Фото: АР
З новим законом у сферу електроенергетики має прийти конкуренція
305 депутатів Верховної Ради, проголосувавши за Закон про основи функціонування ринку електроенергетики, натисканням кнопок перенесли Україну з ринку монополій початку ХХ століття в конкурентне середовище століття ХХІ. Заразом неабияк додавши уряду вантажу відповідальності, пише Олександр Харченко, генеральний директор Центру досліджень енергетики, у колонці, опублікованій у №43 журналу Корреспондент від 1 листопада 2013 року.
І це правда – вся наша цивілізація пронизана електрикою. Яка в Україні поки що (поки новий закон не набув чинності) продається практично за законами монополії: усі виробники «здають» всю електроенергію одному покупцю – держпідприємству Енергоринок. Енергоринок фактично (ось вона, тінь колись всемогутнього Держплану) продає її всім іншим споживачам. А тарифи встановлює Нацкомісія з питань регулювання електроенергетики – ще одна тінь Держплану. У підсумку ми, споживачі електроенергії, повинні бути щасливі із самого факту наявності струму. Про такі речі, як модернізація і сервісне обслуговування, в енергетиків думати особливих стимулів немає. Дадуть тариф – щось зробимо , а ні – так ні. Що відповідним чином позначається на всьому. Вимкнення давно стали звичними, а підключення до електричних мереж – воістину епічна праця. Адже альтернатив просто немає.
Принципова річ, яка зміниться після введення нового закону в життя, – конкуренція на ринку енергетики
Принципова річ, яка зміниться після введення нового закону в життя, – конкуренція на ринку енергетики. Конкурувати гравцям ринку потрібно буде не в сфері лобістських можливостей, як зараз, коли основне змагання за грошовий потік йде у владних кабінетах. Конкурувати доведеться безпосередньо в роботі зі споживачем: як на ринку промислових покупців, так і побутових споживачів. Доведеться всерйоз перейматися й обслуговуванням покупців, і спрощенням процедур підключення, і комфортом сервісних пунктів для відвідувачів ... Адже кожен споживач матиме пропозиції від десятків постачальників електрики, які конкуруватимуть між собою.
Але найголовніше – щойно запрацює нова система, в енергетиків з'явиться найпотужніший стимул до оновлення основних фондів і модернізації, адже це веде до зниження собівартості і, відповідно, збільшення конкурентоспроможності. Також крім самого стимулу з'являться необхідні для модернізації кошти. Коли піде активна фаза модернізації енергетики, галузь, як паровоз, потягне за собою українське енергетичне машинобудування, ремонтників, будівельників: як показує світовий досвід, модернізація енергетики забезпечує істотне зростання у всіх цих галузях.
Держава – з прийняттям у законі статті, яка говорить про створення Фонду розподілу вартісного дисбалансу, – взяла на себе величезну відповідальність
Втім, є в прийнятому документі і нюанс. Держава – з прийняттям у законі статті, яка говорить про створення Фонду розподілу вартісного дисбалансу, – взяла на себе величезну відповідальність. Згаданий фонд покликаний зрівнювати умови для виробників електроенергії. В цілому справа є благою – така практика існує в усіх цивілізованих країнах. Справа в тому, що електроенергія з атомних станцій набагато дешевша за вироблену на станціях теплових. Практично втричі. За певних обставин і більше. Але при цьому атомна станція не може змінювати обсяг виробленої енергії: графік її виробництва виглядає як горизонтальна пряма. Але споживачі мають властивість то вмикати лампочки, телевізори, верстати, печі, то вимикати. Тому графік споживання – лінія, яка дуже швидко змінюється і рухається вгору-вниз. І згладити коливання в дійсності може тільки відносно дорога теплова енергетика – або гідроенергетика. Гідрогенерація у нас є, але її мало. Гідроелектростанції дуже дорогі, та й будувати їх можна далеко не скрізь. Потрібен цілий набір передумов – сприятливі природні умови, мінімум населення, що живе навколо, мінімальний збиток від затоплення земель і т. д.
У підсумку на вільному конкурентному ринку атомники заздалегідь мають величезну перевагу – їхній товар значно дешевший. Але енергосистема в цілому без теплової енергетики обійтися не може – потрібно «вирівнювати коливання». При цьому (світовий досвід) на ринку виникає ситуація, коли атомники встановлюють ціни на рівні собівартості теплових станцій й отримують надприбуток, а тепловики працюють «у нуль» або змушені йти з ринку – чого допустити з вищеописаних причин не можна. Й у світі придумали два механізми – або спеціальний податок на наддешеву електрику, або, як прийняли у нас, спеціальний фонд, щоб нівелювати негативний дисбаланс собівартості енергії. У такі фонди атомники та гідроенергетики перераховують частину надприбутків. Ці гроші йдуть на модернізацію та вирівнювання ситуації в тепловій енергетиці. Регулює процес держава – саме вона керує фондом.
Правильність управління ресурсами фонду розподілу вартісного дисбалансу стане справжнім тестом на дорослість влади України. Тестом складним і критично важливим
По суті, правильність управління ресурсами фонду розподілу вартісного дисбалансу стане справжнім тестом на дорослість влади України. Тестом складним і критично важливим. Йдеться про безпеку ядерних станцій і наших гігантських каскадів гідроелектростанцій з одного боку і працездатність енергосистеми країни – з іншого. «Перелили» грошей ядерникам (які за новим законом в будь-якому випадку отримуватимуть більше, ніж зараз, – але хочеться їм набагато більше) – завалиться теплова енергетика, почнуться віялові відключення. «Недолили» фінанси в гідростанції й атомникам – і у них не вистачає грошей на продовження ресурсу атомних і підтримання та плановий ремонт гідростанцій. Про наслідки навіть думати страшно.
Тому натискання парламентаріями 305 зелених кнопок перевело Україну зі статусу 22-річного самотнього тінейджера у стан 22-річної людини із сім'єю і дітьми. Ігри закінчилися. Тепер все серйозно.
***
Ця колонка опублікована в №43 журналу Корреспондент від 1 листопада 2013 року.
Передрук колонок, опублікованих у журналі, заборонений.
Відгуки й коментарі надсилайте за адресою [email protected]