Україна вперше у своїй історії отримала контракт на великі поставки зерна до Китаю. Справа пахне мільярдами. Якщо, звичайно, їх не вкрадуть, пише Олександр Пасховер у №44 журналу Корреспондент від 8 листопада 2013 року.
Державній продовольчо-зерновій корпорації України (ДПЗКУ) терміново потрібні співробітники, які володіють китайською мовою. У штаті вже є три перекладачі, але цього вкрай мало. З нинішнього року колись закритий ринок Китаю перетворюється на найбільшого споживача українського зерна.
«Ми зустрічаємося з десятками китайських компаній, – каже Роберт Бровді, заступник голови правління ДПЗКУ. – Судноверфі, хіміки, виробництва обладнання для елеваторів. Кількість напрямів в компанії значно більша, ніж людей, які володіють китайською мовою».
Піднебесна уклала з Україною 15-річний контракт на постачання до 90 млн т продовольства
Новий Шовковий шлях обіцяє країні колосальні прибутки і високу зайнятість в аграрному секторі, модернізацію транспортної та портової галузей. Піднебесна уклала з Україною 15-річний контракт на постачання до 90 млн т продовольства.
«Китай густонаселена країна – 1,3 млрд осіб, і, напевно, скоро буде 1,4 млрд, – пояснює Ло Вейдун, радник з торгово-економічних питань посольства КНР в Україні. – Нагодувати стільки людей – непросте завдання».
Фото Дмитра Ніконорова
Роберт Бровді керує Державною продовольчо-зерновою корпорацією України
Якщо все так ідеально складається, чому ж українські експерти, керівники агрокомпаній у разі згадки українсько-китайського проекту переходять на мат?
Один з них, який побажав залишитися неназваним, щоб не бути з'їденим, сказав: «Вони [ДПЗКУ] вже всіх дістали: не встигають реалізувати контракти, їм не вистачає перевалок й елеваторів, тому наїжджають на трейдерів, щоб ті брали навантаження на себе. Просять. Потім починаються погрози. Ніхто вам на диктофон цього не скаже».
Держава видає гарантії на китайський кредит у розмірі $ 3 млрд, половину якого країна зобов'язана витратити на поставки врожаю, а половину – на закупівлю устаткування, насіння, засобів захисту рослин винятково made in China
Мар'ян Заблоцький, аналітик Української агарної асоціації, також обурений. Держава видає гарантії на китайський кредит у розмірі $ 3 млрд, половину якого країна зобов'язана витратити на поставки врожаю, а половину – на закупівлю устаткування, насіння, засобів захисту рослин винятково made in China. На його думку, це ризиковані операції.
Плюс до всього експерт побоюється, що, коли державний монстр обросте майном, нечисті на руку чиновники перетворять корпорацію на приватну структуру, а борги повісять на скарбницю.
За їжу
З ліфта в офісі ДПЗКУ вивалюється китайська делегація. Настрій у всіх піднесений. Після привітання й питання Корреспондента, якою є мета візиту, гості розсипаються по кутах. Лише один з них, фінансист Хо Бін, зі східною щирістю розповідає, що він і його колеги приїхали розвідати інвестиційні можливості Київської області.
«Не сказав би, що у нас так багато грошей, але ті гроші, які є, ми хочемо вкласти в якомога більшу кількість сфер», – пояснює Хо Бін. Східний гість скромничає – коштів у Китаю предостатньо.
У другої за розмірами економіки світу і найбільш грошового ринку планети вільні валютні запаси досягли астрономічних розмірів – $ 3,7 трлн. Це національний рекорд, значно більший, ніж, наприклад ВВП найбагатшої держави ЄС – Німеччини
У другої за розмірами економіки світу і найбільш грошового ринку планети вільні валютні запаси досягли астрономічних розмірів – $ 3,7 трлн. Це національний рекорд, значно більший, ніж, наприклад ВВП найбагатшої держави ЄС – Німеччини. Українці знайшли можливість залучити частину цих багатств на свою територію.
Між ДПЗКУ і китайською корпорацією машинної промисловості і генеральних підрядів був підписаний контракт на постачання у перший рік 4 млн т пшениці, кукурудзи та іншого, а в наступні роки – по 6 млн т. Тобто майже 20% всього сільськогосподарського експорту України.
«Я знаю, що Україна – зернова житниця Європи, – каже Хо Бін. – Ми приїхали з провінції Хубей, у нас точно такий самий статус – ми житниця Китаю».
Запрошення дружити житницями виглядає дуже заманливо.
Досі Піднебесна годувалася зі свого врожаю – це близько 480 млн т, відсутні 30-35 млн т країна закуповувала у США, Латинській Америці, Австралії. Тепер Китаю і цього замало.
«За того розвитку та стану справ, що у них в економіці, з приростом населення, виробництва, ця цифра буде невблаганно зростати», – мріє Бровді.
Для виконання контракту китайський Ексімбанк у кінці 2012-го видав Україні позику на суму $ 1,5 млрд під державні гарантії
Для виконання контракту китайський Ексімбанк у кінці 2012-го видав Україні позику на суму $ 1,5 млрд під державні гарантії. Але для того, щоб на ці кошти забезпечити поставки зерна у сезон 2013-2014, ДПЗКУ уклала договори з 1,5 тис. середніх і великих агрокомпаній. Вінницьке фермерське господарство Еліта Ломанюк – одне з них.
Його власник Володимир Ломанюк розповідає Корреспонденту, що ще навесні отримав від держкорпорації 840 тис. грн. як сплату за майбутній урожай кукурудзи. На ці кошти були придбані мікро- і макроелементи, що виявилися рятівними для компанії. Урожайність кукурудзи вдалося підвищити з 70 до 100 ц/га .
Великий український бізнес також мріє годувати Китай, але безпосередньо. Поки що місія нездійсненна.
«Для того щоб виходити на китайський ринок, потрібна серйозна державна підтримка, – каже Микола Ковальський, директор з розвитку компанії Астарта-Київ. – У них є досить великою роль держави та комуністичної партії. Ми повинні використовувати інструменти, які там застосовуються».
Єдиний інструмент, який працює в тандемі Україна – Китай, це державне посередництво
Єдиний інструмент, який працює в тандемі Україна – Китай, це державне посередництво.
«Наші банкіри просять держгарантію, – каже Ло Вейдун. – Вони вважають, що це поки що прийнятна форма. Я думаю, найцікавіше – це спільне виробництво. У вас є свої плюси – чорнозем, кваліфіковані кадри. У Китаю – великий ринок і відповідні фінансові ресурси».
У рамках такої співпраці китайські товариші хочуть відправити в Україну інвестиції і своїх фахівців для спорудження елеваторів, модернізації портів, первинної переробки і т. д. У ДПЗКУ під цей фінансовий дощ планують обзавестися власним флотом китайського виробництва, в якому буде щонайменше п'ять суден вантажопідйомністю понад 50 тис. т.
«Це для України прорив, оскільки Україна торговий флот не має», – авансом торжествує Бровді.
Справа техніки
Київ і Пекін підготували другу кредитну угоду на суму $ 1,5 млрд. За ці кошти Україна зобов'язується купувати товари китайського виробництва – засоби захисту рослин, отрутохімікати, які поширюватимуться через дистрибуцію ДПЗКУ, близько 2,5 тис. зерновозів, обладнання для елеваторів і пр.
«Ми позичаємо у Китаю гроші, щоб витратити на їхні ж товари», – обурюється Заблоцький.
Великий і середній агробізнес не дуже довіряє якості китайської продукції та імпортує переважно американські та європейські товари
До сказаного він додає, що великий і середній агробізнес не дуже довіряє якості китайської продукції та імпортує переважно американські та європейські товари.
«Якщо ви працюєте з німцями, ви можете не хвилюватися: поставлять все чітко у потрібний термін. А тут, щоб не було непорозумінь , потрібно контролювати», – ділиться досвідом Ковальський.
«Я своїм агрономам не можу «впарити» генерику [копії оригінальних зразків], – підхоплює топ-менеджер великої агропромислової компанії, який побажав залишитися неназваним, – тому що вони встануть на диби і скажуть: ми тоді не можемо тобі гарантувати врожай».
На ці два обурення у дипломата Ло Вейдуна є одне, але дуже потужне заперечення: «Навіть ті європейські бренди, яким компанії надають перевагу, здебільшого виготовляються в Китаї».
Китайці не здаються і вже готові кредитувати інфраструктурні проекти для вирішення найбільшого пробілу України – транспортної логістики
Китайці не здаються і вже готові кредитувати інфраструктурні проекти для вирішення найбільшого пробілу України – транспортної логістики. Адже навіть ДПЗКУ на сьогоднішній день своїми силами здатна експортувати через Одеський і Миколаївський термінали не більше 2,5 млн т на рік, що вдвічі менше зобов'язань, взятих за 15-річним контрактом.
«Тут вже були китайські виробники [обладнання для елеваторів], і думаю, що скоро будуть результати», – випромінює стриманий оптимізм Ло Вейдун.
І все ж Заблоцький невблаганний: «Нам слід відмовитися від таких інвестицій. Це дуже великий ризик – влазити у цей проект».
Наші ризики
Заблоцький простягає Корреспонденту аркуш паперу. На ньому виписка з держказначейства з довгим списком компаній, що мають прострочені кредити, видані під державні гарантії. Загальний борг – 14,8 млрд грн., половина від цієї суми припадає на провальні агропроекти. Тепер скарбниця зобов'язана розрахуватися за чужі гріхи. Винуватці «торжества » не несуть жодних втрат.
Експерт упевнений: цей реєстр – доказ того, що сільськогосподарський бізнес у руках держави – це запрошення до корупції. Але навіть за чистоти помислів і дій ризик провалу великий. Аграрний бізнес дуже примхливий. Заблоцький наводить як приклад українську врожайність, яка у 2003 році звалилася до позначки 20 млн т, а в поточному сезоні злетіла до 56 млн т. І навіть за нинішніх рекордів виконати контракт клопітно.
Чим загрожує Україні невиконання зобов'язань, можна тільки здогадуватися, оскільки умови контракту засекречені
Чим загрожує Україні невиконання зобов'язань, можна тільки здогадуватися, оскільки умови контракту засекречені. На запитання про те, під який відсоток виданий китайський кредит, Ло Вейдун відповів, що це комерційна таємниця. При цьому в торгово-економічному представництві КНР Корреспонденту поскаржилися, що постачання українського зерна затримується. Немає навіть половини того, що потрібно було виконати на цей момент.
«Обидві сторони повинні суворо виконувати свої зобов'язання, – попереджає Ло Вейдун. – Я думаю, що обумовлений обсяг цього року не буде виконаний. Для китайської компанії це збиток».
Крім того, дипломат зазначає, що між Україною і Китаєм досягнута тверда домовленість: вартість зерна повинна бути трохи нижчою біржової на момент відвантаження врожаю. Але восени Київ зажадав ціну вище ринкової.
«Китайській стороні потрібно зерно за більш раціональною ціною, – каже Ло Вейдун. – Без пільг, але хоча б ринкова».
Дипломат розраховує, що українці проведуть роботу над помилками.
Другий цвях у черевику українсько-китайського контракту виявився там, де йому і належить стирчати, – у держрегулюванні. Мінагропром та МВС України влітку почали реалізацію плану спільних перевірок компаній, що торгують засобами захисту рослин. Один з пунктів плану – «забезпечити поряд з митними постами мобільні групи для зупинки транспорту, що пройшов митний контроль, і провести відбір зразків імпортної продукції». Крім того, контролювальні органи стали тиснути імпортерів за однією лише скаргою контрагентів.
«В останні місяці закривають склади, починають кримінальне переслідування, виганяють з ринку багатьох гравців, зачищають місце під одну фірму», – каже все той самий анонімний аграрій, який боїться за свої одкровення розділити долю засуджених
«В останні місяці закривають склади, починають кримінальне переслідування, виганяють з ринку багатьох гравців, зачищають місце під одну фірму», – каже все той самий анонімний аграрій, який боїться за свої одкровення розділити долю засуджених.
Як саме називатиметься ця компанія, аграрій не знає, але знає, що ДПЗКУ будує велику дистриб'юторську мережу з продажу засобів захисту рослин китайського виробництва.
Міжнародні бізнес-асоціації заявили, що Україна переводить регулювання ринку (річний оборот близько $ 730 млн) на ручний режим. Посли трьох європейських країн в Україні (Франції, Німеччини, Швейцарії) та США у листі до Миколи Присяжнюка, міністра аграрної політики і продовольства, попередили чиновника, що через ряд неринкових маніпуляцій бізнес, а разом з ним й економіка України зазнають великих втрат .
Третя причина для хвилювання експертів – загроза поступового перетворення ДПЗКУ на приватну структуру, здану «під ключ» замовнику.
«Ми бачили це у 2010 і 2012 році, коли держкомпанії отримували найбільші преференції і дуже швидко ставали приватними», – каже Заблоцький.
Наприклад, створена у 2004-му Хліб Інвестбуд планувалася як найбільший зернотрейдер країни. Коли структура обросла майном, у 2010-му 51% її акцій перейшли у приватні руки, які тягнулися з кіпрського офшору. Паралельно з цим Хліб Інвестбуд отримав від уряду найбільші квоти на експорт зерна. Той проект провалився через відсутність у новоявленого монополіста реальних контрактів.
Але у ДПЗКУ все по-правжньому. Один лише китайський контракт миттєво перетворив держкорпорацію на найбільшого зернотрейдера України, на який працює вся урядова машина зі всіма преференціями, що випливають звідси.
«Моя особиста думка – до пострілу не падати, – заспокоює Ковальський. – Неможливо монополізувати ринок, тому що завжди будуть великі трейдери – Нібулон, Каргілл, Бунге і т. д.».
За правильного менеджменту китайського проекту перед Україною відкриваються солодкі горизонти
Сергій Вовк, директор Центру транспортних стратегій, також вважає, що за правильного менеджменту китайського проекту перед Україною відкриваються солодкі горизонти. Наприклад, зараз країна через свої морпорти перевалює 154 млн т вантажу на рік. А до середини 2020-х планує подолати рекордну для себе планку 200 млн т. Для цього потрібно розширювати термінали, обзаводитися флотилією, модернізувати порти та інше.
«Без Китаю досягти цього буде важко», – резюмує Вовк.
***
Цей матеріал опубліковано в № 44 журналу Корреспондент від 8 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.