"Якщо ви не хочете зустрітися ніс до носа з нашими сусідами по дорозі на роботу, тримайте двері в коридор зачиненими", - попереджають таблички на дверях, які ведуть з гуртожитку гірників на вулицю, освітлювану низьким сонцем далекосхідного півночі, пише Діана Асонова в нарисі для Reuters.
На кожній табличці - колаж з фотографій диких звірів, зустрінутих неподалік від золотого рудника. Люди намагаються не втручатися в життя споконвічних мешканців цих місць, але ті приходять самі - у пошуках смачненького, як ті лисиці, що шастають між камазами-вахтівками, або просто побуянити - як росомаха, яку озброєна охорона одного разу видворила з намету-курилки.
Про піші прогулянки тут можна забути - від ганку заборонено віддалятися більше, ніж на кілька метрів, тим більше поодинці.
Цей природний заповідник суворого режиму називається Чукотка - край, де погана погода стоїть один місяць в році, ще два місяці тримається дуже погана, а решта дев'ять місяців панує і зовсім кепська.
Уламок імперії
Найбільш північно-східний регіон євразійського континенту, на території якого зосереджено близько 10 відсотків розвіданих запасів російського золота і багато інших корисних копалин, ось уже двадцять років входить до числа найбідніших суб'єктів Російської Федерації.
З початку 1990-х населення округу, що за площею займає дві Німеччини та відокремлений від Аляски 86-кілометровою смугою Берингової протоки, скоротилася більш ніж у три рази, до 51 тис осіб, і нечисленні компанії, які бажають розвивати місцеву промисловість, стикаються з гострим дефіцитом кадрів.
Корінні народи Півночі зараз, за даними адміністрації, становлять близько 20 відсотків населення Чукотки. Решта - це діти радянських інженерів і робітників, які приїхали в середині минулого століття на край землі за романтикою індустріалізації і рекордно щедрими на ті часи "північними" окладами.
І романтика, і гроші скінчилися разом з Радянським Союзом. На тлі обвалу світових цін на метали чукотська гірська промисловість - олово- і золотодобувна - зупинилася, і округ швидко і надовго перетворився на пустку, що дотується на 100 відсотків, цілком залежну від північного завезення.
Зараз економіка регіону помітно міцніша, ніж у 1990-ті, але влада як і раніше підтримує ідею переселення з Чукотки на "материк" незайнятого населення - занадто дорого коштує його підтримка в регіоні, де літо триває від сили місяць, температура опускається нижче -40 градусів, а базовий продуктовий кошик вдвічі дорожчий від середньоросійського.
З вірою в золото
За словами губернатора Чукотки Романа Копіна, який змінив у 2008 році на цій посаді мільярдера Романа Абрамовича, в останні 5-7 років розвиток промисловості, в першу чергу гірничодобувної, знову став для округу пріоритетом.
Правда, якщо на початку 1940-х чукотська промисловість "стартувала" з видобутку стратегічно важливого для СРСР олова, то зараз регіон робить ставку на золото, хоча в найближчі роки очікується і запуск видобутку коксівного вугілля неподалік від Беринговського порту - проекту австралійської Tigers Realm Coal.
"Золото для нас - це локомотив, який покликаний витягнути всю економіку", - сказав губернатор регіону на відкритті нового золотого рудника на родовищі Подвійне у жовтні.
"Золоте століття" прийшло на Чукотку в кінці 1950-х з промисловим відпрацюванням найбагатших розсипів; набагато більш капіталомісткий видобуток дорогоцінного металу з рудних родовищ почався тільки після виснаження копалень.
На тлі майже повної зупинки економічної активності в окрузі видобуток дорогоцінного металу на початку 1990-х недотягував і до 5 тонн в рік аж до 2008 року, коли "дочка" канадської Kinross Gold Corp почала видобуток на золотосрібному родовищі Купол. При цьому в середині 1970-х із розсипних родовищ видобувалося близько 36 тонн золота в рік - не набагато менше, ніж у лідируючому сьогодні в галузі Красноярському краї.
Сьогодні на території округу діє п'ять золотих рудників, включаючи запущені цього року підприємства Kinross (рудник Подвійний) і Поліметалу (рудник Травневий).
Поки золотодобування забезпечує близько 44 відсотків промислового виробництва в регіоні, дефіцит бюджету якого за підсумками 8 місяців цього року склав майже половину видаткової частини.
Уряд розраховує, що економіка регіону серйозно зміниться, коли запрацюють ще 7 золотих рудників, запланованих до введення до 2018 року, сказав Копин.
Kinross, що прийшла до Росії майже 20 років тому, "осіла" на Чукотці після продажу відпрацьованих магаданських проектів. Вона єдиною з представників міжнародного гірничодобувного бізнесу зуміла закріпитися в РФ, незважаючи на прийнятий у 2008 році закон про стратегічні родовища, що обмежує участь іноземців у великих видобувних проектах.
У самій компанії рецепт успіху описують неоригінально, говорячи про важливість підтримки місцевих громад та вибудовування відносин з держорганами, підкреслюючи при цьому, що ніякої "магічної формули" у канадських інвесторів немає.
Цар Чукотської гори
Мільярдер Роман Абрамович, що протягом багатьох років уособлював на Чукотці і бізнес, і владу, був обраний губернатором самого віддаленого регіону країни в грудні 2000 року, після чого тоді ще належала йому Сибнефть зареєструвала в окрузі кілька своїх "дочок", які протягом кількох років користувалися податковими пільгами.
Представник керуючої компанії Millhouse LLC Абрамовича і партнерів Джон Манн сказав, що рішення про пільги приймала місцева Дума, а не губернато , а Сибнефть аж до продажу Газпрому продовжувала працювати через Чукотку і платити там податки і після скасування федеральною владою особливого податкового режиму.
З 2001 року Абрамович, його компанії і два благодійних фонди вклали в розвиток Чукотки, включаючи інфраструктуру і соціальну сферу, більше $2,5 мільярда, заявляють в Millhouse.
За підрахунками Forbes, чукотські пільги дозволили Сибнефти заощадити близько $1 мільярда - приблизно стільки ж Абрамович з 2003 року вклав у куплений ним англійський футбольний клуб "Челсі".
Мільярдер займав пост губернатора Чукотки аж до 2008 року. Після відходу Абрамовича крісло зайняв його заступник Копин, а самого власника "Челсі" запросили до окружного парламенту, спікером якого він залишався протягом наступних п'яти років.
У 2013 році напередодні вступу в силу закону, що обмежує держслужбовців у володінні зарубіжними активами, Абрамович Чукотську думу покинув. Однак бізнесмен, чия найбільша в світі яхта на початку 2013 року кілька місяців тішила роззяв і жовту пресу на Манхеттені, як і раніше, постійно зареєстрований в чукотській столиці Анадирі, де прописався ще будучи губернатором.
Just business
На Чукотці у Millhouse та афілійованих з нею структур цілий портфель ліцензій на перспективні ділянки надр з олова, золота, вугілля. Найбільшою публічною інвестицією компанії поки залишається блокпакет в сталеливарному Євразі.
Найбільш відома з чукотських ліцензій - Баїмська рудна площа (мідь, золото та інші метали), на якій виявлено велике мідно-золоте родовище Пасічник.
Структури Абрамовича на Чукотці почасти роблять те, що в усьому світі лягає на плечі так званих юніорних компаній.
"Вони купують перспективні ділянки на ранній стадії вивчення і вкладають серйозні і реальні гроші в розвідку для їхньої подальшої переуступки добувним компаніям уже як набагато більш цінні активи", - сказав Рейтер експерт з ринку дорогоцінних металів, член Союзу золотопромисловців РФ Михайло Лєсков.
Саме у структур Millhouse Kinross в 2010 році купила родовище Подвійне і навколишню вододільну площу за $368 млн, розплатившись грошима і акціями.
Ще один актив - родовище Клен - з того ж портфеля в 2012 році за $69 мільйонів придбала золотодобувна Highland Gold Mining, в якій структурам тієї ж Millhouse належить блокпакет.
За словами Лєскова, на відміну від звичайного юніора Millhouse може виступати як знаючий місцеві реалії партнер для профільних інвесторів, далеких від специфіки Чукотки та Росії.
У російській діловій пресі раз у раз спливають чутки про нібито плановане приході на великі проекти Millhouse того чи іншого іменитого закордонного інвестора , але підтвердження поки що жоден з них не знайшов.
Регіон не для всіх
Визнаючи позитивний внесок Абрамовича і його компанії в розвиток гірничої промисловості Чукотки, учасники ринку зазначають, що при всіх достоїнствах наявна конструкція являє собою ще й регіональну монополію - з усіма витікаючими ризиками для того, хто вирішить з нею дружити або не дружити.
Втім, нечисленність компаній на Чукотці навряд чи варто пов'язувати з привидом "царя гори" - в багатому на ресурси, але бідному на все інше регіоні інвесторам вистачає більш насущних проблем.
"Ні, на Чукотці у нас планів розширюватися немає. Це дуже важкий регіон в плані інфраструктури", - сказав глава Поліметалу Віталій Несис, відповідаючи на питання Рейтер.
Запущений цього року Травневий рудник Поліметалу, на відміну від працюючих на дизель- генераторах Купола і Подвійного, підключений до Чаун- Білібінського енерговузла. Але мережева електроенергія на Чукотці, зазначив Несис, за собівартістю відрізняється від дизельної електростанції на півдні Хабаровського краю.
Поліметал, що купив Майське в 2009 році у Highland, виробляє на збагачувальній фабриці родовища тільки концентрат, золото з якого витягується вже за межами округу - будівництво на Чукотці виробництва повного циклу для переробки технологічно складних руд родовища виявилося економічно невиправдане.
"Дорого, далеко, людей немає", - констатує Несис.
Залітні кадри
Чим більше віддалений регіон, тим більше переважає там вахтовий метод роботи, що дозволяє не створювати постійного населення, вважають представники і держсектору, і бізнесу, опитані Центром економічних і фінансових досліджень і розробок (ЦЕФІР) в рамках дослідження впливу прямих іноземних інвестицій на соціально-економічний розвиток Далекого Сходу.
Якщо ще п'ять років тому чукотське золотодобування зводилося до Kinross на Куполі укупі з невеликими золотими рудниками та сезонними артілями, то сьогодні в регіоні вже щосили працює Поліметал, в найближчі роки має добути перше золото Highland.
Всі вони конкурують за одних і тих же людей. Кадрове питання в регіоні ускладнюється відсутністю профільних навчальних закладів в радіусі кількох тисяч кілометрів і сильною конкуренцією роботодавців за співробітників, говорить представник Поліметалу.
В результаті золотодобувні підприємства возять на Чукотку працівників з усієї країни.
На Майському руднику працює трохи більше 1.000 осіб, з них переважна більшість - 920 осіб - вахтовики з далекосхідних і центральних регіонів Росії, Мурманської області, Башкирії, Казахстану. На рудниках канадської Kinross - Куполі і Подвійному - в сукупності працює 2.000 осіб, з них близько 15 відсотків - жителі Чукотки, а 60 відсотків - вихідці із сусідньої Магаданської області.
Сукупні цифри включають дві зміни - в кожен момент часу на підприємстві трудиться приблизно половина облікового складу, в той час як друга половина перебуває на міжвахтовому відпочинку. Графік вахт залежить від конкретної компанії і працівника, і може варіюватися від "місяць через місяць" до "три через три".
"Не завжди легко переконати фахівця з центральної Росії поїхати на кілька місяців у році на Чукотку. Потрібна роз'яснювальна робота, мотивація", - нарікають кадровики Поліметалу, відзначаючи силу стереотипів.
Підкупливі умови
Правда, досвід тих, хто все ж наважився, показує, що аргументи "проти" вахтового методу найчастіше більше психологічні.
"Я зараз спілкуюся з 11-річною дочкою більше, ніж коли працювала в Москві, - каже москвичка Тетяна, що з літа працює на Куполі в службі персоналу. - Так, місяць вахти ми не бачимося, зате наступний місяць я тільки мама, 24 години на добу. А так - приїжджала по заторах з роботи, коли дитина вже засинала, і їхала ще до того, як прокинеться".
Втім, про побудований у канадських традиціях двоповерховий вахтовий комплекс Купол, більше схожий на санаторій, у російській галузі ходять справжні легенди - кругом ковролін, всі ходять в тапочках і є окремі кімнати для гри в більярд.
Щоб дозволити собі такі витрати, підприємство має бути високорентабельним - та ж Kinross на Куполі в третьому кварталі цього року показала собівартість виробництва золота всього $515 на унцію при середній ціні реалізації дорогоцінного металу, нехай воно подешевшало з початку року приблизно на чверть, в $1.331 за унцію.
Але навіть без більярдної кімнати компанія, яка починає працювати на Чукотці, стикається з цілим списком додаткових витрат. Це будівництво вахтового селища, підвищені, якщо порівнювати з іншими регіонами, витрати на енергетику, обладнання, харчування, активи якого розташовані також в Магаданській області і Хабаровському краї.
Крім базового зарплатного тарифу, роботодавець виплачує співробітникам передбачені законодавством районний коефіцієнт і північну надбавку (по 100 відсотків кожна), а також забезпечує проїзд з вахти додому і назад.
Але альтернативи в умовах Чукотки, де відстані між населеними пунктами вимірюються сотнями кілометрів бездоріжжя, у компаній немає - навіть дорога вахта краще, ніж утримання повноцінного населеного пункту з усією необхідною йому інфраструктурою.
"Якщо привозити сім'ї, то це створює потенційну соціальну проблему після вироблення родовища", - йдеться в доповіді ЦЕФІР з посиланням на інтерв'ю з держслужбовцями.
Термін експлуатації гірничодобувного підприємства, який визначається обсягом запасів і ціною на сировину, кінцевий - рано чи пізно компанії йдуть.
На Чукотці і так є кинуті поселення, що нагадують про недовговічність гірничо-промислового розквіту.
Характерний приклад - селище Йультин, населення якого наприкінці 1980-х перевищувало 5 тис осіб. У 1994 році містоутворюючий олов'яний рудник закрився, не переживши обвалу світових цін на олово в умовах ринкової економіки, а забудоване блоковими п'ятиповерхівками селище було розселене і перетворилося на місто-привид, куди лише зрідка навідуються любителі екстремальних подорожей.