій.