Велика кількість нафти в США веде до перегляду їх ролі на Близькому Сході - аналітика

Через 40 років після того, як ембарго арабських країн на постачання нафти сколихнуло американську економіку, стрімке зростання видобутку в США дозволило країні наблизитися до довгоочікуваної енергетичної незалежності і переглянути свої цілі і роль на Близькому Сході.

17 жовтня 1973 року ОПЕК оголосила ембарго на продаж нафти США і будь-якій іншій країні, що підтримує Ізраїль у "війні Судного дня". Таке використання нафти як дипломатичної зброї викликало у США бажання дистанціюватися від Близького Сходу і його проблем.

Але це навряд чи відбудеться найближчим часом, вважають колишні і нинішні американські політики. У Вашингтона занадто багато інтересів у регіоні: від підтримки союзників, наприклад Ізраїлю, до боротьби з ісламськими бойовиками. Однак США тепер менше залежать від близькосхідної нафти і, за словами колишніх і нинішніх політиків, навряд чи в майбутньому захочуть посилювати військову присутність в регіоні.

Крім цього, країні доведеться шукати шляхи співробітництва на Близькому Сході з голодним до нафти Китаєм, а відносини з Саудівською Аравією, тривалий час засновані на постачанні нафти, погіршилися через розбіжності з приводу Ірану, Сирії та Єгипту і можуть стати ще більш напруженими.

• США: 40 років з початку нафтового ембарго

Протягом багатьох десятиліть після оголошеного ОПЕК ембарго на Близькому Сході або щодо близькосхідних криз було неможливо планувати щось без урахування аспектів нафтового ринку, сказав Генрі Кіссінджер, який займав пост держсекретаря США під час нафтової кризи 1973 року.

"Але зараз ситуація різко змінюється у зв'язку з, не можна сказати самодостатністю, але скороченням різниці між попитом і пропозицією в Північній Америці, що має величезні стратегічні наслідки", - сказав Кіссінджер на конференції, організованій групою Забезпечимо Америці енергетичне майбутнє.

За рахунок зростання видобутку нафти і газу з використанням технології гідророзриву пласта, або фрекінгу, США з кожним місяцем все менше залежать від поставок енергоносіїв з Близького Сходу. На думку кількох аналітиків, країна може почати повністю забезпечувати себе енергоносіями до 2020 року, і вже почалося обговорення можливості зняття фактичної заборони на експорт нафти.

Посилення ролі США як енергетичної держави супроводжується змінами у зовнішній політиці. Торік, наприклад, США та їхні європейські союзники оголосили частковий бойкот іранській нафті, щоб змусити Іран повернутися до обговорення його ядерної програми. Санкції проти Ірану викликали скорочення поставок нафти на світовий ринок приблизно на 1 мільйон барелів на добу, проте це не призвело до зростання цін всупереч численним прогнозам.

Зростання видобутку нафти в США та інших країнах "дуже допомогло нам у переговорах" з потенційними партнерами, зізнався високопоставлений чиновник Держдепартаменту.

Енергетична наддержава

Не бажаючи знову вступати у війну після багаторічних дорогих конфліктів в Іраку та Афганістані, США з обережністю втручаються в нові конфлікти, наприклад в Сирії або багатій на нафту Лівії під час громадянської війни 2011 року.

Виробництво нафти в США допомогло стримати зростання цін, викликане перебоями в поставках з Лівії, і знизити тиск на США з вимогою втрутитися в конфлікт, кажуть чиновники і аналітики. За словами адмірала у відставці Денніса Блейра, колишнього директора Національної розвідки, зростання видобутку в США дозволяє країні перекинути частину військового контингенту з Близького Сходу "за горизонт", де ці сили можна буде застосувати в кризовій ситуації.

Не вдаючись у подробиці, Блейр сказав, що це стане поверненням до традиційної оборонної доктрини США, що існувала до розширення військової присутності в регіоні, яка почалася з великої операції із супроводу нафтових танкерів у Перській затоці в 1980-і роки і продовжилася в ході двох воєн з Іраком.

Американські політики дедалі частіше відзначають як публічно, так і в приватних бесідах, що США не планують відхід з Близького Сходу або перехід до ізоляціонізму.

"Скорочення імпорту енергоносіїв не означає, що США можуть або повинні відокремити себе від Близького Сходу або решти світу", - сказав у квітні Том Донілон, який був тоді радником Білого дому з національної безпеки.

"У нас є ряд постійних інтересів національної безпеки в регіоні" , - сказав Донілон, навівши як приклад безпеку Ізраїлю, боротьбу з тероризмом і "історично стабілізуючу роль у захисті союзників та партнерів у регіоні".

США - єдина країна, якій вдалося посадити Ізраїль і Палестину за стіл переговорів; крім того, США надають гарантії безпеки Саудівській Аравії та іншим країнам Перської затоки. При цьому Америка продовжує відчувати вплив світового ринку нафти і світових цін, адже Саудівська Аравія залишається найважливішим виробником, що має потенціал підвищення видобутку в разі несподіваних проблем постачання.

У лютневій доповіді Citigroup йдеться, що країнам Перської затоки як і раніше будуть потрібні американські гарантії безпеки, особливо після революцій у ході "арабської весни". Банк попередив про можливість нових ускладнень між США і недемократичними урядами Близького Сходу та інших регіонів у зв'язку із зміною балансу на енергетичному ринку.

До кінця десятиліття Сполучені Штати "можуть звільнитися від пут,  які полягають в принесенні в жертву політики, заснованої на загальнолюдських цінностях і спрямованої на захист прав людини та створення демократичних інститутів, через необхідність співпраці з багатими ресурсами деспотичними режимами", йдеться в доповіді Citigroup.

Незручний дует з Китаєм

У найближчі роки США, ймовірно, доведеться вступити в незручний, або навіть напружений, геополітичний союз з Китаєм на Близькому Сході, який стане перевіркою готовності Америки розділяти відповідальність і вплив.

Китай нарощує імпорт нафти і, на думку аналітичної фірми Wood Mackenzie, стане замість США найбільшим у світі імпортером палива в 2017 році. Зрештою США, можливо, доведеться забезпечувати безпеку поставок енергоносіїв до Китаю шляхом патрулювання Ормузської протоки. Річ у тім, що Вашингтон зацікавлений у задоволенні енергетичних потреб Китаю, але не хоче втрачати статус найбільш впливової іноземної держави на Близькому Сході, вважають аналітики енергетичного ринку.

В американських політиків, схоже, змішані почуття з цього приводу, і вони сподіваються, що Китай розділить зі США тягар підтримки безпеки.

"Ми не хочемо, щоб Китай за нас патрулював морські шляхи", - сказав Майкл Лівай, директор Програми з енергетичної безпеки та зміни клімату Ради з міжнародних відносин.

Виникають й інші питання: чи зажадає Вашингтон від Пекіна поступок в обмін на допомогу? Чи змінить Китай США як основного гаранта статус-кво на Близькому Сході?

Нагадаємо, раніше в жовтні цього року США втратили статусу найбільшого в світі імпортера нафти.