Для кожного з нас важлива безпека. Це друга потреба після базових: їжі, води й сну. Ми хочемо відпускати своїх дітей в школу або гуляти, знаючи, що з ними все буде добре, а ввечері вони повернуться додому до вечері.
Прямуючи вранці на роботу, бажаємо уникнути годинні пробки або небезпечні ДТП, але так чи інакше тягнемося в потоці машин. Мріємо вночі спокійно пройтися навіть найнебезпечнішою вулицею у віддаленому районі міста, а якщо сісти в таксі, то обов'язково доїхати до пункту призначення.
Але Київ досі залишається в другій половині списку найбезпечніших міст світу. Торік ми стали 173 з 231 міст світу, згідно зі щорічним рейтингом The Safe Cities Index від The Economist Intelligence Unit і журналу The Economist. Попереду нас — великі мегаполіси й столиці: Амстердам, Стокгольм, Лондон, Париж і Мадрид. І ми могли б бути серед них, якби більш усвідомлено ставилися до нашої безпеки, а поліція хотіла розслідувати всі правопорушення.
Як це змінити?
За один тиждень (5-11 жовтня) відбулося 817 ДТП в Києві й десятки наїздів на пішоходів. Багато аварій відбуваються на, здавалося б, потенційно безпечних зупинках, переходах, у дворах і на стоянках.
Перше, що потрібно зробити, щоб зменшити кількість подібних ДТП - збільшити пішохідні зони та облаштувати їх високими та потужними бордюрами. Якщо в містах з цим більш-менш справляються, то поза межею міста люди часто використовують узбіччя як тротуари.
Другий крок - посилити контроль за порушенням правил дорожнього руху. З цим допоможе розвиток систем відеофіксації. Фіксація всіх порушень, включаючи викрадення авто і грабежів, стане своєрідним громадським контролем - вухами й очима, які будуть допомагати поліції знаходити злочинців, а не виправдовуватись, чому вони не можуть цього зробити. Хоч Київ і входить до списку топ-50 міст світу з найбільшим покриттям камерами відеоспостереження, але цього все одно недостатньо. Недостатньо тому, що Київ — один з найбільших міст Європи, а різниця у благоустрої тих чи інших районів велика.
Окреме питання - кілометрові затори, в яких ми проводимо більше часу, ніж жителі Нью-Йорка або Токіо. З розв'язанням цієї проблеми також допоможуть відеосистеми. Зараз в них існує масив даних про те, коли та де відбуваються скупчення машин і часті порушення режиму швидкості ... але ці дані просто зберігаються і ніхто з ними не працює. Наприклад, в Лондоні з ними навчилися працювати й використовують адаптивне регулювання трафіку. Наприклад, світлофори регулюють тривалість зеленого і червоного світла, в залежності від часу доби й дня тижня.
Припустимо, в Києві все це можна вирішити, зменшити кількість ДТП та посилити безпеку. Але є й інші 459 міст, жителі яких теж потребують безпеки. Як бути їм, якщо більшість рішень досі залежать від Києва? Перше — дати можливість місцевій владі самостійно регулювати питання безпеки, ремонту доріг та розміщення систем відеоспостереження. Для цього необхідно дати гроші, а точніше можливість ними розпоряджатися. Хоча ми постійно говоримо про децентралізацію, але тільки зараз в ВРУ зареєстрували законопроєкт № 4194, який і повинен передати такі повноваження місцевим органам влади. Хоча ми, в проєкті «Безпечні дороги України», говорили про це ще кілька років тому. Так, гроші за штрафи правопорушників повинні йти в місцевий бюджет і підвищувати якість безпеки у місті. Якщо встановити більше камер, то і водії будуть звертати увагу на швидкість і поважати права пішоходів. Менше ДТП — менше постраждалих і більше спокою в місті.
Безпечна країна починається з кожного безпечного міста і району.